Іванов П. К.

Не ображається на це Паршек

 

1982.09.29

 

ПерекладачОш. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

       1. Я є чоловік нашої Землі, прийшов на неї для того, щоб нашим людям  допомогти позбутися від тяжкого життя в своєму житті. Ми дочекалися такого часу, наш прийшов, атмосфера змінилася в цьому всьому. Інші люди прийшли на це, визнали матір рідну, попросили її словами, щоб вона пожаліла нас за це, ввела науку загартування-тренування всьому народові, всім людям. Учені мають згодитися протягнути  ідею в теорію, щоби Паршек став на арену. Він ходив піввіку своїм досвідом, своєю любов’ю на нашій землі та зустрічався з усіма людьми, пропонував усім своє знайдене, просив, говорив про це.

      2. Ніхто не дав згоди на це, крім одного-єдиного Паршека. Він надумав це діло, як людям треба буде загартувати себе, щоб вони залишилися у природі такими, котрих не було в природі. А Паршек не згодився ні з ким, не відступився від свого, не віддав нікому любов до неї. А людям залишив їхнє, сказав: живіть, як хочете, я не піду сам від вас. Мені хочеться вийти на волю самому, а ви, люди, не пускаєте мене. Я не робив вам поганого, а хороше залишив вам, це особисте здоров’я. Він знайшов таке місце одне з усіх в нашому житті, воно є райське, чоловікові слава безсмертна.

    3. Це життя не було ніколи в цьому, а тепер воно буде. Паршек є один таким народжений на білому світі. Він не побоявся природної смерті, йому довелось завоювати це безсмертя, котре його оточило. Йому як такому далось право добитися від природи, вона прислала матір, яка хотіла убити своє дитя через аборт. А я прийшов на Землю не для того, щоб убивати людей. Я добився від голови Лутугинського райвиконкому слова, він не відмовився від цього народження. Ми домовилися з ним народити це дитя. А час ішов, робив для цього, люди вірили цьому, знали про це, чекали, вважали це все істиною.

    4. Тільки вони не бачили часу цього. Він ішов по путі, по дорозі тій, по котрій ступав Паршек. Він ішов разом з вами, говорив, говорить. Він буде робити в природі, він є помічник нашому ображеному, хворому, за що природа обдарувала його в цьому. Вона обдарувала його життям, указала путь-доріженьку, по котрій доводилось іти. Я робив пошуки по природі такого чоловіка, котрий зміг би оточити себе заслугами в природі. Вона навчила його зробитися корисним у житті в природі, допомагати в горі й біді. У природи є всі умови для цього. Лише б люди попросили у своєму ділі, він тут же зробив допомогу людям, вона стала служити користю, стала невидимо допомагати в житті.

    5. Природа є природа, вона дасть йому все. Він випросив у неї, вона допомагає йому в усьому. Він залишився задоволений нею. Люди не залишалися без Учителя, а завжди його просив, які б вони не були, де б вони були. Це є саме щастя, воно було колись таке, і воно є тепер. А коли ти. як людина, придивишся до цього діла, а воно робилось якимсь іншим порядком. А він будувався людьми так, як це треба в природі. Ми з вами бачимо це, хочемо спільними силами сказати про це діло. А скільки років нам доводилося думати про це все, і, врешті-решт, ми прийшли до цього, згодились, дали своє таке слово. Ми вирішили зробити це все. Роки пройшли, а все ж наша така бадьорість довго готувалася в природі.

      6. Які життєві перешкоди були в ній, значить, цьому бути. Природа створила сама в цьому всьому, сили свої клала на цьому фронті. Їй треба був чоловік. Як в людях на білому світі вводилась приватна власність? Вона бралась індивідуально, їй доводилось народжуватись на цьому місці. Вона заводилась із одного початкового такого чоловіка, його представили в життя живою клітиною без усякого такого чужого. Він задумав про це саме, він довго міркував, поки йому в голову ввійшло: йому треба в житті своєму для розвитку, щоби чоловік був такий, як він. А природа пішла назустріч йому, прислала людину живого характеру на його думку. Вони з нею домовилися допомагати один одному в похоті.

    7. Вони стали вважатися хазяї природи в цьому всьому. Це їхнє добро було своє. Вони стали вчитись робити все, необхідність їхніх потреб примусила їх. Вони зробили в себе голку, шило, ніж, сокиру, молоток, пилку, ножиці, словом, це давалось їм. Вони народили в себе маленьку людину. А він народився для того, щоб цю місцевість зайняти і завести початкове життя. Воно починалось із першого маленького діла. Ми облюбовали самі це місце. Ми кочували навколо нього весь час, на ньому були, не думали зробити цього. Ця ідея не дається нам так даремно в житті. А тепер нам треба заслужити в природі, щоб у ній довелося знайти це місце й ним огородитись, щоби всі умови були. Вони повинні дати свою можливість будь-якій і кожній нашій людині залишитися без усяких потреб.

      8. Цьому чоловікові це є дорога, вона для всіх одна. Ми, усі люди, ішли своєю дорогою, але своєї мети не досягали в своєму житті ніколи: ми зустрічалися зі стихією. Нас із вами мучило наше незнання в природі того, що знає природа. Вона хотіла, щоб ми бралися за це, а в нас була велика лінь до цього всього. Це так люди робили в процесі, як одного часу їм доводилося тягнути саночки на гору, а вони були дуже тяжкі. Це не те для наших людей. Людям доведеться бути разом, близько дружити з повітрям; також із водою близько, пробуджуватись; а земля є в нас під ногами. Це не наша звичка є в природі. Ми не маємо грошей у нашій кишені, а маємо друзів близьких, любимих, вічно живущих, ніколи не вмираючих. Це є не якась фізична така робота.

      9. У нас є свідоме терпіння, щоб не їсти, не одягатись у наш фасонний красивий одяг, яким нам не нахвалитись. А ми з вами дім ставимо на куті. Питається, для чого ця картина нами робиться? Це все не поїдати фунт родзинок. Де б ти не жив й як би ти не жив, а твоє це є пряма помилка. Ти сильно помилився сам із самого дитинства. Батьки годували, поїли водою нас, у нас зручності були хороші. А от люди дивилися на цей весь розвиток, як на бездушну, зовсім неживу штуку.

    10. У цьому домі жив якийсь хазяїн, якогось діла підприємець, він був чужий для всіх людей, він був наймач людської сили. Ці люди дали йому розвиток своїм трудом. Людям платять гроші за ці вчинки, а за них купляється все необхідне в своєму сімейному житті. У них діти ростуть, піднімаються на свої ноги, їм треба непогане взуття й одяг належний, а також треба купити що-небудь із закусок. Їм треба  хвалитись перед іншими не одним прикрашеним  домом, треба на вулиці хвалитись нарядом, багатством. Батько не жаліє купити синові те, що краще. Це таке введено право в природі: одному за одним гнатись, доганяти, переганяти. А щоб йому довелось жити так, як хотілось!

      11. Він хиріє в процесі свого життя, утрачає своє особисте здоров’я. У нього нема того, що треба. Людина живе один раз у житті. Учений чи невчений, у нього мозок сохне, знищується геть. Ми звикли жити в хуторі, у селі, у місті в своєму домі індивідуально. Думаємо самі про те, що треба. У нас є своя земля. Ми робимо на ній те, що хочемо. Якщо ми хочемо, оремо її для якої-небудь прибуткової рослини. Ми сіємо пшеницю, ми сіємо ячмінь, жито, сіємо під зиму, все це буде треба. Ми харчуємося цим, хліб печемо, життя наше продовжується всюди. Ми живемо за рахунок цього діла, воно приходить до нас один раз у рік. Ми  довго чекаємо його, а коли воно приходить до нас, ми  спішимо тоді, рано встаємо, пізно лягаємо.

     12. Сонечко піднімається рано, променями обігріває всю площу, воно є наше. Ми бережемо його всім світом Воно живе нами такими, царство його є над нами. Воно народило нас у цьому, воно захоронило нас у землю. Тепер ми знайшли свій вихід у цьому ось ділі: це є наше таке місце. Ми знайшли його, оточили себе ним. Воно є в нас, таке діло залишилося з одними умовами, вони треба нам усім. А раз це треба нам, то ми повинні зробити це: землю глибоко зорати, її покласти під сніг, щоб у грядку зерно посадити для врожаю. Ми вважаємо самі себе за трударів, без своєї думки не збирались робити діло таке. Для цього наші дні прийшли, а люди засукали рукава для цього.

    13. Вони зробили вміло й добре самі це в житті. Приватна власність, індивідуальність вводилася роками через це таке діло. Всім треба сідати за стіл, їх запросили їсти гарячий борщ, а його варила одна довірена. Вона є наша матір рідна, усіх нас жаліє. А без цього нам не бути. А от щоб пожаліти, слово сказати кому-небудь про це. Те, що ми з вами робили й робимо, не задовольнило нас, у цьому є наша така помилка. Ми з вами не нажились, а втратили своє здоров’я. Це було, воно є в цьому ділі, й буде. Вони не змогли зробити цього. У них це не увінчалось, не вийшло.

    14. Люди всі рушили із села в місто в погоні за грошима. У них вихід був один. Вони пішли від землі на все життя, стали жити в нового хазяїна, стали економічно багатіти. Вони послухались учених, стали будувати соціалізм у природі. Усе відбувалось за гроші. Якби це була правда в житті, то Ленін скоро не забрався б із життя. Йому перешкодила його думка в природі, у нього одне розвивалось, це нова економічна політика. Люди примусили його забратись із життя. Ленін довго не пожив, як людям хотілось. Ідея не оправдала його це життя. Вони пішли не по тій путі, по котрій слід. Вони кинули залізо, сталь у життя, стали робити машину із землі.

     15. Я був свідок цього діла у житті всієї природи, бачив усе, як люди вмирали. Їх люди закопували. Наше діло таке є гроші. А щоб нам жити, ми не добивалися цього права. Ми хотіли жити тільки добре і тепло. Це є наше невміння й небажання це робити. А діло є яке чудесне й потрібне. Ми, усі люди, бачимо цю правду, а самі мовчимо. Що треба нам у житті? Одне таке задоволення в житті нашому. За що взявся сам Паршек? Це Чувілкін бугор. Нам не треба буде говорити про це,  нам треба робити так. У нас є сила, наша воля для цього. Якщо ми, усі люди, візьмемося за це, ми доб’ємося цього. Це буде наше діло в усьому.

    16. Місце є, люди є на це, а нам більше нічого не треба. Бід нема ніяких, а одна слава є. А ми завоюємо її.   А це не діло є Англії, що вона об’явила себе силою на воді. Вона сміливо пробралася туди, це козир був їхній у цьому ділі. Їм це буде добре? А от навпаки. Англія не пробувала зробити це. За сильного заступиться сильний. А найголовніше, це буде ображений, бідний, хворий, неімущий сил для цього. А раз написано, що гроші є ніщо. Ось що пише нам Паршек. Він торкається всього нашого цього початкового розвитку. Це велике несправедливе діло є в усьому в житті. І Красна площа відіграє таку роль. Люди веселяться, вони співають народні пісні, це сьогодні Перше травня 1982 року.

    17. Нам, живим людям, треба веселитись та й слово сказати про це. От що-небудь погане не придумають, а от хороше. За що мене, як комсомольця, вибрали на з’їзд делегатом. Я, як поет вірменського народу, зможу прочитати вірш. Здавалось, мені нема діла до цього, я торкнувся цього, особливо говорити, читати, нам розуміти: як це треба зробити, щоб живий факт вийшов у цьому. Якби ми не були такими, на нас не звертали такої уваги. Чому це вийшло так у житті в природі, адже я не міг зробити цього в людях? Хто примусив мене в цьому? Ніхто, крім великої природи.

    18. Годинник кам’яного діла є непоганий подарунок один з усіх. Анатолій із Ленінграда хотів, щоб я прийняв його як такого. І от, оскільки я виявився ділок і мислитель, я думаю про це діло. Раніше, при царі-батюшці нашому, ми жили власниками, індивідуалістами. Нам доводилось підкорятися тяжко цьому праву. Люди чинили беззаконня над людьми. Вони купляли, продавали, міняли їх на те, що хотіли. Не по нутру їм доводилось жити. Та вони вийшли із цього, а все ж вони не задовольнили себе життям цим учинком у природі. Вони були ображені природою. Як ледь щось таке вплине, на нього або неї накидався нежить, якась ангіна з кашлем, словом, якийсь нестаток здоров’я. А щоб на це засоби виявилися в природі, або люди були такі.

    19. Люди лише б захворіли в цьому, вони скоро забиралися з життя. Люди не мовчали, але мріяли про це. Таке право політичне мучило їх, їм не хотілось, щоб якийсь мужик розпоряджався ними. Їм не доходило, що це робилось природою. Вони вважали природним: пожив один час, а потім умер, так це треба. А люди прогнали царя як такого. На допомогу теоретик Ленін прийшов із своїм розвитком, ввів Радянську владу. Люди стали хазяями всьому, їх стали вчити грамоті, щоб вони були ученими дипломованими. Це їм допомогло зробитись таким, що вміли читати, розв’язувати. Це не допомогло позбавитися їм від природи. Вона як накривала, так накриває їх досі.

    20. Люди вмирали, і вони вмирають, і вони будуть так умирати. Люди не задовольнили себе в цьому. Це діло дійшло до Паршека. Він зустрівся з природою із загартуванням-тренуванням. Вона зупинила його, спитала як такого про цих людей. Чому це так виходить у людях, людина народилася в природі для життя, а вона не живе, а вмирає? Як же так виходить у житті, чоловік народився жити в житті, а йому не дали цього життя? Він застудився, захворів, похворів і вмер на віки-віків. Його не стало в житті. Це є не життя в природі, а удар веслом по воді, це міф. Паршекові прийшло в голову: щось відбувається в житті нашому не так, як треба. Природа народжує людей, а чому вони бояться її?

    21. Їм стало холодно, вони стали шукати порятунок у природі, стали робити з неї їжу, одяг, житловий дім. Здавалося б, жити, жити, а от природа не дала. У неї є своє те, що треба. А ми з вами як були? Люди звикли здобувати наші гроші. У нас є в природі життя таке, нічого не робиться без грошей. А як ми з вами як не жили, не багатіли за ці гроші, ми не задовольнили себе ними. Що тільки ми не одержували. Природа не пожаліла нас за це, а навпаки, вона покарала нас. Ми стали ображені в ній, сильно захворіли, залишилися в нестатку. А ми  робилися хазяї, це не допомогло нам, а перешкодило. Це все не зробило шкоду Паршекові. Природа зробила те, що треба буде в житті, вона взяла підіслала його нам.

    22. Людям не треба буде робити цього, що вони роблять. Їх не примирити, вони є національно злі. Людям треба народити чоловіка початкового, тобто безсмертного в житті. Його треба загартувати шляхом цього місця, де піввіку проходити своїми ногами. Це діло Паршека було в природі в житті. Він вибрав сам один цю дорогу. Він полюбив таку природу, таке холодне й погане діло. Ми з вами не хотіли й не вміємо так. Тут такого нема в житті, що є в природі. Твоє діло є, лише б почати, а цьому початку не видно кінця. Це природа є така, вона має таку дорогу. Її не видно і не знайти, а вона знайдеться сама в цьому, природа прислала її.

    23. Що доводилось бачити мені тоді. Хіба таким  простим людям не дано це все зробити? А коли ти, як такий чоловік, почнеш робити, у тебе вийде це все. Ти йдеш по дорозі, а з тобою зустрічаються такі небувалі умови, ти не зустрічав у житті. Це було таке діло, треба навчитись знати. Це радість є наше життя, воно є таке. Ми, усі люди, не любимо зустрічати зимовий час. Він прийшов до нас, хоче жити разом з нами. Хоч людям не хочеться, а нічого не зможеш зробити, робиться холодно дуже сильно, гіршого не буває від цього.

    24. Наше таке рідне місце є, ми  облюбували його, із цим усім згодились. Усі сказали в один голос: це місце буде наше, ми будемо жити й будуватись. Ми подумаємо і зробимо. у нас є все під руками для цього діла. Вічна матерія скеля, камінь є. Ми ламали його, кидали в кучу, а потім під’їжджали підводою, його клали. Усе робилось руками, а возилось биками з ярмом на шиї.  Паршек проходив 50 років у своєму дослідному житті в природі босими ногами по землі, по снігу, та  продумав про це: як людям бути в житті, щоб їм не жити так тяжко. Вони примусили себе залишатися із застудою й захворюванням. Вони хворіють, лежать у постелі, стогнуть, мучяться доти, поки силами знеможуть.

    25. Людям не довелось жити з безсиллям. А в Паршека проявилась любов до природи: до холоду, до голоду. Він свідомо терпів для свого здоров’я такого, котре треба було всім людям. Це сама природа зробила, вона дала свій урок цього діла. Доводилось учитись, це все випробувати практично на людях. Люди зустріли мене нешкідливим, моїм дослідам довірились, ішли на свій порятунок. Я підходив поступово акуратно й точно з природою: повітрям, водою, землею так, щоб це діло було їм приємне. Мені допомагало повітря, вода й земля. Мені довелось отримати дари в людях, я одержував легке.

    26. А раз мені стало легко, добре, то люди відчули легко, добре в цьому ділі. А раз людям зробилось легко, добре від цього, то це є моє хороше; більшого не буває від цього. А погане з холодним не живе довго, але не кожен кидається на це все, люди втягуються в хороше й тепле. Це природне діло є, заслуги є на людях. Ми попали в умови, а їх є дуже багато на білому світі, вони різні. Нам треба отримати їх, щоб вони дали можливість нашим усім людям залишитися без усяких потреб. Це таке місце є райське. Чоловікові буде слава безсмертна. Паршек бореться за це, він говорить нам усім так. Якщо ми візьмемось робити це діло, то ми обов’язково доб’ємось через це все.

      27. У нас стоїть на арені 234 дні, ми користуємось ними без усякої потреби, бо це, що ми робимо, ми вводимо еволюцію в нашому житті. Вона росте щодня. 108 годин у тиждень, а 234 дні в році не вживати їжу, це є еволюція, не вживати їжу. Вона це є живий невмираючий факт у природі. Вона не терпить від нас, а вільно живе в цьому ділі. Це є спільне наше діло в житті нашому. Ми з вами  живемо так, не розвиваємо свою техніку або цей природний прибуток. А от ті люди, котрі ставляться до їжі, як правильного діла. Воно є таким розвитком, такою історією, котра робиться безповоротно: сьогодні дай і завтра дай, цьому кінця-краю не видно. Час приходить до нас без усякого.

    28. А ми чекаємо його таким, а він приходить до нас не таким, щоб із собою принести для нас. Ми робимо  так у процесі цього всього, наперед заготовляємо. Це діло, котре нам треба буде, ми бережемо його. Це треба буде нам кожен день. У нас, таких людей, усі дні є підряд на обліку. Ми знаємо про них, ми  щохвилини й щосекунди думаємо про них. Цього дня, котрий до нас прийшов, у нас не було б, якби не ми в цьому ділі. Ми є живі такі люди в цьому ділі. Сьогодні ми з вами є живі енергійні, живемо, що-небудь робимо, у нас виходить. Ми ніколи не забуваємо про це, що робимо сьогодні. Ми робимо діло те, що робили.

    29. Ми не залишаємося без сніданку. У нас, таких людей, є дещо приготовлене за багато часу. А коли він приходить до нас на нашу арену, ми приготувалися робити на ньому. Ми знаємо найголовніше місце, воно чекає нас, ми не забули про нього, що треба буде для цього діла. Воно не виходить  без усякого. Нам треба знати цю земельку, треба прикласти свої руки до неї, доглядати за нею. Миле твоє серце є в цьому створеному ділі, ми дочекалися його. Надворі стало тепло, розв’язними почуваємо. У тебе є якесь зернятко приготовлене до цього часу. А йому треба зробити умови, треба зрити цю землю, щоб це зернятко закопати в землю.

      30. А земля матір така приймає все, будь-яке зернятко. Лише воно попадає в землю, воно починає корінець заводити, воно лізе із землі, зеленню росте до пори. Потім сили відходять, живе переходить у мертве, у негожу рослину. І так що-небудь життєрадісне живе, воно є зимою іншим порядком, це відмирає. А вмерлому нема вже вороття. А щоб таке, живуще на білому світі, не вмирало, цього нема. Сама матір наша земля, у неї є атмосфера повітря, вода, що найголовніше для життя. Вона народжує в себе людям життя вічного характеру, ми повинні отримати це в житті. Ми повинні народитися  між повітрям, водою, землею в природі. Ми маємо бути такими, як не були.

    31. Час приходить один раз у житті на це місце. Щоб жити так, як природа живе сама таким явленням, люди повинні полюбити умови природні. Так воно робилось, воно робиться, і так буде робитись без цього всього. Ми народжуємо людину тілом живим, енергійним, а потім ми створюємо умови, огороджуємо її чимось, це є наш спосіб. Ми зробили його, ми робимо його так у житті, щоб вийшло в цьому. Весна приходить цього року дуже холодна, діла не дає, а навпаки, тепліше одягає. Ми ніколи не мали такого й не будемо мати такого в житті. Тепло не приходить. Ми повинні не чекати цього. Риба пливе у воді, а люди знайшли спосіб та її ловлять, страви роблять з неї.

     32. Люди зробили у житті своєму, що одержали енну кількість свого прибутку. У людей є базар для цього прибутку, де це все продається й купляється. Люди торгуються з людьми, життя творять за гроші. В одного є, а в іншого нема. У кого є, той є хазяїн цьому добру, він розпоряджається ним. Якщо сказав своє слово, його не відбереш від нього. Хазяїн  цьому добру є той, котрий добро має, він береже його в себе. А той, у котрого його нема, той не має грошей у кишені. Вони рятують все живе й мертве. А гроші, вони не живі, а мертві, створюють цінності, за них повинна бути можливість творити це діло. Хто залишився без усяких грошей у житті, той іде до людей, щоб у них одержати гроші за свій труд: всякого життя нема без них.

    33. Це ось новонароджена потреба, вона веде сама себе до Святого Духу, до еволюції. Вона займе своє місце до істини. Чоловік оточить себе безсмертям у природі. З нічого вийде щось. А те, що є, воно вмре, як ніколи. Своє місце, власність веде всіх людей до відмирання. Ця історія тягнеться від самого початкового життя, коли такого діла не було в природі. А потім це діло появилось. Ми надумали це, а потім поставили потрібним у житті, і вирішили зробити це. Ми приготувались, знайшли умови, з чого доводилось зробити цю штуку. Ми добивалися цього права в цьому ділі, природа дала нам матеріальність, і ми зробили своїми руками.

    34. А коли ми добилися в житті своєму, у нас вийшло це. Із одного гвіздка, сильного удару будується наша  дорога в житті своєму. Це діло не треба, а з нічого треба буде зробити щось. У нас нема ніякого такого діла, а ми робимо діло. Перше, це чоловік мислитель намітив своє місце, щоб на ньому були  потрібні умови. Ми будемо мати можливість нашим усім людям бути без усяких потреб у природі на цьому місці. Це діло здійсниться, люди побачать це. Ми пустимо в життя не теорію, а ми пустимо практику в життя. Вона не буде читати, вона не буде розуміти, а вона буде робити в цьому. Ми розкриємо таїну в природі, засоби знайдемо для цього в природі для життя.

   35. А життя треба нашому практичному чоловікові. І от ми всі просимо природу для того, щоб вона допомогла Учителеві в усьому. А коли тільки вона  допоможе йому? Це діло вирішується людьми, вони роблять усе. А коли це діло назріває, тоді реально виходить у цьому. Ми, люди, доб’ємось одного цього. Учені люди стали писати про цей досвід. Це є невмираюча правда, вона робилась для того, щоб люди берегли своє здоров’я в себе, як око своє. Паршек просить їх так, щоб вони не боялися природи, ішли в неї правильно. Вона всередині є енергійна така, як ніколи, це атмосферні умови, вони є природного характеру.

    36. Ми, всі люди, розбиралися із цією статтею, Ігор Хващевський читав її, а я, як Учитель, слухав її, розбирався з кожним словом, виводив висновок усього життя. А кому ця стаття треба буде? Вона треба всім людям тим, котрі не хворіють. А в нас нема людей, щоб вони не хворіли в природі. У цій статті є всі засоби нашим усім людям. Вони повинні читати її й розуміти кожне слово. А найголовніше, усім треба робити. У нас є ініціатор ватажок для цього діла, від кого залежить ця ідея. Він зробить нам усе сам, йому, як такому, допоможе природа. Вона помилує нас усіх таких грішних за це все. Нам треба братись за це діло так, щоб нам відігнати від людей їх захворювання, щоб ми  позбавилися їх.

     37. Ці існуючі хвороби щезнуть, їх не стане в цьому. Треба вміти, як треба допомагати людям у цьому всьому. Це не те, що робиться всіма нами. Це чоловік робить не для себе особисто, а для всіх нас. Ця історія робилась одна для всіх, зробили дослідним шляхом, вийшло. Ми живемо через це, і ми будемо жити так. Це є природа, вона дає таке право нашому чоловікові за його справедливість у житті, що він зробив у цьому. Він пішов у природу шукати невмираюче здоров’я. Це все зробила природа в цьому ділі. Вона побачила цього чоловіка, йому довірилась, і дала свої сили. Вона передала йому те, що він хотів одержати від неї, доручила, тільки треба буде робити здоров’я. Природа, як матір, дала його, тепер це здоров’я треба передати людям.

    38. Я не зможу зробити цього, щоб йому не дати. А він як такий повинен одержати поміч, вона повинна врятувати від цього. Людям не треба бояться, особливо повітря, води, землі, а треба любити. Паршек із своїм таким загартуванням тренуванням. з таким досвідом треба будь-яким нашим людям у хуторі, у селі чи в місті. Він питає в нас як людей: для чого ви, такі люди, живете на білому світі? Ми повинні правду сказати йому, як Учителеві. Ми з вами повинні дочекатися завтрашнього дня, і в день свого життя поїсти три рази та води попити, а потім одягнутись тепліше та красивіше, чим треба похвалитись. Ми маємо заходити в дім свій, щоб пожити з усіма вигодами та спати.

      39. Люди говорять, це моя така система, це ми робимо так щодня, я не бачу свого кінця. Моє життя проходить без кінця й краю. Я не маю гарантії. Я є чоловік, як і всі люди.  Вони живуть, а потім хворіють і вмирають, як і всі, вони йдуть з життя. Це є не наше з вами життя, котрим ми з вами повинні задовольнити себе. Ми не буваємо без діла, завжди зайняті ділом своїм, і так умираємо із цим ділом. Це не наше з вами життя, котре ми маємо, ми не задовольнили себе ним. Нам треба життя інше, не таке, котре ми з вами маємо. У нас є ватажок Учитель, він хоче, щоб ми взялися за його діло. У «Вогнику», № 8 за 1982 рік 20 лютого стаття «Експеримент відстанню піввіку» написана вченими, щоб ми читали, розуміли її. Найголовніше, ми робили в житті.

    40. Ця наша стаття учить нас, щоби ми з вами робили в житті те, від чого буде продовження нам у природі. Люди повернуться до життя через це. Паршек говорить усім про любов свою до природи. Вона є найголовніша в житті. Вона зробить те, що захоче. Це її сили оточили Паршека статтею. Природа живе з ним 50 років, вона допомагає йому в усьому. Він не зазнає ніяких захворювань, він не застуджується, що найголовніше в житті. Він є Учитель для всіх людей, своє наявне здоров’я не жаліє всім віддати, учить усіх, щоб  вони вчились у Паршека, загартовувались, водою холодною обливались, менше їли, води не пили, без одягу ходили, повітрям дихали. Словом, вони робили в житті те, що треба. Найголовніше, не пили спиртне та не палили, у чому проходить усе наше таке життя.

     41. Паршек кричить на весь світ, на всю природу: нам усім треба читати  цю статтю, розуміти, а потім, найголовніше, робити в житті. Тоді ми з вами доб’ємось безсмертя через це вчення в природі. У нас є, найголовніше, чоловік, йому є місце. А тепер умови треба отримати. А коли умови будуть, то тоді буде можливість оточити життя таке для цього всього. Ми доб’ємось безсмертя, якщо ми не забудемо про цю статтю, щоби читати, розуміти, а потім треба всім робити. А в ділі є життя, воно оточить істиною. А істина є порятунок усіх. Це природа дасть нам все, лише б тільки виконувати це, що треба. Нам не треба боятись природи. а треба любити природу.

      42. Якщо ми забудемо цю статтю, то ми втратимо життя.  Там є вся сила природи, вона оточує нас своїми силами, щоб ми знали про це, що вона сильно карає нас за наше все. Ми грішимо в ній, вона не милує нас, а карає.  Учора, 4 травня 1982 року, пацієнти здорові хлопці приїжджали до мене з Ворошиловграда. Я прийняв їх як таких, дав здоров’я їм. Вони є медичні фізкультурники. Їхнє життя примусило їх відшукати  мене такого. Я став потрібним їм через їхню незадоволеність. Вони не одержували ніколи цього в себе в житті, їм хотілось отримати  кращого. У них була  віра добитись через цю статтю. Їх це примусило зробити це. Коли Учитель прийняв їх, у них зародилось нове небувале в житті.

    43. Це зустріч була одна з усіх, вона показала нам любов у житті, такого не було в житті. Ми дружили не для чого-небудь, а наше життя примусило нас проявити між собою таку любов, котра зблизила нас з життям для всього людства. Ми з вами довго шукали це, у природі знайшли це, зробили таку небувалу дружбу. Вона має зробити між молоддю в природі таку любов, де люди стануть допомагати один одному в усьому ділі. Ми не будемо жити по-старому, візьмемось за новий потік  у природі. Якщо треба буде робити нам це діло, ми з вами будемо робити небагато. У нас є  в природі таке, котрого не було в житті. А ми, як молодь, візьмемось і будемо робити для цього діла, у нас вийде.

    44. Це зробить Паршек, він не пожаліє віддати своє здоров’я  всім через поцілунок. Ми з вами не будемо так хворіти й застуджуватись, у нас буде гарантія до нашого життя. Ми будемо любити природу своїм тілом, холоду не будемо боятись. Ось до чого ідея Іванова веде, до життя, але не до смерті.  9 травня відзначається Перемога. А де ж моя перемога залишилась, котра допомагає ображеним хворим людям? А їм треба обов’язково допомогти. Я як такий повинен допомогти цим людям, вони горем, бідою оточені. А тепер у нас є Учитель, він Переможець природи. Читайте, розумійте, а найголовніше, робіть. Цю справу треба робити не одному, а усім людям, живущим на білому світі, треба дружити з холодною водою, людей не забувати, свою ввічливість представляти. Жодну людину не проходити, головку низько поклонити їй,  і сказати «здрастуйте» дідусеві, бабуся, дядя, тьотя  та молодий чоловікові.

      45. Жодну людину не треба буде проходити, тоді ми з вами виграємо. Треба шукати бідну, нужденну людину, їй допомогти, треба давати  із словами собі, що даєш цю допомогу, щоб тобі було добре. І віддай  без усякого. Треба не їсти,  не пити води 42 години з пятниці до неділі, о 12 годині треба їсти. Вийди надвір, тягни повітря з висоти й проси мене як Учителя, буде добре. Ця просьба є проти всякого нашого горя й біди.  Ми з вами не повинні харкати й плювати на землю, не повинні пити алкогольне й палити. Словом, ця стаття є наша. Я є Учитель, учу вас здоров’ю. Я хочу, щоб люди всі прочитали цю статтю, добре зрозуміли її, щоб її виконати. Найголовніше, це треба робити нам.  Я не вчився в когось, не міг спитати в кого-небудь.

    46. Природа є багата, у ній є все для цього. Для нашого життя треба атмосфера, у котрій наші люди перебувають. Вони не повинні боятись природи: повітря, води, землі, це є найголовніше. Люди, їх живе тіло, має жити в ній так, як їм бажається, їм нема, кого боятися. У зв’язку із цим усім ділом, він є хазяїн. Їм треба берегти її, як око своє. Нам, усім людям, треба воля. Якщо ми огородимо це місце умовами, то нам буде дана ця можливість, ми будемо сильні все це зробити. Природа обдарує нас за це все. Ми будемо робити це діло. Нам треба читати, розуміти, а найголовніше, це робити. Вам стаття говорить про Карла Маркса, як політика й теоретика, а також не забула сказати про Павлова й сучасного письменника, він написав книгу «Створи добро». Також фізик, математик Ігор Хващевський пише історію про моє праве таке життя.

      47.  Люди наслідують мертвому, як живому, але те, що вмирає, жити не зможе. Людям треба жаліти, цінити живе. А ми зробили самі це діло, у нас вийшло, тепер нам треба держати історію, щоб вона була в нас такою, яка вона є. Ми знаємо добре, що ніяке багатство не дає людям реального. Він як був злий і ненависний до чужого, так він ненавидить те, що є в іншого. А історія була в людях така, вона є підходяща до цього діла. Ми звикли робити це від самої копієчки до самої гривні. Їх збирають у себе дуже багато, їх мають  багато. Це є сторона для природи. Вона готує людям своє діло, котре нашим земним людям треба буде. А вони не стоять на одному місці, а рухаються з одного місця в інше.

    48. Я, автор своїх слів, не згоджуюсь ні з ким ніколи ніяк, щоб ця ідея мого життя не пройшла в людях, котрим написана ця стаття в нашому видавництві. Це є правда в людях, а її не сприйняли всі. Нема листів, нема кому відповідати про це діло. Я є практик у природі, перший початковий чоловік. Я розвинув на собі це здоров’я для всіх. Це здоров’я не треба нам, щоб валяти якого-небудь рогатого вола. Це здоров’я є свідомість усього світу. А не все люди мають її. Вони є байдужі до цієї статті, не читали, не розуміють і не хочуть робити, тому діло гальмує цю ідею. Наші люди  звикли жити тяжко в житті. Вони як умирали, так вони вмирають, і будуть умирати. Їх не відвернути від цього діла.

     49. Я народився не для цього діла. Я є помічник у цьому ділі, учусь у природі, як людям треба буде жити, свої сили берегти, це є моє діло, воно примусило бути таким, як є. Люди пишуть, а читати не хочуть, навіть не розуміють, не роблять. Що може вийти в цьому? Ми є живі, учимось у цьому ділі, робимо, у нас виходить. А якби ми з вами не вчились і не робили, у нас нічого не було. Соціалізм створювався ученими, а еволюція практично робиться людьми. Паршек знайшов собі місце для цього діла, а тепер умови, котрі дадуть всім людям отримати можливість залишитися без усяких потреб у природі. Ці люди зроблять усе це своїми силами, вони скажуть свої гучні слова: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.

     50. А в людях є вся природа. Понеділок, вівторок, середа, четвер, п’ятниця, субота, неділя. Голка, шило, ніж, сокира, пилка, молоток, рубанок, щипці. Корова, кінь, вівця, коза, верблюд. Драги, бричка, плуг, борона, лопата, сковорода, рогачі. Курка, качка, гуска, індичка. Грак, ворона, сорока, горобець, шпак, соловейко, щиголь, синичка. Вишні, сливи, груші, яблука, терен і все те, що є в нашій матері природі. Вона дає нам у житті те, що треба, лише б тільки люди захотіли. Їхня думка примусила втягнутися в це діло. Природа є матір, вона дасть людям все. Це його бажання тримати в дворі в себе дворову собаку або домашню кішечку. Вона огороджує його своїм добром. Людям мало  цього, вони отримали корівку та конячку для запрягання.

    51. В одного хазяїна є кінь, корова, а в іншого є два коня і пара бичків, дві пари волів. Найбільший багач є той, у кого є три пари волів. Вони живуть в одному селі, але різні. В одного є достаток, а в іншого нема достатку. Ось це є людська біда й горе. А вчення загартування-тренування є для того, щоб не було цього горя, воно бореться істинно за діло. Воно написано у «Вогнику» людям для того, щоб люди читали цю статтю, розбирались з нею, розуміли, а найголовніше, робили. Ця історія говорить для всіх однаково. Нам усім не треба відходити від природи, не треба вважати її ворогом. Раз любиш її, уже вона є близьким другом твоїм. Її треба любити в себе, як свою близьку, вона буде твій близький друг в житті твоєму. Це діло є твоєї істинної любові до неї, вона ніяк не покарає тебе, а тебе пожаліє в цьому.

    52. Ви знаєте мене такого, я запитую у вас, таких людей. Що ви робите, щоби бути в природі здоровими, щоб не стояти й не чекати завтрашнього дня так, як ми чекаємо його щодня? Ми з вами не думаємо й не хочемо хворіти, а природа керує сама цим; як вона курує квіткою в полі, так вона керує нами, людьми. Вона інтересується, веде розмову з ними на відстані, вона знає їхню хитрість, не жаліє їх за це. У них їхня думка примушує її так. А потім у людях є таке явище, віра минулого Христа залишилася. Вони дуже сильно вірять йому, а виконання потребується від них, вони не роблять цього діла. Вони є не оправдані люди в цьому, Дух Святий не прийме їх, як таких.

    53. Якщо таке явище буде, то люди визнають мене бути таким, як він. Я не визнаю ваше. Ви обманювали природу своїм учинком весь час свого життя, її примушували, потребували від неї своїм бажанням. Вона терпіла від нас таких, не жаліла за це все своє, вона карала своїми силами, прибирала нас усіх до своїх рук. Ми знищували її по кусочку, а вона знищувала нас поодинці. Ми знищували її вогнем, а вона знищувала нас природним. Вона була права своїм ділом, не можна було жити чужим, а треба хвалитися своїм. А ми з вами робимо в житті те, від чого нам самим робиться погано. Ми втрачаємо своє здоров’я в цьому ділі. А щоб його знайти, ми не маємо таких сил, природа не дає нам цього в житті. Вона любить істину, справедливість.

    54. А ми є злодії в ній, ми є вбивці її здоров’я. Вона не хоче, щоб ми робили це. Це є наша велика помилка. Ми оремо землю, кладемо її під сніг, ми не забуваємо про неї, думаємо, готуємось чимось догодити, прибуток узяти з цього місця. Вона давала нам по можливості, вона збагачувала цим, вона втягувала нас. Ми лізли на рожен, у нас думка така: сьогодні взяв, а завтра треба взяти більше. А в природі є інше, вона не йде на твою думку, у неї є своє. Те приходить, що не думали, а задумане відходить. Здоров’я дається один раз у житті, а в другий раз воно відбирається. Вона не питається, а робить усе сама в житті, адже в неї є живе невмираюче повітря, вода, земля. Ми зробили все з цього. У нас є весь прибуток і в селі, і в місті, ми не зможемо жити без цього. А коли ми подружимо з природою, то вона нам через любов, через близьку таку любов.

     55. А коли любов і дружба є, то не треба будь-чого в цьому. А тіло й природа це є таке діло в житті. А в нашому ділі є все. Ми робимо стержень між своїм тілом і природою, його держимо. Я заслухав промову Брежнєва на XIX з’їзді комсомолу. Я виявив статтю «Експеримент відстанню піввіку». Це мої кроки є по землі цим чоловіком. А йому знайшлось місце для життя, знайшлось діло всієї нашої молоді, усіх наших людей. А ми слухали цю промову, але ми не слухали промову нашого чоловіка, загартованого тренуванням, хто проходив та продумав 50 років. Він знайшов діло для цього, місце, залишилось умови, щоб мати можливість. Вона веде будь-яких наших людей до життя, щоб залишитися без усяких потреб на цьому пагорбі. Щоб люди сказали своє слово на цьому бугрі: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.

      56. Ось що нам, нашій молоді всього світу, усім людям знайшов у природі Паршек. Він загартувався тренуванням для цього діла, показував себе нам усім, ми бачили його як такого. Він є наш чоловік, ніколи ніяк не вмираючий. Він допоможе нам своїми знайденими в природі засобами. А найголовніше в цьому ділі, не теорія. Пишуть свої слова. Людям треба приїхати до самого діяча, до Учителя, він приймає всіх через свої руки, він передає нам так свої наявні сили, учить усно всіх однаково, щоб розуміли, а найголовніше, робили.  Дорогому товаришеві Брежнєву! Я пишу вам із турботою про молодь. Ви сказали про неї хороші слова на з’їзді комсомолу. Ви також сказали, що коли мова йде про здоров’я радянських людей, тут дрібних діл нема, усі вони є важливі. Я провів 50-річний експеримент на самому собі, загартував себе в суворих якостях природи.

      57. Про це написав недавно у «Вогнику», № 8. Я хочу віддати весь свій досвід від усього серця нашій молоді й усім людям нашої країни. Хочу сказати всім нашим людям, що треба робити, щоби бути здоровим у людях, навіть у найсуворіших умовах життя, як терпіння без їжі, щоби зберегти своє здоров’я. Від цього всім буде добре, тому що сам свідомо зміцниш своє здоров’я, а державі допоможеш. Тоді наша молодь буде рости здоровою й сильною, і всі радянські люди: і робітники, і селяни, і воїни. На їх плечах лежить завдання приблизити світлий день комунізму. І багато  тут залежить від здорового нашого покоління. Кому це треба? Це треба всім. Тому що це не тільки особисте здоров’я й щастя,  це є здоров’я всієї нашої країни.

    58. Бажаю вам, дорогий товариш Брежнєв, здоров’я, щастя хорошого й довгих літ життя на благо всього радянського народу. Моя адреса: 349200, Ворошиловградська область, Свердловський р-н, п/в Должанське, хутір Верхній Кондрючий, Садова, 58.

   Цей лист висилаю із цією статтею, написаною нам, усім людям. Ми читаємо, ми розуміємо, а найголовніше, робити треба в своєму житті. Треба любити природу, цінити її, берегти, як матір рідну, просити, благати її, щоб вона пожаліла нас і перестала карати нас. У неї буде своя милість, вона пожаліє, усім нам простить. Ми з вами не станемо робити більше те, що робили, а візьмемось за наше спільне таке діло життя.

    59. У нас є віха чоловік для цього. Він народився для цього діла, щоб допомагати нашим хворим нужденним людям, щоб вони тяжко не жили і не застуджувалися, і не хворіли. У нас є знайдені засоби для цього в природі. Ніхто не пробував відшукувати їх у природі так, як відшукав на самому собі Паршек. Він ввів людям це все, на них довів дослідом, зробив своє здоров’я. А здоров’я необхідно треба нам усім. Ми робимо все для цього діла, щоб воно вийшло в нас у житті. Тепер природа є за нас своїми силами. Це теж треба. А раз це треба, значить, доводиться робити так. Люди не знайшли шляхів без цього діла. Вони повинні облюбувати це місце, і самі визначитись жити на ньому так, як не доводилось жити.

    60. Його примусила жити так сваволя, він вибрав таке місце, на котрому йому доводиться робити те, що  треба буде в житті. Йому треба їжа всякого роду в житті, вона годує його, вона поїть його. Він робить одяг хороший, зручний для своїх умов життя, він одягається до тепла, ним хвалиться. Він ставить для себе дім з усіма вигодами, в якому він живе один раз у житті. А коли тяжкий час приходить до нього, він утрачає своє здоров’я, а його не дістати ніякими шляхами. Природа зробила це все в житті, вона не хоче, щоби люди розпоряджалися цими правами. У них є все для такого життя, але воно є все чуже природне. Вона не хотіла б цього, щоби люди жили так тяжко, але така є система,  введена ними.

    61. Він повинен робити щось для цього всього, у нього є руки для цього, він робить ними все, що попало. У нього є очі, він бачить ними далеко, старається зробити це. А ми нічого не робимо для свого здоров’я в цьому, крім одного: ми боремося з природою, як ніколи. Ми беремо хитрістю, вона бере нас справедливістю. Ми гинемо, як мухи, порятунку нема в усьому. Ні буржуазія, ніяка революція не допоможе, а більше примусить людей в їх такому здоров’ї. Ми застуджувались, хворіли й умирали на віки-віків через це діло в житті. А Паршек прийде з любов’ю, він оточить себе своїм здоров’ям Святого Духу, повною еволюцією, котра доведе правоту свого безсмертя всьому світу, що ми обов’язково доб’ємося в природі, і ми будемо жити вічно. Якщо ми всі до одного чоловіка  візьмемося за це, наше діло буде праве.

      62. Які раніше люди було, така назва була їх. Він жив у природі такій, у нього було все чуже природне для життя. За що не візьмись, воно не є його, а він хвалиться ним, як своїм, говорить: це моє таке добро. Я виходив його таким у житті, тепер ним розпоряджаюсь. Якщо хочу, продам за гроші: це моє таке діло. Я є хазяїн цього всього, вважаюсь багатим мужиком на все село. У мене є своя власна земля, котра дає щорічно прибуток. Я доглядаю за нею, її доводиться орати як таку. Ми готуємо це все перед зимою, потім чекаємо теплої пори, щоб зробити грядку з цього, і посадити зерно в неї, щоб це зерно оточило себе вологою.

    63. Щоб це місце зазеленіло сходами, хазяїн не нарадується цим багатим сходом. Таке явище буває не часто, але буває. Щастя дається в природі один раз у житті. Вона дає мужику свій урожай, він вирощує його весь рік, він збирає його, робить його чистим зерном, зберігає його так, як це треба, а потім реалізує його за гроші. Він багатіє цим. У нього не буває одне, а до одного наближається інше, і в нього робиться багато. Він доглядати не в силах за таким добром, для цього йому треба тяжко трудитись, щоб це все забезпечити. Адже воно є живе енергійне, доводиться годувати, поїти й чистити його, словом, робити там те, як самому собі в домі; так робиться в своєму хазяйстві.

    64. Нам треба вміти жити на білому світі, це єство є власне індивідуальне. Ми живемо в своєму селі або місті, там ми думаємо про своє багатство, його бережемо, як око. Ми не хочемо бачити чужого близько. А він не упускає своє, говорить: це моє, я не дам його нікому. Воно відійде саме, ти не побачиш його. Сама природа робить це все. Вона народжує це все, вона умертвляє сама це. Люди народжуються в природі для життя, а фактично вони вмирають. Це сторона є нехороша, вона приходить сама в життя. Один раз, вона народжується, другий раз, вона вмирає. І це буває в природі: одне ніколи не буває. Щось  завадить цьому, хорошому знайдеться погане, воно прожене це з дороги. Смачне, приємне створюється не завжди; гірке, смердюче десь візьметься.

    65. Нам треба буде писати, треба розуміти це діло. А наше життя є в ділі, ним треба хвалитись. Ми робили це все, старалися зробити ще краще. А діло не буває рівно, одне дає користь у цьому, а інше діло не дає користі. А нам треба робити в цьому: така наша система є введена, така путь. Він пожив та сваволив, це життя було його, воно оточувало здоров’ям, що найголовніше. Нам не треба всякі потреби в житті, як одне власне здоров’я, воно треба всім людям. Він не боїться залишатися із своїм здоров’ям один у житті. Це таке діло буде його. Він пробрався до місця для того, щоб що-небудь зробити таке корисне на ньому в житті. Він дочекався цього часу, приготувався, у нього є приладдя для цього діла, і він змайстрував сам, жива сила є.

      66. А коли людина здорова, вона буде лізти на будь-яку гору, це таке діло в цьому. Він не боїться цього, а він хоче жити, йому хочеться цього діла. У нього є одне: продовжувати за рахунок цього вміння. Він є чоловік життя, його діло одне: таке робити. А що вийде із цього? Він нічого не знає. Його діло одне: сьогодні пожив добре, а завтра він думає пожити краще від цього всього. У нього є все для цього життя. Він нічого не потребує, він є хазяїн. А природа мстить таким молодцям, бере накидається на них своїми силами, болячку, грибок саджає їм. А вони хворіють тоді, великий нестаток є в них від цього.

    67. А коли люди хочуть жити в природі, то думку глибоко прокладають. Вони лізли вгору, хотіли сказати про щось, але щось перешкодило цьому ділу. Я йшов по дорозі, бачив дуже багато простору, де нічого не було, крім одного місця, на котрому була можливість людям розташуватися своєю думкою. А небувалі плани   можна було накреслити на папері, їх можна виконати своїми силами. Ми почали робити це, у нас вийшло це силою своєю. Ми брали на одному місці те, що треба нам для цього діла. Ми робили його, у нас вийшло це в житті. Ми робили спільними силами те, що треба було нам. Це ми зробили самі для свого життя.

    68. Я є ініціатор цього діла, знав цю місцевість, на котрій не було нічого, крім одного повітря. І вода була там, вона багато допомогла в цьому. Я знав про це все, нам потрібне. Ми готувалися до нього. У нас народилися ці люди для цього всього, вони ставали на  свої ноги, їм хотілось жити так. Ми надіялися на свій розум. У нас є план, ми побудували його. Село пустіє, а місто рідшає. Якби люди не творили чуже в природі, воно не було б мертве. А раз на арені є в природі це, то життя не буде людям живим. Він недолюблює живе природне, він старається піти від цього всього. Йому треба те, що  потребує. А йому треба їжа в житті, йому треба одяг і житловий дім. А все це дається трудом, а люди копаються в труді.

    69. Вони роблять самі їжу з природи, шиють одяг і ставлять дім,  люди роблять це все в житті. Вони не хочуть, щоби природа була спокійна, щоб ніхто не тривожив її.  Соціалізм створювався ученими, а еволюція практично робиться чоловіком. Він знайшов собі місце для цього діла, а тепер умови, котрі дадуть всім людям отримати можливість бути без усяких потреб у природі. Люди зроблять все це своїми силами, вони скажуть гучно свої слова: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.   Ми, усі люди, не бажаємо, щоб ця холодна енергійна зима приходила до нас. У нас є велике небажання, ми не любимо це діло. Нас, таких людей, примушує природа досита наїдатись, а до тепла одягатись, жити в домі з усіма вигодами. Ми йдемо від неї подалі, щоб цей холод не турбував нас. Він лякає нас цим, ми  боїмося його, стараємось уникнути. Це наша звичка є така. Коли нам є тепло, тоді ми роздягаємось до гола. А воно буває багато цього часу.

    70. Діло створюється художником, він повинен зробити те, що буде корисне всім людям усього світу. Нам треба оформити людьми це ось місце. Ми повинні  побувати й там закласти портрету фундамент життя, що я чекав від людей. Паршек одержить у себе це діло. Раз ці слова написано пером, то це обов’язково буде. Природа даремно не починала це. Вона вибрала одного мене, вона примусила думати мене про те, що треба зробити. У хлопців Михайла, Бориса, Юхима був намір зробити щось для Учителя, вони хотіли моє тіло представити з художньої сторони. Це діло було направлено людям, щоб вони знали це діло, як потрібне для життя вічного характеру. Я розмалював їм, від чого не відмовитись.

    71. А раз вони згодилися зі мною зробити це діло в житті, нам треба буде цей перший початок від найменших дітей, вони є бідні страждаючі від усіх захворювань. А тепер таке прийшло, воно не було ніколи таким, як самі вчені розмалювали про цього чоловіка, його такий досвід. Він проходив для цього діла своїми босими ногами та зустрічався з усіма новими небувалими днями. Ми бачили його, але не знали, хто він такий є; вважали, він робить ненормально це. Йому, як такому, не давали життя, а він знав своє діло і робив те, що треба буде людям. А людям треба було здоров’я, воно залежить від самого себе. Якщо ми маємо жити в природі, то ми маємо любити природу, як друга свого. А вона не пожаліє тобі своє добро, вона нагородить тебе.

    72. Життя мертве проганяє, а життєрадісне вводить  у славу. Нам треба буде жити так, як належить. Ми, усі люди, народжуємо маленьке дитя так: уперед готуємо йому технічне життя в природі. Це буде наше таке діло, а ми робимо його. Чоловік не народився, він перебуває  в матері в череві, ми чекаємо його, от-от він народиться. А для нього приготували вже, що їсти досита йому. А одяг зшили хороший і теплий, а дім побудували з усіма вигодами. Ти живи так, як вони живуть усі. Якщо тільки йому захочеться їсти, йому  готують, нагодують. А коли йому робиться холодно, його одягають тепліше, бережуть його тіло. А в дім він заходить і живе так, як і всі. Ця процедура не оправдала його. Вони шукають вихід, треба позбавитися  від цього всього: це є не те, що треба нам. Ми знайшли негоже.

    73. Це є наше облюбоване місце, ми з вами народилися в ньому, ми живемо в ньому. Ми відриваємося від такого місця, їдемо туди на заробітки. Знаємо добре цю місцевість, вона є виробнича, там є викопні багатства, де треба людські руки. Ми знаємо добре про це місце, що роблять люди там, їм гроші платять за це. А людям треба це життя на білому світі. Вони побудували його так: один одного примушує, один одному підкоряється, живуть так, як і всі живуть. Вони трудяться, їх діло одне: мати прибуток у житті. Ось це є такий природний прибуток власного облюбованого місця, там де всякі поклади є в надрах. А там місце указано таке, воно позначено якимсь Донбасом з яким-небудь вугіллям або нафтою.

    74. А ліс це є вічні умови життя. Ми робили, робимо, і будемо так робити його. Ми навчились розпізнавати. А ось це є таке місце, воно робиться нами самими. Це місце знайдено  в цих умовах, а умови дають нашим людям можливості від малого до великого діл. Вони зобов’язаний робити трудом. Їм доводиться жити в цих умовах, знати своє щоденне турботливе діло. Йому треба буде, щоб  його сьогодні нагодували, води дали попити за його улюблену роботу. Він годить хазяїну. А хазяїн не забуває про це, він живе цим. Люди створюють йому це все багатство, він розпоряджається ним, росте, звеличується цим. Армія людей є в нього, вони держать його в умовах діла.

      75. Він є хазяїн усьому цьому ділу, у нього є земля вічного характеру, він на ній, як на своїй землі Він відкриває наявне добро на ній, як своїй, воно лежить у надрах глибоко в землі, там, де треба лопата, там треба повітря, там треба світло й особлива сила. Вона дається природою, вона дає все це людям для цього діла. Ми  є не творці без нього. Це ось діло необхідно зустріло нас, люди стали жити з ним. Їм стало мало цього місця, вони пішли в пошуки, щось шукати в житті. Вони відчувають: у природі щось таке є, його треба знайти й скористатись, як своїм. Приватна власність індивідуально росла, старалась укоренитись. Вона втягувала людей в це, вони робилися впевненими в це.

    76. Йому треба була курочка або ягнятко. А раз йому  мало цього, він хоче багато, то природа не жаліє дати йому те, що буде треба в його житті. Він живе один раз, його наявне місце числиться за ним, люди всі оточуючі знають його, він є відомий за законом через діло. Це є його ім’я, він козиряє ним, як своїм. У нього є все для цього діла, це здобувається ним, це є його хазяйська цінність. Він вважається багатий нею. Він є хлібороб цієї місцевості, землею займається, хліб сіє, він розводить скот, тварин. Чого тільки нема в нього в дворі. Все є живе й мертве. Плуг є, котрим землю орати, та борона скородити оранку.

    77. А драги чи бричка є возити вантаж. Це не все. А птиця є. Навколо все чуже лежить його життя. За що не візьмешся, треба буде право. А хто дасть тобі його. Чоловік іде на злочин, він є ловкач на це, чуже  присвоювати собі, своїм ім’ям називати:  це, мовляв, моє діло.  Я живу в селі так, як усі люди. Куди ти поїдеш, крім свого рідного села, ти знаєш його добре. А в чужому селі ти є чужий чоловік із своїм наміром, можеш тільки просити або можеш красти. І тобі не дадуть хазяйнувати. Усі є свої, а ти є чужий. Чужому нема життя. Місце твоє рідне є, тобі дала спадщина його. Ти живеш по предковому напряму. Ти є відомий у своєму селі, тебе знають усі, як особу.

    78. Люди мають змінять свій потік, взятися за це в своєму житті. Найосновніше, найголовніше, це є всіх нас здоров’я; ніяке добро, ні золото, ні срібло не замінить його. А його має в себе Паршек. Він знайшов здоров’я в природі не для самого себе особисто, а для всього світу, всіх людей. Це історія є така в житті своєму. Ми з вами повинні зробити це, ми ж є такі люди. А таких діл є дуже багато в житті, про які нам, таким людям, треба подумати, щоб нам не прорахуватись у цьому, а попасти прямо до мети, щоб залишитися задоволеними цим. Щоденно ми з вами робимо це діло, але ми не одержуємо в житті те, що треба.

      79. Люди прорахувалися в цьому, вони не одержали прибутку, а збиток появився. А раз збиток, це вже нестаток. Наша хвороба є велике незнання, далі дороги нема. А життя потребує, щоб нове було, а природа не дає. Ми не можемо жити без діла. Присвячується Учителеві Іванову. У двадцятому віці люди досягають космічних висот, галактик, планет, і в той же час забувають про душу, не розуміючи Учителя нараду. А ви запалили в цей неспокійний час факел добра й здоров’я, щоб наше земне плем’я побачило світло людської любові. Людям є дивно, не зрозуміло, як ви можете так жити: без хвороби, страху, ліні, не пити горілку, не палити. Вам хочеться дати усім живущим  пораду, радість і спокій, щоб люди жили в майбутньому без хвороби, трудячись на ниві золотій.

    80. Вас не зломлять бурі земні, вам є чужа слава. Вас бережуть сили природи. Вам присвячую цю пісню. Учень Іванов. Це такі слова написані мені у віршах, моєму життю й усім нашим людям у природі. Це є гімн для всіх нас, котрому треба поклонитись, і подякувати  природі за її вихід. Вона вирішила сама це діло, смерть як таку вижене, а життя введе у славу. Люди зберуться на цій горі, гучно скажуть слово: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Я чекаю білий сніг у природі, холодну пору, морозні дні, люблю природу. Я радуюсь ними, як своїм тілом, дихаю душею й серцем, духом святим, чекаю еволюцію. Я низько кланяюсь усім дням, живущим на білому світі, як матері рідній, радуюсь. Я хочу сказати всім свої слова.  Нам треба жити, нам не треба вмирати,  така моя ідея.

     81. Ця пісня написана нами всіма для того, щоб ми читали, розуміли, а найголовніше, ми робили все. Цього Паршек хоче в своєму такому житті. Краще й легше вмерти в один час, ніж ми вмираємо поодинці. Люди жити не в силах так, вони не мають індивідуальних сил своїх, у них породжується безсилля, від чого вони легко вмирають. Їм не треба жити так, треба жити спільними силами, як ми не жили. А доводиться жити спільними, складними силами. Це не бувало, по-новому, за рахунок природи, за рахунок нового потоку. А Паршек є такий ватажок у нас, він чекає свого такого часу. Тоді, коли людям усім зробиться холодно, і мені буде холодно в цьому, самозахист буде потрібний.

    82. Я знайшов це місце для нашого такого життя, щоб ми з вами жили там вічно, ніколи й ніяк не вмирали. Це місце Чувілкін бугор є в селі Оріхівка, де я народився. Це село є моє, де я виростав у свої молоді роки. Я був спочатку пустун, я знав: де своє, де чуже. Я старався присвоїти своїми силами, я був спритний на це. Фізично мені везло в житті. Я будував приватну власність, самовільно все робив, я крав разом з іншими, такими, як я. Нас, хлопців, не треба було ображати. Ми  були люди малого покрою, лише б тільки ми захотіли, а зробити нас не вчити. У нас  була така бадьорість, лише б узнали про це діло.

    83. Наше діло таке, лише б тільки ніч прийшла до нас. А зимою бувають великі ночі, люди звикли спати, вони просипали в цьому, а наше діло є пустувати. В офіцерському домі міста Ростова я здороваюсь: «Здрастуйте». Вони відповідають в один голос: «Здрастуй». Це було так. Я питаю в них: як ви поживаєте? Вони відповідають: «Ми живемо добре». А я говорю: «Де ж ви живете добре, якщо ви не хочете й не вмієте так загартовуватись, щоб не хворіти й не застуджуватись? Ви боїтесь умов життя, вам є страшна вода, повітря та земля, ви ставитесь до цього, як боягузи, не вояки». Нам усім треба вчитись цього діла в природі, як у любимого друга. А в нього можна навчитися багато чого хорошого, він, як друг, допоможе цьому.

    84. А ось це наше непідходяще діло не хочемо робити й не вміємо. А жити хочеться та ще як, але ми з вами стоїмо на черзі, чекаємо завтрашнього дня, ми захворіємо в цьому ділі та ще якою хворобою.

      Здоров’я. Я, природа матір рідна, обдарувала всіх наших людей щастям і ввела їм здоров’я на віки-віків. Нам знайшов його Паршек, тепер ми одержуємо його у вічному житті на віки віків. Це діло він зробив людям без усяких таких грошей. Ніхто не купляє і не продає здоров’я, а його дають всім людям з любов’ю свідомо. Ми полюбили природу через це, живемо разом з нею на арені й користуємось її правами. У нас, таких людей, щезнув ворог у природі, його не стало і не буде в житті. Ми проженемо його із землі.

    85. А раз він не буде прогресувати в нас, ми легко будемо жити без нього. Це наша є слава, наша така дорога. Вона викладена в цьому. Ми добилися цього діла через Паршека, йому треба дякувати. А природа залишилася  матір’ю, ми не забудемо її ніколи, будемо шанувати у віках. Ворог був, він є викорінений тепер. А тепер любов введена в життя в природі. Ми не будемо хворіти більше,  застуджуватись теж. Яка любов стане на білому світі, один одному буде довіра така, як ніколи. Вона була, вона є, вона буде з нами вічно. Ми є люди заслужені в цьому. Ми заслужили самі це, тепер вона жаліє нас, карати більше не буде в житті.

    86. Це є велика правда, вона невмираюча. Вона жила, живе, і буде жити вічно в житті в природі від найменшого хлопчика до найстарішого старика. Це є наше людське життя, воно має в себе здоров’я. Це не те здоров’я, котре було до цього діла раніше. Це теперішнє здоров’я знайшов Паршек, оточив себе ним. Він кричить своїм голосом на весь світ, на всю природу. Він хоче сказати про свою істину.  Як нам, людям, набридло вмирати на білому світі.  Ми навчили себе тяжко вмирати. Як ми вмирали раніше до цього  діла, так ми вмираємо досі, і ми будемо вмирати. Це наша така неприємність у світі: то вона давала жити нам, а то вона взяла вмертвила.

    87. Радість одна це є здоров’я, ми знайшли його, ним оточили себе. Це наше таке діло є, воно примусило жити нас, усіх людей. Ми навчились робити так. Коли ми встаємо з постелі, ми не забуваємо про обличчя своє. А те, що буде в житті. Це загартування-тренування є наука людська. Вона учить нас життя, смерть як таку проганяє, вона не треба нам таким. Ми, такі люди, прожили й продумали свій час у природі, та прошукали, чекали такий час. Вони готувалися до нього із своїми силами. У них було приготовлене приладдя для цього діла, їм доводилось доглядати за землею, як за якоюсь дівчиною.

    88. Вона родила для людей в умовах хороший урожай для їхнього життя. Вони багатіли цим добром, росли, піднімалися вгору, як такі. Вони не рахувалися ні з якими особливостями. Ми робимо тепер, у нас із вами є все для цього. Ми розпоряджаємося природою, як своєю матір’ю. Вона зобов’язана давати нам те, що треба буде. Ми з вами шукаємо те, що треба буде. Вона не жаліє давати нам, ми одержуємо від неї, стараємось отримати в себе. А в природі є все, вона дає нам усе, лише б тільки захотіла. Вона не жаліє сама себе давати. Вона дає все, і вона дасть. Наше діло є одне й друге, ми  одержуємо це все, ми живемо один час, та ми сильно думаємо про це. Найголовніше, у нас є це діло. Так воно виходить, це обов’язково треба нам.

    89. Сонечко рано сходило часто, кожен раз воно розміщувало свої промені на всій покриваючій землі. Природне сонце оточило так уважно. Воно недаремно прийшло до нас, людей. Ми є люди такі в житті, ми не хочемо братися за цю ідею, вважаємо її шкідливим ворогом, вона застуджує людей. Вони хворіють у ній, це не життя людям у природі, вони вмирають у ній так на віки віків через один учинок для неї. Вони не люблять її в житті так, як це треба, вони ставляться капризно до неї. Вона йде до них, а вони йдуть від неї. Це така є їхня нелюбов для їхнього життя. Вони є чужими, ставляться капризно в житті. Ніякої жалості нема.

    90. Я є людина маленька крихітка в житті. Я є людина найменшого значення, але початкового. Я є перший у цьому ділі. Природа зустріла мене такого, вона вибрала одного з усіх, як я оточив себе її силами. Вона не пожаліла передати своє все через мою таку любов, котра виявилась між нами всіма такими людьми, котрі дочекалися одного цього в житті своєму. Ми одержали благо в природі, вона оточила нас для того, щоб ми з вами одержали від неї нове небувале. Люди не будуть застуджуватись і не будуть хворіти в житті. Цим людям треба буде місце в природі з усіма умовами, щоби була можливість нашим земним людям залишатися без усяких потреб у природі.

      91. Ми, всі люди, доб’ємось цього діла, вони гучно скажуть своє слово: це є місце наше райське, чоловікові слава безсмертна.  Центральне видавництво «Правда» узнало про це все. «Вогник» написав своїми словами статтю «Експеримент відстанню піввіку». Людям довелось читати, розуміти, а найголовніше, цим людям доводилось робити те, що зробив Учитель. Паршек показав своїм ділом всім людям всього світу, що це діло дає життя, а смерть проганяє. Сама природа підсумує для цього діла, вона зробить це діло й скаже нам усім: жити так.

    92. Ми перестанемо так умирати. Хвороба наша є нестаток у житті, біда, горе всьому ділу. А здоров’я моє це є досвід мій, 50 років прожити та продумати, та зробити. За цей час можна було вмерти  тисячу разів. А я жив, я живу, і буду жити так, як сьогодні. Теорія взялась за це діло, орган видавництва «Правда». «Вогник» написав статтю за 1982 рік 20 лютого, № 8, «Експеримент відстанню піввіку». Це є правда, вона була, вона є, вона й буде в людях. Вони одержали це діло, прочитали, зрозуміли, пишуть листи на адресу, називають по імені, по батькові. Усі стоять горою за це,  ніхто не зміг сказати слова проти. А  всі, як один чоловік, схвалюють це, хочуть побувати в самого ініціатора цього діла.

    93. «Вогник» зобов’язав всіх до одного, щоб люди знали про це діло. Вони одержали «Дитинку», котра сповіщає всіма силами й розумом. А вчені заморозили це діло в природі, вони не хочуть цього діла в житті, щоб у ньому було це. Я робив свою роботу на людях. Це є шахта 1-2 Свердловського району, Ворошиловградської області. Люди потребували здоров’я, я давав його їм своїм умінням. Хотілось передати це все людям, а лікарі цього району пішли назустріч цьому ділу разом з міліцією, вони одягнули мене, як психічно хворого, в брезентовий костюм, етапом відправили з проводжатим в Сватове в дім божевільних. Я був бадьорий позбавитися цього всього, зіскочив на ходу проїжджаючого поїзда  в Кадіївці.

    94. Я треба людям хворим, а найголовніше, мій досвід треба людям здорового характеру. Він стоїть на черзі, чекає завтрашнього дня. А яким він має  прийти до нього? Це є таке діло небувале, а чоловік дочекався цього. Люди не хочуть так хворіти, і нема можливості відгородитись від цього чимось. Усі люди живуть до одного випадку. Як ледь щось вплинуло, уже він захворів, застудився, природа покарала його. А тепер такий чоловік народився в природі, природа нагородила його цим добром. Він навчився показувати себе так, як ніхто. Він заслужив бути між людьми таким чоловіком, котрого не було.

    95. Він загартувався для цього діла, став загартованим у природі.  Шановний «Вогник»! Ви написали правду про це. Це є наука життя людей усього світу. Він трудиться на благо всіх нас, учиться в природі, він хвалиться в усьому світі, хоче істинно сказати вам про самозбереження своєї клітини. Моє серце є молоде, загартоване, як 25-річної людини. Вихід мій є в світлі. Я не боюсь ніякого ворога в житті, навіть своєї смерті. Якби цього не було, я б давно вмер. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно, а різко говорю не про якесь диво, а про природу, про фізичне практичне явище. А найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку.

      96. Я люблю хворого, знаю його душу й серце, хочу  допомогти йому, убиваю біль струмом через руки. Це не слова нам говорять, а все це робиться ділом. Рука  володарка пише  дуже справедливо. Яка правда! Мене  треба просити, будеш здоровим. Це треба буде юнаку  нашому молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба любити матір-природу, берегти, як око своє. Хвороба не відіграє ролі в цьому, людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись учення Іванова, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню, не лізти на рожен. Яка буде слава, якщо ми головку низько поклонимо й скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві й тьоті, молодому чоловікові. Ех, життя моє таке, воно просить нас усіх, щоб ми загартували свої серця.

      97. Милі ви наші люди, гляньте на сонце, побачите  своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу. Ми заморозили його діло в природі, не дали йому життя. А тепер після друку всі кинулись зі своїми листами, називають Порфирій Корнійович. Жодного чоловіка не знайшлося сказати проти цього всього, а всі поставилися з великим захопленням і хочуть сказати про небувалий такий момент, дякують за таку зроблену штуку, котра всіх нас посвятила хорошим. Це життя наше таке невмираюче є. А ми, люди початкові темного характеру, пішли слідом за розумними людьми, ми стали робити те, що нас примусило легко вмирати, через що ми стали так ось умирати. Ми вмирали на віки віків у цьому ось ділі.

    98. Люди узнали про це діло, вони схвалили, як якесь небувале діло, у котрому доводилось 50 років щодня поклонятись і просити її як таку. Вона є матір наша, її треба просити, благати, щоб вона простила нам таким. Ми є люди двох покроїв: одні панують над іншими, а інші виконують свій обов’язок. Вона жаліє людей, а вони живуть у ній, думають та роблять усі свої діла, котрі були в житті. Вони треба людям, вони не могли жити без них. У нього є одне, у нього є друге й третє. Цьому людському початку не видно кінця. Це є людське таке діло. Ми навчились спершу думати про це, ми думаємо про це. Ми не змогли залишитися без усяких потреб.

    99. А раз у нас завязалося  життя таке, ми стали жити в цьому всьому. Це не задовольнило нас. Стихія зустріла нас у природі за це все, зроблене нами, вона нанесла хворобу на наші тіла. Люди захворіли, їм  стало погано в житті. Вони мучилися в цьому всьому, знемагали, знесилювалися, утрачали свої сили через хворобу. Їм було не до життя, смерть приходила до них в цьому. Вони вмирали на віки-віків. Паршек довго ходив по природі босими ногами: по землі, по снігу, він обкутався в цьому холоді. Паршек старався знайти в природі життя одне для всіх, сам себе готував у цьому ділі, шукав у природі життєві якості, ними загартувався. Я бував  всюди з ними, старався довести  правоту людям. А тепер це діло прийшло до життя вічного характеру. Паршек випробував на собі це.

     100. Він ставив живий факт на людях живих, бідних,  нужденних, хворих, допомагав їм. Умови держали Паршека. Люди вважали його попом через форму, це зробили люди. Йому доводилось довго розбиратися в цьому. Люди були сильні в цьому, вони робили, від чого вони були безсилі. Я робив практику на людях, мені дали таку роботу. Я був уповноважений у зоні децентралізованих заготовок від Ростовського ОРС ім. Ворошиловської залізниці в Невиномиському районі. Мій пункт був в Овечкіному. Я проводив там свою роботу вдень, а вночі приймав людей. Вони були задоволені мною, я давав їм здоров’я, а здоров’я треба всім нам. Я не жалів його, а робив у людях. А люди мовчали, вони морозили це діло, і це діло мерзне в людях досі. Це потрібне діло, здоров’я, найголовніше, треба людям здорового характеру.

    101. А хворого чоловіка покарала природа, він хворіє цією хворобою, лікарі повинні лікувати його, а лікарі допомагають хворобі. А будь-яку хворобу вилікувати трудно. Ця хвороба могла піти сама від людини за заслугами. Природа є всьому діло. Вона є наша матір, яка народжує. Паршек держить нас всіх на арені черги того, щоб гарантія була. Її дає Паршек, він народився для цього, природа народила його такого. Якщо ми будемо просити її, всім буде добре. А ми навчили себе так: як ледь щось вплинуло, говорять: треба лікар. Він учився для цього діла, навчився володіти штучним, хімію вводити, це діло може. А Паршек створює природне на людях, і видаляє всяке таке захворювання. Це є життя Паршека. Він збагатився природним добром, загартувався в ній так, як це треба в природі, щоби цим допомагати бідним, хворим людям.

    102. Природа дає славу за це найголовніше, вона  вчить людей, вона посилає в путь. Як вона направила мене в Ростов щодо сина Якова в комісію ВТЕК. Я їду туди на Гуревича автомобілем «Волгою», Валя й Ганна їхали. Ми приїхали в обласний відділ здоров’я. Нас зустріли небувало, як слід, дали направлення в обласний ВТЕК, і там нас зустріли, як свого. Вони написали для Гуковського районного ВТЕК, щоб голова прийняв своєю комісією. Так воно й вийшло. Ми разом із сином приїхали 28 червня в понеділок в Гукове, а голови не було. А ми приїхали в хутір Іванівку, але сперш Гукове було, де я проводив своє життя для цього діла. Я був приватний власник, уповноважений по переселенню з Оріхівки в Гукове, де й зустрівся щодо закупки хліба робітниками.

    103. Я не відстав і тут, був ділок у цих закупках, допомагав у цьому ділі, за що прийняли мене в партію. Я перебрався із цього рідного хутору в торгівлю, вона примусила мене проходити чистку службовців, брати участь у ній. Вона відновила мене, як свого більшовика. Ми приїхали на машині в цей рідний хутір, а там ми не узнали, усе є, як у місті. Я понаходив своїх людей за прізвищем і те, що було треба. Я розказував їм свою ідею, вони з дітьми слухали мене на вулиці. Я дав їм «Вогник», вони прочитали статтю «Експеримент відстанню піввіку». Проспівав Гімн свій. Словом, за цей час я зробив те, чого не ждали хуторяни. Їм доводилось бачити історію Паршека і слова його прослухати та бути в цю хвилину, у цей час. Про те ні мені, ні їм не забути. Ми згадали про все життя-буття, як ми творили колись у молодості чуже.

    104. А тепер наш жалісний спогад є про самих себе. Я сказав їм те, що було треба. Я сказав їм: ми є злодії; першим я був, а ви є другі. Ми є вбивці природи, фарисеї, лицеміри. Усі ми були нехороші люди. Годину я побалакав з ними, а потім довелось їхати у ВТЕК. Там голова ВТЕК прийшла, я звертаюсь до неї, а вона була зайнята іншими хворими, веліла мені почекати. Я зустрівся тут з каліками випадково через діло сина. У них, ображених, хворих людей, я спитав: ви читали «Вогник»? Усі мовчать. А там стаття написана вам, а ви повинні знати про це діло, воно є для вас усіх. У вас є хворі люди, хвороба прогресує, пощади нема, гірше й гірше стає. Наше життя проходить у цьому. Ви, живущі на білому світі люди, живете в природі один біля одного одиноко, вмираєте в житті своєму.

    105. Ми є вмираючі люди, ідемо з життя. Ми, усі люди, є такі в своєму житті, вважаємось хворими, нужденними. Ми є не задоволені всім цим. Ми не хотіли жити в цьому так, як ми живемо. Нам хотілось мати, а його нема, де взяти, і природа не дає нам. Ми хворіємо, страждаємо, терпимо нужду через це. Ми кладемо всі сили, але ми не одержуємо в цьому. Наш біль є в цьому, адже хочеться мати це. Але наше таке бажання, воно усно тримається як таке. Вона зустрічає й вона проводжає. В одного чоловіка є своє місце, він огородився на ньому, як якийсь король, гордий і ненависний до всіх. Його це місце свого ім’я, він не дасть його нікому, береже, як своє око, і на ньому старається поставити в житті своєму.

      106. Це є його діло, він багатіє цим. У нього прибавляється сім’я й росте хазяйство, він доглядає за ним. Це є його таке життєве діло  в природі. Природа дає все йому як такому, він росте, він живе. А щоб його зберегти, це не можна. Колись прийде крах цьому всьому. Ми не вдержимо його в руках, воно відійде в природі, як не бувало. Ми оточили себе цим, як своїм добром, це перша складена хата. Вона задумана батьком, він ввів свою сім’ю, там усі умови поставив, у цьому всьому народив живого чоловіка. Він ріс і піднімався там. Він робив те, що вчили його. Він розумів, він робив те, що треба.

    107. Йому доводилось учитись їсти, він одягався. Він дивився, він бачив ту дорогу, котра вела по умовах. Він робив її своєю дорогою, старався попасти туди із своїм табором. Це було його таке складне в природі діло. Він збирався попасти туди, він хотів знайти там щось нове й ним скористатись. Це діло робилось не одним, а багатьма. Люди не сиділи на місці, їх примушувало щось. Він побачив, він почув, він став досягати цього. У нього була одна хата, він придумав щось інше. Він мав хутір, у нього стало село, селище, містечко, місто. Він не задовольнив себе цим так жити. Як він не жив достатньо багато, а чогось не вистачало у нього такого. Він думав, він гадав, він старався придбати це.

    108. Він клав свої всі сили на це, старався дістати їх такими. Його думка примушувала, вона не давала йому спокою. Це все робила природа, вона дасть йому в один час, а в інший час не дасть. А людям треба думати про це, цього чекати в житті. Рік довгий із своїми такими днями, їх у ньому 356, а прибуток приходить один раз. Його треба чекати, таке тяжке терпіння. Нема, і взяти нема де, горе одне з бідою. А природа, як на гріх, робить це в житті, вона дає сама стихію, люди залишаються ображені нею. Вона нападає в усіх життєвих умовах, не знаєш, де візьметься. Вона не питає, у неї є сили природні, їх не знайти. Вона живе у вогні, вона живе у воді, у повітрі, на землі. Словом, для людей це є горе неждане в природі в житті.

    109. Люди багато думають і багато роблять, а в ділі своєму вони помиляються і гинуть на віки віків. Він почав робити маленьке діло, а довелось робити величезне. Ми не знаємо самі в житті, що робимо. Дім ставили на куті свого місця й недобудували: самі вмерли. І цей весь початок, що ми робимо, це буде наша смерть. Ми почали робити для цього всього, ми зробили, у нас є, чим хвалитись. Воно є в нас усе чуже й мертве, вона не дає нам живого життя. Ми не живемо, а вмираємо через це. Природа не жаліє нас за це, а карає своїми силами. У неї є все, що хочеш. Вона стоїть своїми силами за себе. Це технічне, штучне, хімічне є не природного характеру, а зовсім неживого характеру. Ми не звикли до цього початку, котрого не було. А от живе ми не бачили.

    110. Ось які діла відбуваються в житті, люди звикли вмирати в цьому. Якби не це ось діло, котре заважає нам в житті! Ми гинемо через це, ми не знаємо, що ми робимо, і будемо робити це. У нас виходило діло. Ми  живемо так, як жили всі. Ми, живущі на білому світі люди, самовільно захопили це місце від самого початку, як своє таке добро. Ми живемо на ньому все життя. Чого тільки не було на ньому? Таке діло, ми мали в себе ім’я батька, він розпоряджався нами. Якщо треба було зробити йому в цьому, він робив це: такий закон рідного батька був введений. Якщо він хотів продати, він не питав ні в кого, його слово було таке. Він пожив, сваволив, діти слухали його, а, врешті-решт, його сили впали в цьому ділі, він утратив їх. А їх знову не довелось знайти.

    111. Таке діло батька проходило так, сім’я міняла свою форму. Як це виходило. Наумов запрошує з Москви, він робить іменини, скаже усно про це все. Він є самородок за ділом. А джерело життя нашого це є загартування-тренування. Він є трудівник всіх наших людей усього світу. Він учиться в природи, він хвалиться нею, істинно хоче сказати про самозбереження особистої клітини. Його серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річної людини. Його вихід є в світлі. Він не боїться ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було в житті, він би давно вмер. Він є чоловік землі, дихає сильно, а різко говорить, не про якесь диво, а про природу, про практичне фізичне явище.

    112. Найголовніше, це чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Він любить хворого, душу й серце його знає, хоче помогти йому, убиває біль струмом через руки. Це не слова нам говорять, а все робиться ділом. Рука пише Володаря, ніколи не забути про це, дуже справедливо. А яка буде просьба? Його треба просити, то будеш здоровий. Це треба буде юнаку нашому молодому. Шановні ви всі люди, це має світове значення. Нам треба любити матір природу, берегти, як око. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись учення Іванова, щоб не сідати в тюрму, у лікарню не лягати, не лізти на рожен, жити вільно.

      113. Яка буде слава, якщо ми головку низько поклонимо, скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві з тьотею, молодому чоловікові. Ех, і життя його тяжке, його зрозумійте, свої серця загартуйте. Милі люди, гляньте на сонце й на своє оздоровлення. Бути таким, як він є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

    Капіталісти є батьки, революція є сини, а еволюція є Дух Святий, вона нам принесе безсмертного чоловіка. Це буде він, йому створено Гімн:

Люди Господу вірять, як Богу,

А він сам до нас на землю прийшов.

Смерть як таку вижене,

А життя у славу введе.

Де люди візьмуться? На цьому бугрі.

Вони гучно скажуть:

Це є наше райське місце,

Чоловікові слава безсмертна.

Хіба люди хочуть умирати, вони хочуть жити, вони це хотіли, їм природа дає все.

      114. Це є велика природа, вона є і в маленькій людині, і також у великій. Вона є у воді, вона є у землі, у повітрі. Словом, природа це є всі ми, живущі на білому світі, народились для цього діла. Ми почали робити те, що треба. Це перше найпростіше діло було їхнє, вони взялися за нього, за таке надумане діло. Ця фізична сторона дала людям можливість направити руки свої, й мозку думати, він є найголовніше. Наші земні люди облюбували самовільно це діло, стали освоювати це місце, тобто вчитись. Перше слово це є мама. А за рахунком усім. Люди обзиваються до людей за стуком, коли молотком ударяють, або сокирою рубають по дереву, або молотком ударяють по гвіздках. Словом, це є знак цьому такому.   

   115. Ми робимо рукою те, що буде треба. А коли чоловік спершу робить щось, його вважають ділком. Він уміє жити, він має жити в цьому. Люди шукають вихід у цьому ділі, у цьому є щастя.  А коли ці люди  доб’ються цього діла, у них виявиться безсмертя. Природа відчинить ворота їм, вони знайдуть своє місце. Одні умови залишиться отримати в житті, щоби була можливість всім людям бути без усяких потреб, щоби жити вічно в природі. Люди доб’ються цього. Це райське місце буде для нас усіх, чоловікові слава безсмертна. Вся основа лежить на Паршекові, він є ініціатор усьому такому.

    116. Це буде чоловік нового характеру, наша природа зустріла його, вона оточила його своїми силами. А в ній є поля великі, і кінця не видно. Від самого початку північної холодної сторони й від півдня теплого, від заходу і сходу, всюди утворюються сили для життя всіх людей. Вони ходять по землі такій, вони роблять свій рахунок у природі. Їх труд зобов’язує робити. Треба устати з постелі, своє обличчя умити, а потім братись за їжу, треба її готувати, перша страва є сніданок. А все буває в житті, про що ніяк не забути. Думка влучно пливе щодо цього, як така одиниця, вона  творить дива в себе.

    117. Сини  були в батьків різні. Вони показали себе так, як ніколи. В одного був батько, він був багатий своїм селянським добром. Він не пожалів віддати своєму сину своє належне. Син зміг витратити його добро нажите, а потім він повернувся до батька назад. Батько є батько, він не забув прийняти свого рідного сина, як бешкетника, став робити йому бенкет. А в другого батька син був теоретик, він не послухався свого батька, а пішов політично проти царя, і він добився мети цьому цареві голову зняти. Сам став революціонером цьому ділу, узяв на себе все наявне таке народне право. Він став допомагати бідним людям і відмовився від усього, що мають вони. Він жив у природі разом з нею, проходив по ній роззутим.

      118. За цей час мені доводилось завоювати між людьми свою ініціативу, мені була довіра. Я їздив на поїздах без усяких квитків, люди допомагали в цьому. Я сідав на своїй станції Сулін, старався попасти туди, куди було треба. Я не їхав на базар що-небудь купляти, я їхав до людей нужденних, хворих, вони чекали мене там. Я відвідував хворого, я давав йому здоров’я, він дякував мені за це все. Я брав гроші тоді за це діло, вважав сам себе правим у цьому ділі. Але коли люди знайшлись такі, підказали, я припинив це діло, не став брати гроші. Це природа давала все це. Здоров’я не продавалось, не куплялось, воно легко губилось.

    119. Я був між людьми такий один, щоб його знайти. Мене називали Переможцем природи. Я не боявся холоду, свідомо терпів голод для здоров’я.    1898 року 20 лютого я був народжений в житті, природа зустріла мене своїми силами. Я не став бушувати, робити так у житті своєму в природі. Вона  створила мені розум і мислення, що робити в цьому ділі. Він став учитись, він став допомагати батькам своїм умінням, став зустрічатись із своїми ровесниками на вулиці, йому хотілось показати себе в цьому, особливо в пустощах. Діти робили їх, вони старалися робити те, що хотіли в житті. Їх не навчити хорошого, їм прищеплювалось те, що не треба було робити.

    120. Їх зустрічала школа, кожен ішов від іншого; їм не хотілось учитись так, як хотілось усім. Життя людське стало розвиватись від цих дітей за рахунок природного добра. Вона стала відраховувати людям щодня потрібне для життя такого. Вони стали полювати в ній, пішли назустріч їй, стали боротися з нею так, відбирати  її якості від неї. Вона стала давати їм, вони стали одержувати від неї. Паршеку довелось учитися в єдиновірній школі парафії всього чотири роки руській мові, математики та чистописанню. Для всього цього треба було знання. Він розумів словянську мову до цього всього.

    121. Це все не допомагало, а заважало йому. Церква була не одна в цьому селі. Люди не знали, кого слухати із самого ранку, кому вони вірили? Дзвони гуділи в цих церквах, вони давали знати про життя. Люди не пропускали свій день, його називали святом простим. Річні свята проходили по землі, церква дзвонила їм у три дзвони, душу їх обдаровувала. Люди жили, веселились, а після цього всього вони вмирали. Їх сили падали в цьому, їм доводилось розставатись із білим світом. Вони лежать у праху тепер усі на своїх місцях. Вони чекають свого часу, коли чоловік прийде один з усіх, це буде Паршек.

      122. Він зробив експеримент для цього всього свого досвіду за піввіку свого життя. Йому доводилося зробити це все свідомо в людях, щоб вони знали про це ось таке діло. Він підніме всіх мерців і спитає в них: що ви робили для цього діла? Жили в селах та тяжко трудились. Їм хотілось жити добре, вони мали свою приватну власність. Вони робили те, що хотіли: продавали, купляли, міняли, це така турбота була їхня в природі. Їм це давалось у житті. Вони крали, вони вбивали, зжирали. Їм здавалось, це було спритно в цьому. Вони робили самі це, старалися зробити це самі в цьому всьому.

    123. Паршек учився цьому всьому ділу, він був видним, люди держали його в думці. Люди природного такого характеру всі хочуть жити на білому світі. Ми хвалимося в житті своїм складеним таким життям, котре оточило нас усіх своїм ділом. Вона примушує нас усіх жити добре, а самі помираємо в цьому доброму. Які ж ми є люди в цьому ділі: природа не дає нам життя. Це нам, усім людям, погане, ми є незаслужені люди в цьому ділі. Ми гинемо в природі, як мухи. Паршек не хоче цього в житті, він знайшов засоби, оточив себе ними, говорить усім нам.

    124. Для чого нам жити так, як ми живемо в цьому. Наше діло таке: сьогодні живемо, а завтра повинні жити від цього краще, це таке наше бажання. Воно не виходить, ми вмираємо в такому режимному потоці. Це наше таке ось діло, ми стали робити його так із самого початку найменшим таким ось ділом. Ми не обійшлися без усяких потреб, ми стали робити це діло з першої думки, це наш такий початок був. Ми задумали робити це в житті. Людські руки зробили це маленьке таке діло. Ми взялись робити руками, прийшли до того, щоб землю копати, у неї сіяти зерно для прибутку.

    125. А коли ми одержали прибуток у природі, ми  заінтересувалися в цьому, стали робити це. Люди не привчилися жити без цього. Вони спершу думають про це діло, а потім вони роблять, дивляться очима, а роблять руками. Лопати треба, сокира з молотком треба, пилка теж треба. Вони не обходяться без усякого: усякий такий матеріал треба. Люди одержують його на ходу, і точно його розуміють, до чого треба прикласти його. Люди роблять все на ходу, як це треба. Природа підказує, ледь не говорить їм. Не треба буде довго спати в постелі. Сон є нехороша така одиниця, вона губить нас так, як ніколи.

    126. Людина учиться, вона робиться ученим, вона відходить своїм знанням від людей,  ця цивілізованість губить її. Все є в природі, вона народжує людям все, що є в ній. Це діло примусило відходити від природи, вона не пожаліла нас за наше діло. Ми зробили його так, воно було не одне. Перше початкове діло було спочатку, до нього прибавилось друге. Це математика починалась із першої цифри, руська мова починалася, коли з одного слова родилась фраза, вона багато слів у себе мала, цьому кінця-краю не видно. Теорія ставить ці слова у ній. А раз це діло робилось, то буде робитись інше яке-небудь.

      127. Це ідея спільного основного. У природі є розвиток один безсмертного чоловіка,  життя нове небувале. Такого розвитку не було в природі. Треба народитися ним, щоб це місце в природі зайняти й добитись своїх таких умов. Буква зберігає це слово  цій фразі. Людина написала її, свого роду спеціаліст, щоб люди знали, як вони зробили історію всього життя. Це діло оточило себе технічним, штучним, хімією, введеною для того, щоб нам дивитися на це ось і бачити в житті те, чого ми з вами ніколи не бачили. А його зробив наш руський практичний чоловік, він зробив експеримент на  собі протягом піввіку роззутим, в одних трусах.

    128. Він зустрічався з природою, з людьми, нікого не боявся в своєму житті  своїм учинком, своєю ввічливістю. Це його один приклад. Він довго думав про це діло, вирішив зробити це все людям, щоб вони задовольнили себе своїм життям, щоб природа полюбила їх за їхнє таке діло.   Люди наші, живущі на білому світі, мають у себе все те, що є в природі. Ми  маємо його,  оточуємося ним. Це наше добро є в природі, вона дає нам, таким людям, сировину. Ми здобуваємо її трудом, робимо деталь із цього, складаємо машину всякого характеру. Ми робимо нею все, що побажаємо. Цього добра вистачить у природі, ми бережемо його, як око своє.

    129. Воно є в нас, як матерія, ми задовольняємося  ним один час, живемо добре і тепло один раз за рахунок цього. У нас є все для цього всього. Ми пожили, подумали, повеселились, а впевненості нема в житті, гарантії нема ніякої, всі ми стоїмо на черзі. Ми не загартувалися тренуванням. Люди багатого характеру є горді, ми не хочемо дивитися один на одного, це ненависть наша. Ми йдемо один від одного, дуже не хочемо здороватися один з одним. Теорія навчила нас цього, вона веде нашого брата по своєму жорстокому путі. Це їхнє таке жорстоке життя, ними зроблене. Ми, учені всі люди, узялись за це діло, самі стали будувати в людях соціалізм на началах нового небувалого режиму.

      130. Ми, люди нового покрою, узялися будувати по-новому, по-ленінськи це діло. Він ввів таку політику берегти свою власність, як око своє, Ленін хотів цього. Він не хотів всього старого, зробленого людьми, він не любив трударя-мужика власника, що робить приватну власність. А сам увів нову економічну політику. Йому треба були гроші, без котрих люди не зможуть жити. Шалене життя введено в природі за цим ділом. Люди роблять за гроші, вони люблять сильно гроші.      Загартування є наука чоловіка. Він є самородок за ділом. Він є трудівник усього світу, всіх людей. Він учиться в природі, він хвалиться перед світом, він хоче істинно сказати про своє особисте здорове тіло.

      131. Він має серце молоде, здорове, загартоване. Він має вихід у світлі. Він не боїться всякого ворога, навіть своєї смерті. Якби в нього не було цього, він би вмер давно. Він є чоловік землі, він дихає сильно, він говорить різко не про якесь диво, він говорить про природу, про фізичне практичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Він любить хворого, допомагає йому, знає його серце, душу, хоче допомогти, убиває біль струмом через руки свої. Це не слова нам говорять, а все це робиться ділом.

      132. Рука владика пише дуже справедливо. А яка буде просьба? Мене треба просити, будеш здоровий. Це треба буде юнаку нашому молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба любити природу, цінити, берегти, як око своє. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитися в Іванова, щоби не попадати в тюрму й не лягати в лікарню, жити вільно, не лізти не рожен. Яка буде слава, якщо ми голову низько поклонимо і скажемо «здрастуйте» дідусеві й бабусі, дядеві й тьоті, молодій людині. Ех, і життя моє тяжке. Нам треба загартувати свої серця. Милі мої люди, гляньте на сонечко, на своє оздоровлення. Бути таким, як він є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

     133. Ми, усі люди живущі на білому світі, стоїмо на своєму місці в черзі. Ми чекаємо свого дня на своєму самовільному місці. А він приходить, щоби чим-небудь стихійно покарати. Він не кидає свого образу так, щоб людина залишалася ображена на нього. У природі є все для цього діла. Вона може образити тебе як такого чим-небудь і може збагатити, це її таке діло. Вона не питає ні в кого щодо цього, а своє робить у житті.

    134. У неї є все для життя, лише б вона захотіла. Вона є матір на все для цього діла. Вона народжує щасливцем. У неї є все те, що треба буде людям у житті. Ми звикли робить щось у природі в житті. Ми  робимо його, один раз, а другий раз, люди застуджуються й занедужують у цьому. Вони хворіють дуже сильно доти, до того часу, поки сили свої втратять. А коли сил не стане, то й життя не буде людині, вона вмирає на віки віків. А раз людина не буде жити в природі, то що може бути в цьому. Людини не стане в житті, це є така неприємність, котру сама природа зробила в житті.

    135. А ми з вами не визнали це загартування, не хотіли знати, особливо не хотіли читати у «Вогнику». Їхнє діло: думати про це діло. Ми зробили це діло, щоб воно було в цьому. Ми скористалися ним, жили ним один час, ми жили так, веселились, це було в нас. Вони знали це діло, старались зробити. У них думка була одна: збагатитись природним добром. Мене, як такого чоловіка, оточила думка: це чуже природне може бути, може не бути. А свідоме терпіння примушує робити, цю думку не призупиниш. Вона була, вона є, вона й буде така. Інші люди старались купити нас своєю політикою, економікою всіма шляхами. Вони хотіли змінити все наявне в цьому ділі, а своє віддати людям.

      136. Це їхнє міркування врятувати весь світ. Це є така життєва ідея чоловіка. Вона була, вона є досі, і вона буде завжди в природі. Ми повинні зберегти її, це є наша наука загартування-тренування. Ми, все любителі цього діла, повинна зробити її. Нам не треба будуть усякі потреби у житті в природі, а треба наші індивідуальні тіла. Природа буде заступатися сама за нас. Вона оточить нас своїми силами й скаже нам усім свої слова у цьому. Вона говорить: ви є мої рідні тіла в житті, між мною й вами нема ніякої різниці.

      137. Я є жива і ви живі. Ми з вами ніколи не будемо вмирати, а ми з вами будемо жити на цьому ось місці. Ми одержимо право в житті для того, щоб з нами були всі умови, котрі дадуть можливість кожній нашій людині бути без потреб. Вона повинна оточити нас своїми силами, вони дадуть право користуватись такими ділами. Ми не знаємо поки що про це діло, навіть не хочемо знати про це. Це є діло наше, воно має жити в природі так. Наші люди повинні взятися самі за це діло і робити те, що треба. Ми повинні знати про це все.

    138. Люди звикли наживати гроші. У них є велика хвороба щодо цього, вони хворіють ними, хазяйство розвивається за них. Якби не загартування-тренування, люди не знали про це. А тепер їхнє діло стало на арені. Вони мали провідника одного, щоб самим довелось займатись. Це не яка-небудь приватна торгівля є, це  великого звання природа є. Вона прислала нам такого  чоловіка, хто прийшов до нас на землю для того, щоб смерть зігнати з життя, а життя ввести людям. Люди чекали цього в природі. Вони гучно сказали слово своє на цьому бугрі: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.

    139. Люди жили на білому світі по-історичному, вони оточувались приватною власністю. Вони жили, кочували, це не задовольнило їх. Вони застосували своє свавілля в житті, місце облюбували, і ним скористались, як своїм місцем. Вони жили на ньому так, як природа підказувала їм у цьому. Вони жили в рідного батька, самодержавного царя. Всі люди підкорялись обраному чоловікові, такий предковий закон. Батько хазяйнував у домі. Він робив те, що хотів у своїх людях. Всі слухались його, він наказував, таке діло було в житті. Сім’я створювала в себе все, їм була дана приватна власність, своя земля. Вони трудилися на ній так, їх таке діло.

    140. Цей режим запроваджувався багато років. Таке діло прийшло. Люди жили, вони огороджувалися цим, історія вчила їх. Вони не знали іншого діла, крім одного діла зробленого. Ми вставали з постелі рано вранці, брались за це ось діло. А цих діл не перелічити, їх дуже багато, і всякі вони. Ми, люди всякого покрою, жили по-різному, старалися жити краще від цього всього в природі. Люди вченого характеру зі своїми ідеями приходили на зміну цьому. Вони підпільно виступали на всяких з’їздах, своє нове вирішували в житті, хотіли змінити своїм ділом на що-небудь інше самодержавну сторону, нікуди не гожу в житті.

    141. Вони шукали такий вихід, інше отримати в себе, хотіли ввести краще, але довго не давалось. Люди знайшлися зі своїм новим, якого ніколи не було, щоби бідні, неімущі люди прийшли на арену й узялися за ніколи не бувале діло, щоби соціалізм будувати в людях. Учені люди зі своїм поняттям були запрошені в життя, вони шукали новий вихід, їм хотілось мати свободу в житті. Що вони не робили в цьому, але вони не пішли від того, що було. Вони забрали землю в приватного власника, взяли її в державу. Люди прийшли кланятись до неї, земля стала служити суспільству джерелом діла. Вони стали робити машину для обробітку землі, щоби було легше від цього всього. Вихід такий був у цьому соціалізмі: не сидіти, а робити.

    142. Ось що люди шукали в житті, не те, що було нове небувале в житті: нічого не робити, а жити багато. А за цими двома в історії, еволюція Святого Духу йшла тихо, з підходом, із свідомим терпінням. Ніхто не зробить корисне  в житті, а тільки одна  еволюція Святого Духу в природі. Ми їхали автобусом, у котрому був 51 пасажир. Водій їздить 30 років на ньому, а зараз він везе 51 пасажира. Він їде цим автобусом, ставить питання всім людям: «Чому так виходить, що легко їду?» А йому говорять: «Кого ти везеш?» Він не знає. Ти везеш Святого Духа. Ви, наші всі люди живі, від неприємних умов самовільно оволоділи своїм складеним місцем, його огородили, як своє. Ви робили самі те, що хотіли.

      143. Це таке було наше діло. Ми є хазяї власного характеру, індивідуального. Ніхто не давав нікому цього права, самі люди зробили це, камінь поклали самі на камінь, свавілля виявилося в них. Ми живемо на чужому місці: свого місця нема. Це діло визнали так. Це він є той чоловік, та одиниця, котра має жити  в природі. Ми не хотіли знати про нього. А ось 29 серпня свято шахтаря, це свято введено нами. Для цього ми знали про це діло, ми робили завжди самі це діло, життя наше було соціалістичне в цьому.

    144. У людей є один напрям жити так на землі, цьому  вірити й робити те, що роблять усі люди. Вони не залишаються без Бога, говорять про нього, не доводиться бачити його, а знають, що він є у них такий. Вони просять його в усьому, говорять з ним на відстані про що-небудь, нічого не робиться без нього. Якщо ти надумав що-небудь у житті, завжди ти повинен спитати нібито якогось дозволу про це, це такий закон є в людях. Ніби людям допомагає щось у цьому, руку свою піднімаєш, говориш свої такі слова, вони допомагають тобі в цьому ділі: «Господи, ти благослови зробити це».

     145. А раз ти сказав про це, значить, треба похвалитись. А я став робити це діло з найменшого такого початку. Люди облюбували таке зручне, хороше місце для свого життя. Вони робили на ньому те, що слід. Їм доводилось думати на цьому місці весь рік, весь час про це діло. Час примушує їх чекати. А коли він прийде до нас? Ми чекали його, готувалися до нього. Нам доводилось починати з чогось. Сонечко ще не сходило, а ми збирались. Нам треба було те, ми брали його, дуже сильно спішили в цьому ділі, ми вважали в програші  себе, якщо ми спізнимось. Наше діло є в цьому.

    146. А сонечко брало своє, воно не стояло на одному місці. Ми гналися за ним і спішили зробити на землі це наше діло. А земля топталась ногами, вона робилась дорого, ми знали, як свою. Нам доводилось орати її, доглядати за нею так, як це нам треба. День годував рік. Людям не доводилось жити без усяких потреб. А люди так помирали з куском хліба завжди, люди помирали з водою, нічого не рятувало їх у цьому, ніяке багатство, ніяка бідність. А вони були одягнуті в чуже, чужим наїдалися, у чужому жили. А чуже є не своє живе, а воно є мертве між людьми і природою, люди вмирають через це все наявне.

     147. Вони перебувають у чужому. Чуже це є мертве, у чому люди живуть. Природа жене їх з колії життя, як не своїх. Паршек не визнав це все своїм, видалив це все, як чуже, а своє показав світові, він показав усім, як природа матір прийняла його, як свого рідного сина. Вона полюбила його своїми силами, і дала йому життя вічного характеру. Він один такий зайняв своє таке місце, володіє ним, хоче сказати людям. Це місце є не моє, а ваше. Ви не хочете вважати його своїм місцем. Воно було, воно є, воно буде, якщо ми візьмемося за нього так, і станемо робити так, як це буде треба для життя.

    148. Це еволюція, це Святий Дух, святе діло між природою й людьми є на нашій землі в цьому житті. Нам залишилось створити умови, і буде можливість будь-яким людям бути без усяких потреб, залишатися своїми живими людьми.  Я, Паршек, піввіку проходив та про це ось продумав, та проробив людям те, що треба. Це є здоров’я, котре дав людям. Ось що треба буде людям, життя вічного характеру, треба знайти таке місце в природі, воно буде райське, не вмираюче, буде чоловікові слава безсмертна. Його завоював у житті своєму Паршек. Він жив цим, він живе цим, і він буде жити цим, якщо ми, усі люди, візьмемось за це діло, і станемо робити не для самих себе діло, а для всіх наших людей усього світу.

      149.  Це його загартування-тренування є наука всіх людей.  Паршек проходив піввіку, у нього народились сили для цього, він оточив себе ними. У природі є все для життя людей, а нам, усім людям, треба братися за це діло і шукати. А ми з вами повинні знайти це. Яка історія. Батько розпоряджався сином, а потім син став розпоряджатись батьком, як він зумів. Це та сама одиниця, вона стала відома йому, як їй доводилось розвиватись шляхом цього вміння. Вони не змогли задовольнити себе, ті й інші, так як природа не допомогла їм, а перешкодила своїм ділом. Вона примусила їх тяжко вмирати в цьому. Вони не жили, а вмирали на віки віків.

    150. Вона не дала і не дасть нового, а як старий потік був, так він і залишився в житті. Люди жили один час, а інший час вони вмирали, і вони будуть так умирати через чуже. Земля є чужа, повітря є чуже, вода є чужа, приладдя є чуже, тварина є чужа для них, самі люди оточили себе чужим. А природа народила людей, дала їм такий урожай, примусила збирати його все літо. Вони косили руками, в’язали, снопи клали в копни на городі, усе це складали в одинак, молотили щодня, віяли для чистого такого зерна, словом, збирали все це на зиму. Вона приходила за цим чужим добром. Люди сиділи всю зиму, вирішували своє діло. День за днем приходив, нас, усіх таких людей, примушував трудитись.

    151. А потім ти готуй сніданок із цього всього, обід приходив і вечір наставав. Словом, таке життя було в кожному селі. Люди уставали і бігли, хто куди. Для чого? А це добро пішло по всіх куточках.  Ми набираємо мішок зерна, веземо молоти на муку, а потім хліб печемо нам. Ми, усі люди, є такі на білому світі, хочемо, щоб у нас було все, що треба. Це є наша дорога, вона веде нас прямо, так хоче, щоб ми досягли мети по ній, Ми пройшли це все й зробили в ній те, що в житті треба. Ми хочемо жити довго в природі, це є діло наше невмираюче, не хочемо вмирати.

     152. Такого часу ніколи не було в цьому. Я задумав  проститись із любимим другом, він прощав мені так в усьому ділі. Ми обидва були винуваті в цьому всьому, взяли простили один одному за це діло, не стали мати зла, а стали мати свою дружбу в природі. Вона стала вчити нас, як треба буде вчитись, щоб навчитись ходити роззутим на білому світі по снігу, по холоду. Це заслуги були такі в природі для мене, я мав їх у себе. Вони дали мені своє процвітання моєму життю. Я довго ходив по землі та все думав так про це дружнє діло.

    153. А діл є в наших людей дуже багато, їх не переробити нам. А треба думати про це, це є велике діло. Коли це діло зародилось між нами, то ми зразу стали робити. А  людське життя є в ділі, воно є таке в природі. А природа є такий друг у цьому, він є не якісь гроші в людях. А коли люди зробили це в житті, у них вийшов живий факт, він є невмираючий у природі. Це наші могили є, там тіла лежать у гробах у праху. Ця картина розвивається нами із самого першого початку усього нашого життя. Ми є вбивці її, злодії чужого діла. Ми з вами не схотіли слухатись, а пішли на злочин усього природного життя. Ми є вбивці, ми є злодії.

    154. Як тільки нам, усім людям, хотілось жити так у природі. В людях нема загартування-тренування, щоб не хворіти, не застуджуватися. Ми не знали й не робили його. Це спільне всесвітнє діло є в природі. Ми не вчились життя в природі, не хотіли чекати тієї істини. А вона берегла наше фізичне тіло, щоб ми мали в себе серце молоде, загартоване, здорове, як 25-рчної людини. Моє серце є таке тепер, воно оточується в мене 85 років, говорить усім людям про своє таке природне місце. Я, Паршек, знайшов його в житті й оточив себе живим життям разом з ним. Я повинен заслужити в природі умови ті, котрі дадуть можливість.

    155. Наше таке діло в природі: не брати приз собакою, бо вона перегнала всіх собак. Я розціловував за це все діло, котре зроблене нами в природі. А тепер таке в природі діло: холод іде, зима так тихо приходить до нас, і хоче оточити нас усіх, як таких.  Про мене, такого чоловіка. Я був молодий у той час, мені було 35 років. Уже я був таким сильним. Я ходив тоді вже між людьми живим, бачив на них чуже, старався сказати їм про це, як про неправду, вона мучила їх таких. Тоді я  був уже на арені цього діла, робив на людях живі такі дива в світі.

    156. Жінка їхала в поїзді, літній час був, усім було жарко, вікна відчинені. Я йшов по вагонах, дивився на них, а вони дивилися на мене, такого підкорювача природи, загартованого чоловіка, самородка, трудівника всього світу нас людей. Він шукав це по природі й тоді він вчився у природи. Говорив усім людям про самого себе: він є рятівник усього світу, Господь Бог усьому живому, а мертве не визнає,  це не життя є людей. Я не визнав його, а визнаю живе, енергійне в природі, сію на них це все живе. Я допомагав людям тоді, і допомагаю всім людям тепер.

    157. Я знімаю чуже й мертве з тіла. Золото із сріблом не треба, а треба чисте енергійне тіло, я люблю його. Прості істини говорять про це. Це є голод, він застосовується всіма людьми. Свідоме терпіння в житті є легке лікування. Воно застосовується самим Івановим, він не їсть в році 234 дні, а їсть 132 дня. Так не можна жити, як мужик жив, і розвивався на селі від писклятка, від ягнятка, від телятка, від конячини, і від земельки ділянки. Він брав її так, доглядав за нею, як за дівчиною, чекав прибутку від неї. А природа не давала; вона дає в одному році, і не дає в другому році. Мужику є не вигода, він психічно терпить.

    158. А капіталісти є історичні предки. Вони були, вони є графи, люди іншого покрою. А от мужик- бідолаха гнався за ним, не зміг догнати його, як такого. Це була їхня така гра в житті. Один жив, а інший умирав. Я, Паршек, прийшов на цю планету, на нашу Землю за місцем, за умовами, за можливістю всім нашим людям, кожному чоловікові залишатися без усяких потреб у природі. Це місце є райське невмираюче, чоловікові слава безсмертна. Ось для чого він прийшов до нас, таких людей. Його сили це є наші людські сили. Ми хочемо бути здоровими такими людьми в житті.

    159. Як вони є. Нам, усім людям, треба зробити повну революцію в житті в природі людям, котра має зробити з мертвого живого. Для цього діла,  живий природний чоловік треба в людях будь-якого характеру, йому треба в природі в житті місце з усіма умовами, щоб у цьому всьому виявилась можливість нашим людям усяким залишатися без усяких потреб у житті. Це є місце райське невмираюче, чоловікові слава безсмертна. Це свою пропозицію вносить людям Паршек. Він знайшов ці засоби якостями в природі, їх сіє на людях.

    160. Вони допомагають нашим хворим людям бути здоровими в своєму житті. А здоров’я не купляється, не продається, а тільки нам доводиться втрачати легко його. А от у нас нема засобів повернути назад його, і людей нема таких, котрі допомогли б хворому. Якщо ми візьмемося самі так ось за це діло і будемо робити спільними силами, то в нас вийде це. Ми є люди ті, котрі зробили самі діло мертвого характеру в природі, а живе забрали з життя. Це ми зробили самі в житті своєму, а тепер нам доводиться відшукувати в природі те,  що буде треба нам. Ми з вами капризували в цьому ділі, природа карала нас своїми силам за це  наше діло.

      161. Вона застуджувала холодом, наносила нестаток, люди ставали хворіти, застуджувалися, кашляли, словом, оточили себе хворобою. Ти одержуєш в житті покарання за твоє діло, зроблене тобою.    Начальнику  головного  управління лікувально-профілактичної допомоги А. М. Москвичову. Дякую вам за ваше все. З подякою й повагою за висновки й рекомендації в збереженні здоров’я всіх наших малих і старих людей. А його як таке ніде ніяк нікому не купити й не продати. Ми легко втрачаємо його в фізичному й розумовому ділі, швидко хиріємо і сходимо з колії в природі в житті.

    162. Природа зустрічає нас в нестатку, вона застуджує нас, ми хворіємо в ній, ідемо в землю на віки віків, лежимо вічно в праху. Я, Паршек, загартувався у цьому початку в природі, знайшов засоби в холоді й голоді, свідомо терплю ради свого здоров’я й людей усього світу. Хочу сказати. Мені, як такому, треба таке місце з умовами, а вони дадуть мені можливість навчити будь-яку нашу людину залишатися без усяких потреб у природі. Це буде наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Таке діло треба буде не мені одному, а всім нам у житті. Паршек прошукав це діло в природі 50 років та продумав про таке діло. Нам усім треба робити його спільними силами всіх людей.

    163. Загартування-тренування є наука людей, я проходив з нею піввіку, можна було вмерти 1000 разів у цьому. Я жив, і буду жити за це все вічно. Бажаю щастя, здоров’я хорошого людям. 1982 рік 15 жовтня.  Прошу Вас, як хорошого гостя, відвідати своїм візитом.  Цей лист примусить усіх людей по-розумному розмовляти й робити людям те, що треба буде в житті. Це є поміч людям у нужді й хворобі. Вона треба була, вона буде треба нам, бо це робилось, воно робиться тепер. Люди спішать розвинути більше це діло. Це діло є чуже, воно зробилося нами на землі. Ми поставили місто, а прибрали геть багато старого негодящого. Нам не треба це негодне село в природі, нам не треба буде старе.

    164. Нам треба нове. Ми повинні зжити те, що є в нас таке. Осінь близька наступає, ось-ось сніг прийде, а люди будуть ховатись так. А людям треба буде наша тепла весна, вона піднімає нас на ноги, ми біжимо по ній, хочемо сказати: це не зима, а діло йде до тепла, до літа. Людям треба здоров’я в житті, а здоров’я дає природа. Вона народила людей боязливих для цього, вони бояться когось із усіх. Їм, як таким, доводиться думати про що-небудь таке, вони не змогли бути в житті без цього. Природа підняла в себе рано це сяюче в променях сонечко, воно розбудило нас усіх. Ми привчили себе вставати на наші ноги.

    165. Дорога така лежить, по ній доводиться йти від села. От якби воно вийшло: він або вона загубив що-небудь, а я знайшов це в житті своєму і  скористався ним. Це чужа знахідка, вона допомагає багатьом у житті. Я є мисливець, давно думав про це в себе. Я купив рушницю, зарядив і пішов у степ побачити що-небудь з усього такого в природі. А лисиця піймала зайця й доїдає його. Я став цілитися на це з рушниці без усякої такої думки. Це от діло: курок надавив, рушниця стріляє, кудись дріб посипалась. Лисиця почула це, вона подивилася на мене, такого мисливця, людини побоялась, узяла пішла із цього місця.

    166. Я підходжу до нього, а заєць теплий лежить, значить, здобич моя, є, чим похвалитись. Я знайшов сам цю знахідку, вона дісталася мені випадково. Лисиця дурна була, вона злякалась і пішла в той час. Їй доводилось іти, а я скористався зайцем. Революцію введено свідомо в нашій технічній медицині для того, щоб нашому здоровому новонародженому зустрітися з людьми по-новому. Якщо спитати в Учителя, він розкаже, що людям треба зробити в житті. Життя в природі є любов до неї. Не підкоряйся своїй похоті, завжди будь свідомим,  розбирайся в новому ділі, і виводь свій підсумок новий.

    167. Люби іншого, як себе,  перше діло. Як вам жити один з одним у парі? Ви маєте залишатися без усякої похоті, чиста вона душа до життя. Ми робимо самі в природі для того, щоб жити. Ми маємо обрати діло для життя, що дає користь. А як може проходити десь війна, убивство. Нам треба знайти діло таке, щоб людям було здоров’я. Воно є в чоловіка, він отримав його, щоб у себе мати й ним розпоряджатися так, як своїм. Природа не хоче цього, щоб його присвоювати й нікому не давати. Вона зовсім не любить гроші. Якби вона хотіла по-своєму жити, вона б робила те, що роблять люди. Вони живуть по-старому.

   168. Все старе, негоже до життя, треба вилучити з людського життя, армію генеральську і міліцію, всю юстицію, це є закон прокурора, суддю і медицину, школи, інститути. А самим стати на усвідомлення природної мудрості. Ми маємо прибрати геть все чуже і мертве з життя, а народити своє живе невмираюче тіло, котре примусить жити в природі вічно. Це обовязково буде. Революція звершиться щодо цього, старе відійде, а нове народиться. Еволюція цього діла прозвучить по всій землі. Люди переродяться на новий лад, вони перестануть застуджуватися, вони не стануть хворіти, а вони будуть жити вічно в природі.       

    169. Еволюції не було. Люди зустрічатися непідготовлені зі цим ділом, бо це є сторона природна, нова небувала, характерна. Люди мають бути в усьому живому, у своєму, там де це треба для нас, усіх людей. Ми з вами не брались вчитись цьому і не хотіли мати це. Це тяжка картина є для нас. Ми маємо залишатися в природі таким, як Паршек залишається  на цей час. Він не боїться такої природи, вона є найголовніше в усьому. Якщо схоче обдарувати, зробить людей живого характеру. А ти не дінешся нікуди таким живим. Він жив, він живе, він і буде жити, як хоче матір велика природа. Вона обрала цю ось дорогу.

    170. Це буде одне те, що треба буде нам. Ми лазили, шукали багато років по природі. А щоб довелося знайти в житті те, що слід. Ми з вами поклали все для цього, а природа так і не дала нам, що треба. Ми не добилися досі такого в житті, природа не дала нам. Люди як жили, так вони й залишились у своєму такому ділі, так вони й залишилися у своєму такому житті. Вони застуджувались, хворіли, хворіють, вони вмирали, вони й будуть умирати на віки віків. А природа чекала цього від людей, щоб люди змінили своє таке ось життя, воно треба буде нам. Це є життя таке, котре люди мають. Їм хочеться, щоб воно в них було.

    171. А природа взялась за це ось діло, людям набридло терпіти таке гниле життя. І вода чиста бурує,  а повітря міняє себе щохвилини, а землю орють із місця одного в інше. Люди робили це, вони роблять щорічно кожен раз без усякої такої обстановки. Людям треба хліб, його їдять кожен день з їжею. Вони вирощують коноплі на нитку, їх навивають, полотно тчуть, роблять одяг, рятуються в ньому. Люди роблять техніку, штучне на путі, хімією оточили себе, щоб легше довелось умирати. Так люди примусили робити самі себе, у цьому легко довелось умирати. Ми розвинули самі на собі смерть. Ми робили те, що треба в житті. Коли ми були здорові, ми танцювали, а коли хиріли, ми плакали.

    172. Це ж така думка в природі, вона створила себе так. Я не якийсь медичний лікар, я не знахар, я є загартований тренуванням чоловік. Моя така є людська наука. Я труджусь один на благо всього світу, учусь у природі, хвалюсь перед світом, істинно хочу сказати про своє органічне таке тіло. Моє серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річної людини. Мій такий є вихід у світлі. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було в мене, я давно вмер би. Я є чоловік землі, дихаю сильно, а різко говорю не про якесь диво, а про природу, про практичне фізичне явище, про чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової системи мозку.

    173. Я люблю хворого, знаю душу й серце його, хочу  допомогти йому, біль убиваю струмом через руки. Це говорять не слова, а все робиться ділом. Рука володарка пише, про це ніколи не забути, дуже справедливе. Мене треба просити, будеш здоровий. Це треба буде нашому юнаку молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба любити природу, цінити, берегти її, як око. Не хвороба відіграє ролі над людиною, а людина відіграє ролі над хворобою. Нам треба вчитись учення Іванова, щоби в тюрму не сідати, а в лікарню не лягати, не лізти на рожен, жити вільно. Яка слава буде, якщо ми низько головку поклонимо, скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі та тьоті й дядеві, молодому чоловікові.

      174. Ех і життя тяжке моє  в цьому. Ви зрозумійте моє терпіння свідоме в людях, ви загартуйте своє серце. Милі мої ви люди, гляньте на сонце, на своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

    Це люди нашої землі жили, вони живуть досі, і вони будуть жити так вічно добре і погано. Колись вони  народжувались, а потім вони вмирали. Сильний проводжає безсилого на віки віків свого життя. Це завжди так робилось у людях. Це так люди робили в природі. вони жили кожен сам собі чужими людьми, вони відходили один від одного.

    175. Вони берегли своє добро в скрині, придбане ними. Вони говорили: це я, мовляв, такий хазяїн, у мене є все, що хочеш. Це моє є таке добро, я не дам нікому його. А природа не хотіла цього визнання, вона викинула це здоров’я вам для всіх людей. Вона не хотіла бачити в себе цього, щоб «моє це». Спільне надбання є всіх наших таких людей. Ми живемо для життя на планеті Землі. Ми огороджуємось технічним ділом, у штучному живемо, хімію маємо, ми з вами знайшли це, робимо самі одного раз, а другого разу ми вмираємо. Найголовніше, це є повітря, це вода й земля наша така.

    176. Це ось наше таке діло, ми робимо його так у своєму житті для того, щоб у нас були якісь цінності. Вони зберігають нас, таких людей. Ми живемо в цьому, стараємось, усі сили кладемо в цьому ділі, а самі сильно втрачаємо своє особисте здоров’я. У нас нема, щоб все було нормально, добре. Природа не дає й вона так не дасть нам цього. Це все робить вона, у неї є такі  сили, вона розпоряджається ними природним порядком. У неї  є такий розум, така енергія показати своє. Вона народжує все, вона робить те, що хоче.  Природа є велика життєрадісна матір, вона є жива енергійна в цьому ділі, все зробить, лише б захотіла.

    177. Це діло наше таке, нам треба багатіти, жити краще від усіх. А багатство візьме й збанкрутує в житті, його не стане. То ми зробили самі, тільки ми помилились, хиріємо в цьому. Наше таке діло: робити хороше. А чому воно вийшло так? Нам не знати про це.    Дончак Іван Антонович, учитель просить Вас, як ватажка, від усіх хворих, нужденних у здоров’ї. Учитель просить за нас. 

    Москва. Міністерство охорони здоров’я СРСР. Головне управління лікувально-профілактичної допомоги. За їх таку подяку мені, Порфирію Іванову. Я зобов’язуюсь усім нужденним, хворим, не рахуючись із своїм трудом, повернути здоров’я назад. Слава нашому народові.

    178. Ця історія продовжується. Місце райське дасть кожній людині безсмертя. Учитель знайшов це місце в природі для життя. Я лежав у постелі, відпочивав у затишку, до мене приїхала жінка з Донецька, котру я приймав і сказав свої слова щодо її нездоров’я. Тільки я вилікую тебе. Вона приїхала побачити мене: чи він буде ця особа, заслужена перед світом? Учителеві не треба хвороба, котра мучить своїми силами людей. Учитель проходив для цього діла  у природі піввіку. Він відшукав у природі на собі засоби живі, вони є ніколи не вмираючі для нього.

    179. Його любимі незабутні друзі: повітря, вода, земля живуть вічно в природі. Я прошу їх, щоб вони допомогли мені в цьому. Вони зроблять все це через мене.  Людям не доведеш, що є між ними Бог, кому будуть дані такі права,  і він допомагає людям через це. Він прийшов на Землю для того, щоби світ увесь урятувати. Люди помилились своїм ділом, вони стали робити для життя, а в них вийшла смерть. Природа покарала їх за це все, вона посадила на них грибок, виразку й умертвила їх на віки віків. Їх не стало, вони лежать у землі в праху вічно. Вони чекають мого приходу на землю.

    180. Нам давно треба знайти таке життя еволюційне в природі, жити в ній вічно. Це наша така є радість усього народу. А в природі є люди ті, котрі створюють життя. Вони зустріли чоловіка такого, як треба в природі в умовах, щоби людям була можливість залишатися без усяких потреб. Це Чувілкін бугор, де люди зберуться, вони скажуть свої слова: безсмертя це є усе в наших людях. Ми, люди, повинні зробити на самих собі це. Повітря допомагає нам, воно береже нас своїми силами. Вода пробуджує нас, лякає нашу хворобу. Це  є наша з усіх красота.

    181. Це така є людям можливість зробити це право в природі. Це ми зробили самі дуже багато такого нашого діла. Чим ми базуємось у людях? Зробленим ділом. А в ділі є все наше життя природне, воно жене нас усіх у бій для того, щоб ми учились і робились між собою високими людьми, щоб люди примушували людей  в ділі своїм  умінням, а вони підкорялися, як своєму першому начальнику. Це все зробила школа, вона навчила їх так своїм знанням. Він вчився в школі, він примушував своїм умінням гнатися за ним. Природа  робила так у цих людях.

      182. Комусь ішло в голову, а хтось рвав сам на кусочки, він не зміг зосередитись, не зміг догнати свого товариша. У нього не вистачило сил у цьому, він був тупий, нерозвинутий у цьому. А всім треба було вчитися, ми вчимось у цьому. Один досягав, інший відставав, не зумів оправдати сам себе. Йому довелось братися за те діло, котре давало користь. Хазяїн рив яму лопатою, вона треба була хазяїнові для чогось, поставити якийсь фундамент для якоїсь будови. Хазяїнові є одного цього мало. Він мав силу в цьому, став тримати в себе тварину. А йому треба якесь сховище для порятунку самого себе. У природі є дуже багато таких днів, що проходять. Вони були хороші, теплі, а були й погані.

        183. А тварина є жива істота, її треба жаліти. І от хазяїн надумав зробити в себе сарай або якийсь закуток у цьому. Для цього треба було камінь для стін, його беруть із скелі в кар’єру. Його треба достати по кусочку, по каменю, його треба привезти на місце й там спорудити будинок.  Товариші ви, живущі на білому світі. Ви народилися для життя в природі так само, як я народився на білий світ у природі 1898 року, тоді, коли наша партія була створена. Я народився, щоб жити в природі, не застуджуватись і не хворіти на білому світі. Я знайшов ці засоби в природі, 50 років я проходив для цього та продумав про це все. Я вчився в природі, пізнавав її, як друга любові.

    184. Я знайшов діло в ній, через це зробився самородок. А джерело мого такого життя є загартування-тренування. Я труджусь на благо всього світу всіх людей, практично вчусь у природі, хвалюсь перед нею, істинно хочу сказати про своє особисте тіло. Моє серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річної людини. Мій вихід є в світлі. Я не боюсь ніякого ворога, навіть не боюсь своєї смерті. Я є чоловік нашої землі, дихаю сильно, а різко говорю не про якесь диво, а про природу, про практичне фізичне явище. Найголовніше, це є чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю, уболіваю за хворого, але не забуваю про нього, душу його знаю, хочу допомогти.

   185. А поміч моя є така: убиваю біль струмом через руки. Це не слова говорять нам, а все робиться ділом. Рука владика пише, ніколи не забути про це, дуже справедливе. А просьба яка? Мене треба просити, будеш здоровий. Це треба буде нашому юнаку молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба любити природу, як матір, жаліти її, берегти, як око. Не хвороба відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись в Іванова, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню, жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде нам слава, якщо ми головку низько поклонимо, скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві з тьотею, молодому чоловікові.

      186.  Ви, всі мої люди, загартуйте серця свої, гляньте на сонце, ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Люди чекали цю історію весь час, але вона вийшла не так, як сама природа зробила це. Вона подала всі свої сили в природному вигляді в любові. Атмосфера міняла себе так швидко навколо мого такого ось тіла кожного дня. Вона знала, про такий учинок у житті.

    187. Вона змінювала тепло на холод. Це таке природне явище було для мене. Я ходив босою ногою по снігу, по морозу, по холодній грязі, по воді, усе це давало мені своє таке почуття. Я чув, я бачив і визначав у себе гибель одну з усіх. Я не був кращий від цього всього, а був найменший чоловік у природі в житті, я не старався захопити багато, щоб мати. Я кидав це все позаду, вважав це все не моїм, а вважав природним спільним благом. Воно могло бути моїм на деякий час. А твого чужого нема. А природне живе вічно, воно є невмираюче. Воно як жило, так воно живе досі вічно.

    188. Це є велика матір природа, вона народжує все, вона народила мене такого в себе. Це не історія людського життя й не умови всіх наших людей, а досліди на самому собі 50 років, вони проаналізовані. Моє здоровя звучало в усьому Радянському Союзі, по всіх наших великих містах, особливо в місті Жданові. У виконкомі, у районній міліції Паршека держали в себе, не давали йому робити, а вивозили на вокзал до поїзда. Сама міліція говорить: «Ми тебе випроваджуємо». А Паршек виходив на першій зупинці й ішов на вулицю Торгову, там Паршекові доводилось приймати людей. Я, говорить він, робив це, як конвеєр.

      189.  Для мене є засоби: це повітря, вода, земля, наймиліші невмираючі великі друзі. Повітря, вода й земля є три духи життя.  Та хіба це було тільки в Жданові. Я приймав весь Донецьк, усіх людей, давав їм здоров’я у Києві, в Одесі, у Миколаєві, Кірові, Харкові, Херсоні, Дніпропетровську, Сочі. Я вставав із постелі й тут же починав писати про це все. Це є перша картина наша всіх у житті, вона є середа. Ми, усі люди, зустрічаємо цей час, у нас робиться із сировини, готуємо перше діло сніданок у житті. Ми фізично робимо його, самі поїдаємо, у нас приготовлено для цього хліб, він лежить кусками на столі, ми поїдаємо його, як обжери.

    190. У нас є рот, зуби для цього. Ми кусаємо, жуємо, як таке ковтаємо його, начебто треба це. Ми не пропустили жодної середи, а зустрічаємо й проводжаємо з апетитом, як завжди. А Паршек має свідомість у себе, терпить без цього всього, не вживає в цей час. Свідомість привела його до цього всього. Він терпить не ради себе, а ради всього світу, всіх наших людей. Це є не розвиток, а знищення своєї жадності. Будь-які люди можуть робити це, а вони психічно не роблять і не хоче робити. Вони є хворі люди, зупину нема їм. Їм дай не мало, багато. Всі дні проходять у них апетитні.

    191. Вони не зможуть залишатися  так без їжі, а вона треба їм. Паршек любить цю середу, він жаліє природу  цим, не хоче пожирати. 42 години не вживати ні води, ні їжі є пекельне терпіння. У мене думка не губиться, і здоров’я не падає, а навпаки, я допомагаю іншому хворому, він одержує здоров’я. Це є все. Природу треба любити, берегти її, як око. Якби між природою й Паршеком не було цього, то й такого не було в людях. Він прийшов не сам на Землю, сама природа прислала його зі своїми силами. Вона зобов’язала його, так він ходив босими ногами по снігу, по морозу, по грязі й нехорошій такій дорозі, по котрій він проходив 50 років усього.

    192. У цьому житті треба було вмерти тисячу разів, а я жив, я живу, і я буду жити так між природою й людьми. Нікому не давалось і не дається такого права хазяйнувати, як своїм добром. А жити дозволяється так вічно за їхнім ділом, природа піде назустріч цьому всьому, і людям допоможе в цьому. Вона веде їх до себе близько для того, щоб жити безсмертним. Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

 

1982 рік 29 вересня. Учитель Іванов

 

8209.29   Тематичний покажчик

Природа 56,53,114

Учитель просьба  5

Учитель історія  17, 120, 156,188

Початок дороги  20,119

Учитель ідея   80.90,158,159,162,167,179

Перший чоловік  7,33

Спільні сили  81

Життя незадоволення  13,18,20

Безсмертя 41,115,127

Ленін  14

Отець і син  149

Здоровє 78,84, 101,118,164

Чувілкін бугор  8,15,46, 82,90

Сон  125

Задоволення 15

Стаття у Вогнику  25,36,39,42,51,58

Христос  52

Умови райські  27

Три Бога  113

Життя без потреб  34,137

Прийом 44,45

Природа любов 38,51,69,71,80,85,101,149,189,191

Життя наше  126

Наука загартування 46,47,51,87,95,130,149,162

Бідність  51,

Своє чуже  143,146,147

Місце райське Учителя  147

Еволюція святого духа  27,33,34,49,61,113,142, 148,159,168,189

Терпіння  157,190,191