Іванов П. К.

Чувілкін бугор губа

 

1978.06. Учитель Іванов

 

Редактор – Ош. Редагується за благословенням Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)  

 

       1. Це місце бугор – це є наші людські умови, наш земний рай, призначений людям Богом. Паршек основує його для людського вічно не вмираючого життя. Воно повинно починатись нами там без усяких таких потреб у природі. На цьому бугрі, на такому місці техніка відпадає зовсім, наше штучне не буде треба, а хімію не будемо вживати зовсім. Природа буде робити все природно на цьому місці бугрі. 

    2. Природа народила Паршека для цього, вона ввела йому знання його в цьому, створила сили свої в цьому ділі. Він є освітлений нею. Вона указала йому це місце для цього діла. Сюди на це народжене місце не один Паршек повинен прийти, і його зайняти, як своє місце, і ним розпоряджатись. Це місце призначено нам, усім нашим людям. Ми, всі люди хворого характеру, стоїмо на черзі, чекаємо завтрашнього дня. Ми захворіємо в ньому, наша така участь. Ми, всі люди, є непідготовлені в цьому, всяка стихія може зустріти нас.  

    3. Вона не рахується ніде з нами, такими людьми. Як ледве щось вплине, уже соплі потекли, уже нежить, це щось не так. Я є живий чоловік, особа видного характеру, письменник, журналіст, хворий чоловік. Я був скрізь зі своєю хворобою, зустрічався з видними людьми, великий догляд був, я лежав у Кремлівській лікарні, але не отримав легке. А от коли я зустрівся з Учителем, він прийняв мене через руки свої, скупав холодною водою. На диво, я думав, що умру. Я втратив нежить у цьому, сам купаюсь холодною водою. Що за диво, я не застуджуюсь. Здавалося б, мені треба захворіти від цього, а моє здоров’я покращується. Я, Лосев Євгеній Федорович, не побоявся смерті, цього природного бугра.

    4. Ми їхали на бугор під командою Учителя, жінка Валентина їхала зі мною. Ми не їли, не пили три дні, приїхали на бугор, транспорт доставив нас. Я роззувся в машині, вийшов на бугор, поклонився природі, попросив: «Учителю, дай мені здоров’я», піднявся, пішов босий до води, вона є холодна джерельна, в ній скупався, звідти виліз. Мені довелося підніматись на гору, я зробив це роззутим. Я повернувся назад в Москву. Слава тобі, Учителю, за твою турботу. Це діло не моє, а самого хворого. Учитель є ініціатор цьому бугру, цьому місцю. Найголовніше, нам треба мати здоров’я. Людям треба зробити це, щоб не застуджуватися і не хворіти. Через це хвороби щезають, а нові, що йдуть по природі, залишаються безсилі. Цей бугор, ця колдибаня освітлені Богом. Паршек знайшов ці засоби, він оточив себе ними, тепер робить все для всього світу, всіх людей.               

    5. Це місце бугор є природне, мінерал є на цьому місці. Люди, котрі живуть на білому світі, є не гарантовані від будь-якого захворювання. Їм треба допомога, щоб цього не було. У нас народився бугор на це все, невмираюче місце природне, воно є від часів Адама. Повітря, вода, земля оточує його. Завдяки цьому будь-які люди запобігають всяким захворюванням. Цей бугор треба буде нам, всім людям, хто б ти не був у житті своєму. Ти є в природі бідний, хворий чимсь чоловік. Чувилкін бугор є для тебе, у ньому є ці сили. Вони є для будь-яких людей, крім  адміністраторів. Вони розпоряджаються людьми, вони підкоряється їм. Бугор є не для цього діла, ці люди є не заслужені. А людям можна просити Учителя. Тому дається, хто просить; і тому відкривається, хто стукає. А тому, хто кричить, відгукуються.

    6. Так і цій особі. Учитель прощає всім, і дає своє вчення всім. А вчення Учителя, я скажу прямо, це є любов до всього: до природи, до діла, особливо до дня, що йде. Сьогодні того нема, що було. Нехай тепер ці люди розкажуть нашому народу, Учитель посилав їх, вони поїхали, їхали з Учителем разом, один одного ніколи не забували. Учитель говорив про всіх ображених людей, це ув’язнені й божевільні, вони просять, вони хочуть, але в них так не виходить, це незнання мучить їх. Якби вони попросили мене, то вони виграли. До них не дійшло. Якщо вони всі до одного попросять мене,  то звільниться і тюрма, і лікарня запустіє. Учитель дає всім волю. Досить сидіти в тюрмі, досить лежати в лікарні. Моя ідея іде по природі до скасування. А коли це проявиться в житті, то тоді людям буде не до цього. Вона буде губою на цьому бугрі, розкисне губа. Це хвороба є в природі, вона була в людях, вона і залишилася невивченою губою.            

    7. Губа говорить, на все твій розвиток. Це було, це є, і це буде. А цього не буде: людей брати і розпоряджатися. Ніхто не давав права такого будь-кому. Губа носила це все, чимало нарвала трави. Весь бугор є покритий зеленню. А люди завидують, один на одного говорять з ненавистю, злом. Ти, мовляв, живеш, а я не живу. Це буде комусь тюрма або лікарня. Губа прийшла на допомогу Чувилкіному бугру, щоб людей живих утримувати без усяких потреб: не треба їсти, не треба одягатись, і не треба жити в домі. Ось де місце є живе невмираюче, вічне. Ніхто ніяк не буде підлеглий, всі однаково будуть жити рівні в природі; зла, ненависті не буде; війн ніяких не буде. Одна любов проявиться в людях у природі, люди перестануть озброюватися. Люди оспівають райське життя на землі, захоплять Чувилкін бугор, він відзначиться цим. Губа не буде більше хватати, глитати в себе. Всі предмети показали точно аналіз.     

    8. Вони приїхали на таксі на цей бугор ще темно, зупинилися, не стали працювати. Водій віз людей в автобусі на Чувілкін бугор, дуже легко було. А коли вони рушили звідти, їхати було тяжко. Це значить, Дух Святий робив. їсти не хотілось. Ось які діла є. Ти є Господь, залишилось за тобою одним. Твій початок є, а кінця не видно цьому. Сьогодні день буде такий, він жене нас усіх на бугор, щоб ми жили там так, як живе наш Учитель. Він виявив, відшукав, показав це місце, дав людям такі сили, таку можливість осідлати життя на цьому бугрі. Природа примусить нас таких бути такими, як він. Якщо він іде туди, то і ми йдемо за ним на цей бугор. Він іде у воду, і ми йдемо туди теж. Москва вся узнає про це діло, вона прокричить на весь світ. Люди всього світу узнають про це діло, самі захочуть побачити це, ці умови примусять їх. Вони будуть учасниками цього всього. Життя буде Боже. Йому доводиться починати це, і доводити до цього кінцю, краю. Це все буде людське діло, вони давно хотіли бачити це.

    9. Учитель приходив сюди, він зайняв це місце для цього діла, це його ідея є, він заслужив цим. Люди дякують йому за його такі якості. А їх нема в природі стільки, скільки в людях є. Якщо люди  будуть користуватися потребами, їм буде мало цього, вони не зможуть задовольнятись, у них такий природний апетит. А щоб нам не нуждатися цим, нам треба отримати свідомість у себе ту, що ми знайшли. Ми отримали своїх рідних дітей у житті, ми народили їх для заміни в своєму житті на випадок старості. Ми огородилися цим, начебто це треба, за нашим законом, дітей треба буде обов’язково на заміну себе. Люди робили так, вони роблять у житті. У них так не виходить, добре не народжується, як воно думається, а народиться, навпаки, непослушне дитя, вимогливе дитя, психічно хворе. Йому мало цього, а бере своє в цьому ділі, начебто старше від усіх. Його треба слухатися, дитя робиться козирем, він не дивиться ні на кого,  і не слухає, начебто так і треба.           

    10. Він вважається старшим від усіх. Інші завидують йому, говорять здивовано не в добрий бік тільки ради того, що він не чужий. Такій дитині прощається все, вона є наша кровна дитина. Ми вважаємо, вона змінить себе, а свого такого завжди жаль. Це є дитя, а матір є матір. Вона народила його, вона вважає його своїм, а він не хоче цього. У нього є в голові очі бачити, розуміти. У нього є психіки більше, ніж слід, такий дитячий ріст є його в житті. Всі старші жаліють його і хочуть, щоб він був розумний, здоровий, кріпкий у них. А він дуже смердить своїм учинком природі. Він уже вибирає, він гидує, і те, й інше є не до душі йому. А раз він такий народився, його не переробиш. Він має свої заперечні думки, вибір має сам на це. Він розуміє, що є таке «дай» або «ні». Він росте, піднімається, а в самого є бажання бути справжньою людиною. Він прагне до цього, а природа не дає йому, вона заважає йому чимось. У неї є своє, а у нього є своє. Він або вона, хлопчик або дівчинка, не прагнуть отримати погане.

    11. Якби діти не були, то і старих не було. А раз діти народились, то й старим бути. А ідея мого життя говорить нам так. Таких людей не треба було народжувати в природі в цьому ділі. Природа сама захотіла бачити таких у себе. Це все зробилось стихійно і неочікувано. Чоловікові треба було залишитися таким, він захотів зустрітися з чоловіком таким, як і він. А природа не пішла на його таку думку, а задовольнила своїм, взяла ввела інше, не таке. Йому треба було представити чоловіка, а на факті вийшло не те, десь жінка взялась. Не він став учити її, а вона взялася за це діло сама за своїм прикладом. Вона визнала це все надбанням своїм. А раз це є наше рідне, то що може бути гірше від цього всього. Ми залишили цю всю систему позаду, а взялися за своє. Ми мали добро в себе. А те все вмерло, що було до цього. Ми взялися за природу таку, котрої ніколи не було в житті. А тепер ми взялися за те діло, котрого не було.

    12. Нам не треба було їсти, а ми ввели це діло, нас оточила ця звичка. Нам не треба було одягатися, а ми одяглися, теж звичка оточила нас. І ми навчилися жити в домі, звичка оточила нас теж  і так далі. Ми зробили самі голку і шило. Нам звичка допомогла ввести таке діло. Ще такий час не прийшов, а ми приготувались. У нас є все на це. Ми обдумали думкою, тільки треба зробити. А думка є уже звичка, сидіти чекати і думати. У нас є звичка робити те, що роблять усі, без неї не обійтись. Люди працюють у шахті, теж тяжка і шкідлива звичка є в природі. А ти йдеш у завод сьогодні й завтра, і цигарку курити, це також звичка, хорошого борщу з м’ясом наїстися щоденно. Звичка є робити людям колеса дерев'яні сковані; спати в м’якому всю ніч, а вставати не хочеться; мати зайве у себе, та віддавати не хочеться, і це є, та ще яка є звичка, котру люди самі кинули. Кулачні бої були, а тепер фігурні танці на ковзанах є.

    13. А футбол є, одинадцять на одинадцять чоловік б’ються, забивають гол  у ворота, а маса людей сидять уболівають, вони чекають чогось у цьому. Учені люди шукають щось у природі, хочуть знайти легке в природі. Вони вкладають свої всі можливості, всю силу кладуть на це. Люди зберігають свою національність зі своєю економікою, як хазяїна. Капіталісти зі своїм багатством держать людей у себе, їх не кидають у себе напризволяще. У них є хороша сторона, обрані профспілки, партія й інше, але вони стати керувати державою безсилі. У них існує компанія виборча, вони обирають хазяїна, щоби берегти добро. Капітал є капітал, у нього є діти, він залишає їм це добро. Батько говорить синку своєму, щоб він учився у нього бути любимим своїм сином, кому він, як батько, дасть усю спадщину. Якщо у батька є величезний капітал, він розпоряджається ним, як своїм. У нього є виробництво, є техніка.                          

    14. Вчені й невчені люди стараються бути технічними, вони огороджені штучним, а хімія введена. Вона робить все, що хочеш. Люди одягаються до тепла  в добре, а їдять досита, а живуть у домі з усіма вигодами. Здавалось б, цим людям жити і жити  в цьому ділі, а природа не дала можливості жити їм, як таким борцям за своє таке право. Хто б вони не були в житті зі своїм пануванням, і де б вони не були, їх зустріла природа. Вона не порахувалася з ними, такими професіоналами, покарала своїми силами. Люди  застудилися, захворіли, вони  нічого не робили, щоб не отримати цього, стихія зустріла їх. Вони не пішли від цього, їм стало погано, хворіють, а засобів не знайшли в цьому, і людей нема таких, щоб такому горю допомогти. Батько і син жили, задовольнялись цим, але зовсім не задовольнялись, взяли і вмерли на віки віків, їх не стало, як таких. А природа взяла на себе це все. Вони помилилися через все, зроблене ними, за це все вони отримали неочікувану смерть у себе.

    15. А природа народила чоловіка Паршека в людях разом з партією, вона берегла його, і вчила бути не технічним, і не в штучному з хімією. Вона навчила його бути в природі природно з повітрям, водою і землею. Він знайшов місце для цього, котре буде допомагати ображеному, хворому. А у нас всі люди є хворі, їм необхідна допомога, щоб люди не стояли в черзі, і не чекали завтрашнього дня, щоб в ньому захворіти. Учитель прийшов на землю для цього, він учить людей, щоб вони не застуджувались і не хворіли в природі. Це природа допомогла нам позбавитися від цього ворога. А він не здався в цьому, став розвивати себе ще більше і сильніше з усіх кінців і країв. Переможець природи не порахувався з собою, він сам пішов прямо, став перемагати його своїм умінням і просьбою, щоб його не було ніде ніколи. Все це природа зробила  в людях. Вони побачили  перед собою еволюційну сторону на людях, її сили проходять тихо свідомо в людях. Вони роблять, щоб у житті не було шкідливого, щоб людям легко було всюди від цього вчинку в житті.

    16. Нам, усім людям, досить адміністративно розпоряджатися людьми в природі. Не треба нападати, не треба  заважати в цьому ділі, не треба примушувати їх. Якщо ти хочеш робити, ти роби свідомо. Якщо хочеш жити так, як батько із сином жив, тобі ворота відкриті. А якщо не хочеш жити, як батько з сином, на це є такі дні, що приходять, вони зустрічають людей. Ти не умреш без цього, у тебе є свідоме терпіння, ти робиш свідомо це для небувалого здоров’я. Чимсь треба довести цим вченим людям. Бери сокиру, рубай. Колонії є для цього. За що, питається? Вини ніякої нема. Вони нічого не зробили в людях, що треба, за свій час. Як вони вмирали, так вони  будуть умирати в цьому ділі. А тепер ми не будемо вмирати так. Нам не треба будуть гроші, ми не будемо продавати природу за гроші, а будемо берегти за  Паршеком. Ось які ми знайшли якості в природі, чим ми будемо жити безсмертними. Ми змінимо свій такий потік, ми залишимо старий, а візьмемо новий.          

    17. Ми доб’ємося цього від природи, ми не будемо вмирати так, ми будемо жити вічно. Паршек доб’ється, він недаром відкрив Чувілкін бугор, його ідея запанує, буде жити спокійно в людях. А тепер син напирає на батька, потребує своє утримання. Він говорить: ти народив мене, так забезпеч. Права сина є в цьому. А дух так говорить: якщо тіло є здорове,  то і дух є здоровий. Нам треба жити за Паршеком, не треба помилятися за батьком і сином. Ми наробили багато машин, багато будинків, вони стоять мертвим капіталом, а життя нема такого, котре має бути. Тільки початок є, еволюція примирить усіх своїх, як це треба. Люди повинні заслужити увагу в природі. Люди зроблять заслуги в природі, вони роблять, що хоче природа. Вона не примушує людей, щоб люди робили щось. Хороше діло обов’язково прийде їм від природи. Ми робимо це, і ми будемо робити це.

    18. Ми саджаємо картоплю під плуг щорічно, це велика звичка в цьому ділі. По хорошій погоді ми слухаємо пісні соловейка, це звичка. Звичка, та ще яка  є одружуватися, свадьбу грати в житті. А це не звичка парубком ходити змолоду, а час такий буває. А пісні заводять змолоду, теж комусь дається завжди. Хіба це не звичка людська? Вони просять ради Христа, вони вірять Богу, а самі лізуть у кишеню. Це теж велика звичка є в житті на білому світі, люди нападають на інших людей ні за що, а тільки із-за своєї наживи. Їм хочеться пожити добре і тепло, та сваволити. Це є природне бажання їх у житті, не хочеться жити погано без усякої такої красоти. Всі люди живі не залишалися без звички на білому світі. Хоч яку-небудь ганчірку натягне на свою голову. Зроду він іде від усього цього.        

    19. Йому пришили потребу найгіршу в житті, цей кусочок проковтнути разом з водою і повітрям. Це добро робилось людьми, чужим задовольнялись, така потреба була. Вони оточувалися красотою в житті, самі робилися гордими, не хотіли дивитися на інших, несли своє хороше і тепле. Їм хотілось бачити ще краще від цього, це таке є бажання всіх у житті. Люди не хочуть жити погано і холодно в світі, а це є чуже, не своє. Ми навчились жити адміністративно, примушувати інших людей робити на себе. Партія є партія, вона є істина для людей, а люди незлюбили цю істину. Природа стала нехороша для них. А раз вона є нехороша, любові нема, що може бути в цьому ділі? Один нестаток, чим всі люди не радуються, плачуть, шукають засоби в житті, а природа не дає їх нам, і людей нема, щоб допомогти у цьому горі. Всі люди вмирають із цим горем або бідою. Ми з вами зустрілися стихійно, оточили себе смертю, що нам не дає такого легкого спокою, ми гинемо в такому житті.

    20. Нас з вами оточив нестаток. Сьогодні день середа, дощик є зранку обложний. Ми не їмо в середу. Як нам добре бути без усяких таких звичок. Ми робимо це в природі на славу всього світу всіх людей. Ми робимо в цьому з думкою, щоб у нас вийшло на благо всіх наших земних людей, щоб вони не жили так із злом, з ненавистю, і не думали проти того, що їх сусіди зробили у себе. Вони роблять із себе ворога найлютішого, інтересним місцем оволодіти, людей примусити, щоб вони були їх ідеї. Порядок  є той самий, жодного кроку не робимо без звички. Велика погоня є за власністю. Я сиджу на місці своєму адміністративному, командую до свого часу. Я говорю: місце моє. будьте ласкаві, йому кланяйтесь. Воно буде треба витісняти один одного з місця. Це є старе, погане в житті: підкорятися, приходити і просити для себе цю викладену роботу.

    21. Звичка введена вербуватись, нам доводиться придбавати гроші. Ця звичка є не по душі. А людям треба, вони створюють все. Люди є забезпечені всім достоїнством, у них є  все для життя. Вони є забезпечені цим місцем на все життя. Їм добре, вони живуть тепло. Вони зупиняються на своїх принципах. А от як їм доведеться прощатися із цим життям? Сталін,  Рузвельт, і Черчель командували, а їхні народи підкорялись їм. Що вони хотіли, те робили в житті. Цього не було, а людей постріляли. Що вони зробили людям в цьому? Вони ввели ворога вічного в цьому. Ви не знаєте нічого, що буде з вами завтра? День  свого характеру йде, повітря, вода, земля є в ньому. Людині треба жити, а вона несподівано вмирає. Що ми приготували цій людині? Гроб, могилу. Вона лежить у праху до свого часу. А в природі  нічого не пропадає даремно в житті. Лише б думка народилась на це, всі мертві люди піднімуться. Так Паршек сказав своїм людям на Чивілкіному бугрі. Його думка показує, де люди подівалися за 60 років існування народу.         

    22. І так вони будуть жити, природа прибере їх усіх до рук. Вона прибирала при царю, вона прибирала при радянській владі, але вона є безсила при Духу Святому. Люди роблять те, що пригоже для неї, вона залишається задоволена цим. Ніякої застуди, ніякого захворювання нема в природі, а процвітає життя. Воно було, воно є, воно і буде в природі в умовах. Здорове тіло має здоровий дух. Ми не будемо вмирати так, як ми вмирали до цього, діло недоробили, вмерли. Нас не виправдало і не виправдує наше діло. Вони боялися води, вони боялися повітря і також землі. Природа є ворог для нас у житті. А при Дусі Святому ми є любимі друзі в житті, через що нам не буде життя поганого і холодного. Дощі йдуть у природі на користь нашого ідейного діла. Природа це є ми, живі люди, а оточили себе мертвим. Така думка є в житті, вона складається мною. Нам треба кинути все мертве, а піти в живе. Це треба буде не для когось, а для всіх земних наших людей. Ми маємо оточити свої живі тіла нею.  

    23. Ось і діло всієї моєї думки, вона звершилася в нашому житті. Навіть Юра сказав: «Якщо це треба буде, то я тут  як тут, готовий виконати слово Учителя». Петра не виявилось тут. Все робилось по Паршеку, по небувалому. Я повинен зробити це, що буде придатне всім. Це є не щось таке, що незрозуміле в житті. Ми думаємо не дні про цей бугор, а всі люди говорять. Вони роблять те, що буде треба. Засоби перебувають на цьому бугрі, у воді, у повітрі. Це все посадило нам виразку, грибок у цьому, а тепер ці якості знімуть. Все це робиться через самого чоловіка Паршека. Він проходив в одних шортах у природі так, як ніхто не ходив, вони є не рятувальники. У цьому ділі йому можна було вмерти тисячу разів, але завдяки цьому всьому Паршек зберіг сам себе.     

    24. Паршек є ініціатор цього бугра, цього місця. Ми повинні оволодіти своєю такою здібністю там. Він буде допомагати людям хворим. Це місце не присвоюється ніким ніяк. Бугор залишився спільним всього світу для людей хворих, нужденних. Вони, всі люди, ображені, дивляться в природу. Адміністратор примушує їх, а їм, як підлеглим, доводиться робити. І вони втрачають здоров’я в цьому ділі. А щоб їм допомогти, ми, учені люди, не знайшли засобів у природі, і людей нема на це, щоб цим людям допомагати, щоб вони безплатно приїхали на цей бугор, пройшлись роззутим по ньому, Учителем прийнялись через руки, спустилися до води, скупались. Все це люди роблять ради всіх нас таких без усякої оплати. Паршек взяв на себе проводити таку ідею в життя. Одні адміністратори не будуть допущені до цього діла. Вони є не заслужені через ставлення до Учителя, не хотіли допустити цього.

    25. Учитель був проти цього всього. Учитель не визнав їх своїм. Паршек основується на природі. Природа є всім матір, вона прощає всім, тільки не прощає хазяїну капіталісту та комуністу, нехорошій особі. Партія держить людей командуючих, вони є розпорядники природи, оволоділи місцем, тепер управляють. А Учитель жене їх з життя. Все це батько наробив, він навчив свого сина для того, щоб він розпоряджався батьком. Батько був проти сина, а син був проти батька. А от Духа Святого не пускали робити так. Він обрав це місце. Природа допомогла йому без всякої зброї оточити чистим тілом цей бугор. Він славив, він багато говорив про це. Всі люди були задоволені цим, що їм не доводиться жити тяжко. Паршек доб’ється в цьому ділі, природа допоможе йому в цьому. Всі нації всього світу поклоняться низько-низько головкою цьому місцю. І всі скажуть в один голос: «Тобі, Паршек, дякуємо за твою добру волю, вона допомогла нам усім таким».       

    26. Навіть підказують карти битви Наполеона, говорять: не спіши. А бугор буде за мною. Він недаром призначений цим. Люди полюбили його самі, пішли босими ногами по цілинній траві, з душею й серцем поставились. Я, як Учитель, прийняв своїми руками, ввів їм сили, послав їх купатись, їхні тіла пробуджувати як такі. Їм треба здоров’я, воно дається тільки тут природно через повітря, воду і землю. Тут того нема, від чого доведеться захворіти або застудитися. На бугрі цьому приватної власності нема, тварин нема, для сидіння нема, щоб це моє. Бугор не має цього, щоб чуже присвоювалось, цього нема тут. А от це є, чоловік попав туди. Він є оточений технічним, штучним, а хімія введена. Ми смажимо, варимо, крадемо, убиваємо, а це все називаємо своїм. Всі до одного чоловіка не гарантовані в житті цьому, стоять на черзі завтра захворіти. А щоб так жити, не треба вмирати.   

    27. У нас того нема, щоб жити в мертвому. Всі ці будови є мертві, там люди не живуть, а дохнуть, як кури. Сусід  огородився від сусіда забором, своє наявне гребе, як ніколи ніхто. Закони є введені один у одного відбирати, один одного переганяти, все робилось людям на зло. А в людей народжувався азарт зробити що-небудь цікавіше. Всі люди хитрують, обманюють. їм хочеться одне, а виходить у нас інше в житті. Природа бачить такі діла, старається забрати це, бо це робиться не до душі в природі. Вона недолюблює людей за їхній недоброякісний вчинок. Він робився нами, він і робиться нами. Це все є чуже, не людське, воно вкрадене й убите, зовсім мертве, воно продається і купляється. А коли чоловік умирає в цьому всьому, то це все передається за спадщиною. Люди починають ділити це все між собою. Я, говорить, найближчий рідний, кому належить це все добро. Він записав його на ім’я своє, тепер його береже. Говорить в людях, він задоволений цим.

    28. Це все є моє, воно належить мені. Я живу один раз у ньому, як батько мій. Я не догоджу чимось природі так само в своєму такому житті. Я є ділок у ній, котрий робить, сам добуває все. І це буває в житті, чимось  помилюсь, зовсім не те зроблю. А в ділі буває все, не так дихнеш, слово скажеш не те. Люди почують, та візьмуть вголос скажуть що-небудь таке. Мені зробиться неприємно від цього, я зміг захворіти. А хвороба одна людини потягнула мене теж, як батька рідного. Він недовго жив у цьому так само, як я. Він пожив, та цим добром сваволив, а потім прийшов такий час, треба буде умерти так, як всі люди положили в гроб самі себе. Ніхто не зайняв його місце, крім його самого. Він лежить там, чекає близького свого сина до себе за спадщиною. Жодна людина не змогла позбавитися від цього в своєму житті, магніт тягне її туди. Він умер на віки віків, його тіло лежить у праху вічного характеру. Про це все не доводиться думати. За що матір природа умертвила нас усіх, що ми зробили.

    29. Вона є матір наша, у неї є повітря, вода і земля, в чому доводиться починати жити. Раніше ми не мали того, що у нас є в даний час. які села, містечка, міста, асфальтовані дороги. Ми носили мертвеців на плечах на могили, а тепер возимо на машинах. Нам не покращало від коліс, а померлих стало більше. Ніякі особливості не допомагають у цьому, а тільки це все заважає в процесі. Нам не хотілось вмирати, а вмираємо, не знаючи, від чого. Ми ж народились для того, щоб жити. Це природа насміялась, взяла показала те, що є в нас. А коли ми отримали це, тривалість нашого життя не збільшилась, а зменшилась. Нам треба  жити, а природа не дала життя. Ми всі до одного чоловіка вмерли в ній, нас нема, хто був. Люди даного характеру залишилися. Лише б я був, а ти як хочеш. Це бажання є всіх таких людей наших земних. Вони живуть і красуються своїм життям у своєму житті в ділі. Воно примушує надіятися їх на небувале щастя. Якщо нам буде добре в житті своєму, ми будемо жити добре. А якщо нам буде погано, ми будемо жити погано. Це значить, ми нічого не робимо.

    30. Щоб такого не було, а одні життєві заслуги були перед нами, треба буде робити. А коли люди не будуть нічого такого робити, вони будуть не заслужені в своєму житті. Стихія може зустріти їх в будь-який час, а в ній є горе й біда. Ніхто не допомагає ніколи від неї, крім одного нашого Учителя. Він має корисну, життєрадісну ввічливість у людях. Ти не гордись, і не став сам себе вище інших, у цьому ти будеш переможець у природі завжди, як наш дорогий Учитель зробився. Він не живе на щастя. Він робить те, що треба в житті.  Це Чувілкін бугор, він не має в себе того, що люди мають. Він весь є магнічений, електризований током природної сторони повітря, води, що і треба в житті. На цьому бугрі в цих умовах застуди, захворювання нема ніякого, а тільки здорове тіло і здоровий дух є, що і треба нашим земним людям. Це все відкрив сам Паршек. Він довго думав про це, і все-таки далось зрозуміти, через сновидіння зрозуміти, що це все належить. Це є істина одна з усіх, це буде воскресіння з мертвих в живих, це має бугор.

    31. Дощі проливали ради того, щоб на це місце попасти. Наша думка проходила на це між нами. Ми говорили про це: кому першому доведеться починати в цьому? Всім хотілось, щоб Учитель сам почав це діло і його зробив практично. Це було, не раз говорилось про це діло. Всі люди знають про це діло, до цього готуються зайняти своє таке місце. Ми питали Учителя не раз: а хто буде другий чоловік? Всім хотілось знати про це. Учитель сказав нам усім так. Ні я, ніхто з нас, навіть ангели не зможуть сказати про це, крім одного вищого від усіх. Він знайде, він пришле на своє місце. Він займе і скаже: це моє місце. Я прийшов на нього не для того, щоб вищого від себе вчити. Я прийшов сюди до цього чоловіка,  природа прислала мене. Я буду учитися всього його слова в нього. Учитель наш дорогий прийшов до нас на це місце з ділом, а ми прозвали його Учителем за це. Він учить нас не до прибутку, щоб ми йшли з ним, а щоб нас оточив збиток.  

    32. Тоді-то ми видалимо нашу потребу. Ми всі до одного однакові станемо і будемо стояти на цьому місці, не ждати милостині, а ми будемо багаті в цьому. Не природа огородить нас своїми силами, а ми  будемо створювати ці сили в себе всередині. Ми не будемо кланятися нікому, а ми будемо радуватися ніколи не бувалому народженому дню. Це для нас є не день той, котрий примусив передчасно жити. А тепер ми знаємо добре. Він не примушує нас, а просить робити це діло. Милі мої всі люди, робіть це ваше діло, ви захотіли самі, у цьому нема тяжкого. Ми не маємо втоми від самого ранку від сходу сонця і до заходу сонця. Для чого нам буде лягати спати? Ми не прагнемо вмирати, а хочемо жити. Ось вам або нам на цьому місці бугрі наше всіх безсмертя. Ми створили його самі своїми тілами в природі. Здоровий дух має здорове тіло. Ми їхали автобусом. За законом, у нього вміщається 30 чоловік, а нас набилось 51 чоловік. Сам шофер сказав: «Немало часу вожу ці машини, але ніколи не возив стільки, а машина іде легко». А Учитель сказав йому на це все: «Ви везете не людей, а Дух Святий їде на бугор». Так воно вийшло, а звідти водій їхав тяжко.                                     

    33. Бугор Чувилкін оточив себе такою істиною, котра висловлена в природі так. Я йду по своїй зробленій вузькій людській дорозі, між Кавказькими великими сніговими горами біля ріки Білої. Мене, такого чоловіка, оточило своєю думкою, про котру ніколи не думав. Я прослухав її як  таку в природі. А чому це так в людях наших виходить? Вони їдять багато хорошу їжу, жирну і солодку. А одягаються до тепла в хороший фасонний в формі одяг. А в живуть у домі з усіма вигодами. Здавалося б, їм жити, але природа підмітила, за щось таке взяла і посадила виразку, грибок. Вони не знайшлось засобів на це. І людей нема таких, щоб їм допомогти, щоб легко було.  Я звертаюсь до вас, таких людей. Милі мої ви всі люди, гляньте ви на сонечко, на своє оздоровлення. Бути таким, як я: Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі. Таке прізвисько є. Мені довелось відшукати в природі засоби для того, щоб у людях змінити потік у житті. Мені, як такому, довелось оточити думкою себе.   

    34. А чому це так робиться, що наші люди вмирають при всіх можливостях? Я став ритись. Спочатку я знайшов нестаток в людях, у них це багатство одне з усіх жити добре і тепло в мертвому капіталі. А потім вони йдуть з життя через це. Я не став продовжувати жити по-їхньому, знайшов дорогу свою, не таку, а холодну і погану. Я взяв поділився, не став вчитися техніці, оточувати себе штучним, а хімію мати. Я взявся за природне, за природу: повітря, воду, землю. Я не став боятись і відходити від неї, а полюбив ці якості, зробив з ворога любимого друга. Я прошу допомогу в них, вони допомагають мені, як друзі. А люди просять мене, я допомагаю їм. За цим усім викладом, мені не потрібна хвороба, котра оточила людей живих, вони мучяться через неї. Мені треба люди, треба душу їх, треба серце, щоб зрозуміли це діло. Не хвороба відіграє ролі над людиною, а людина відіграє ролі над хворобою. Щоб допомагати не хворобі, а людям хворим, їх треба пробудити, налякати хворобу, щоб вона пішла сама від цього діла. А коли хвороба піде від цих людей, то цим людям зробиться легко в житті.

    35. Ось чого Паршек добивається від природи, не того, що було. Він відвойовує цей бугор за законом всієї природи. Йому хочеться допомогти цим людям, щоб вони не застуджувались і не хворіли, це все доступно. Бугор  є наш. Він був не корисним до цього часу. А тепер він переродився, Паршек взяв його у свої руки, полюбив його своїм тілом. Всю енергію направив у люди для того, щоби бути здоровими людьми в цьому. Цей бугор зі своїми умовами був потрібний Паршеку. Він вийшов недаремно на нього, руки свої підняв вверх, і гучно голосом він закричав: «Перемога моя». І слідом за мною люди прийшли зі своїм здоров’ям 25 квітня 1978 року. Вони теж вийшли босими ногами, всі до одного чоловіка поклонилися бугру до самої землі, і попросили в Учителя здоров’я. Вони встали, всі до одного чоловіка підняли руки вверх, і сказали свої слова нашому дорогому Учителю, і закричали «ура» три рази гучно. Я прийняв їх усіх, послав у колдибаню у воду джерельну купатися. Всі 50 чоловік покупалися, і поїхали назад у Сулін.             

    36. Ми приїхали туди з Духом Святим, нас усіх як одного зустріли умови. Таке бажання було отримати втрачене здоров’я на цьому бугрі. Ми всі, такі люди, є з душею і серцем, ми віримо Учителеві, його такій ідеї, вона учить нас одному. Ми думаємо завжди про це все невідривно, що буде треба робити щоденно. Найголовніше, треба робити урок такий. Ми купаємося водою холодною два рази в день, вранці й увечері. А з людьми всіма здороваємось, із знайомими, з незнайомими голосно. Голівкою поклонись. Наше діло є сказати, а їхнє діло: вони як хочуть. Ми не чекаємо щоб нам сказали своє слово: «Здрастуйте». Чекати: це не наша є ідея. Наше діло: спішити треба сказати першим. Ми робимо самі це все. Ми шукаємо людей, розуміємо їх, чи можна давати. Даємо зі словами до себе, що ці гроші даємо людині за те, щоб нам було легко в житті, і віддаємо без всяких слів. Ця поміч буде на користь всього світу. Вона твориться нами, всіма людьми, для миру в усьому світі.             

    37. Це є наша всіх любов. А суботу ми бережемо, як око. Наше діло, наш обов’язок обходитись, терпіти без їжі і води 42 години з вечора пятниці до неділі. А в неділю о 12 годині треба буде їсти. Ми виходимо на повітря, піднімаємо вгору лице, тягнемо через гортань три рази повітря, просимо: «Учителю, дай нам здоров’я». Це все ми робимо щотижня, як свято. Харкати, плювати на землю не рекомендується нікому, не пити, не курити.   Ось цьому всьому ми кланяємось низько, дякуємо за все. Це діло Учитель підніс нам, він учить. Але люди є такі, їм не подобається, кидають, вважають, це все не те є. І це в людях буває, люди звикли так через небажання і невміння робити це. Учитель залишиться один на арені, а сам буде все рівно. Чувілкін бугор, наше місце є безсмертне діло. Яким він був, таким він залишився перед нами. Він залишить нас таких своїми силами. Ми будемо жити безсмертними, наші тіла залишаться тілами природного характеру. Ми з вами не будемо їсти, не будемо одягатись, і перестанемо жити в домі.       

    38. На цьому бугрі ніяких зручностей нема для нас таких. На бугрі нема такого, щоб людям довелось лягати спати, щоб смажити, парити їжу, цього нема. А от це життя є, трава, цілина, що вічно живе на білому світі, вона ніколи не була під роззутою ногою. Ми примусили самі себе, пішли роззутими по цих умовах до води, в ній покупались, як один. Нас огородив від застуди Учитель, ми не хворіємо в цьому. Хто ж нас осудить таких? Ми будемо жити однією сім’єю. Ми не станемо вмирати зовсім, жити будемо безсмертні. Ось чого Учитель добивається в природі, він веде нас всіх по дорозі до життя, але не смерті. Це все робить бугор, він не займався ніким від часів Адама, завжди був один, так він і залишився. А Учитель зайняв його, щоб на ньому відкрити вічно не вмираюче безсмертя. На нього ніхто не наважився вийти, і підняти свої обидві руки, і сказати в цьому свої руські слова: «Перемога моя». А раз перемога буде моя в природі, то й життя буде в природі безсмертне.        

    39. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно. А різко я говорю не про якесь диво, а про фізичну природу, про практичне природне діло. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення нервової центральної частини мозку. Я люблю, вболіваю за хворого, душу його знаю, і серце добре знаю, хочу допомогти йому струмом через руки свої. Це не слова наші говорять про це, а все це робиться ділом. Рука пише владика одну правду свою,  дуже справедливу. Мене треба так просити, ти будеш здоровий. Це треба буде юнаку молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба матір природу цінувати, жаліти, як рідну матір. Вона народила нас усіх до одного, вона є чиста правда. Хвороба не відіграє ролі над людиною, а людина відіграє ролі над хворобою.

    40. Нам треба вчитися в Учителя діла, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню, жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде в цьому слава! Людям ввічливість треба представляти, сказати «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дяді з тьотею і молодому чоловікові. Ех, і життя моє таке! Серця свої загартуйте. На сонечко подивіться, побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я.   Чувілкін бугор є для всіх. Приходь і ставай, і роби те, що треба всім, це всього світу здоров’я. В 1978 році 25 квітня було свято ідеї Учителя, 46 років пройшло. До цього дня готувався не один Учитель. Йому довелось зустріти його на своїй машині Волга зі своїм народом. Яшка, Учителя син, повіз їх в райвиконком у Лутугіно. Учитель зустрівся в кабінеті з секретарем цього виконкому, він дав  свій паспорт йому, секретар переконався, що Іванов є громадянин Радянського Союзу. Потім статтю «Нове в звичайному», нарис про Іванова П. К. секретар уважно прочитав, спитав: «Що ви хочете від нас?»       

    41. Учитель йому так сказав. Час  прийшов цьому ділу на Чувілкіному бугрі. Коли стояло питання народити дитя без всяких потреб на ньому, то ви не дали зробити мені. А тепер інше. Я говорю йому про мою зустріч моєї ідеї свято 25 Квітня, куди приїде народ всякого характеру, прибуде зйомник кіно Кім. Секретар не відмовився від цього, навіть дали знати сільраді Оріхівки, щоб мені не заперечувати. Після цього Учитель готується, пише лист в Москву людям ученого характеру і також неученим. Хто бажає приїхати, то прошу. Люди близькі зібрались їхати, група чимала, 30 чоловік. Їм треба зустріч, автобус треба, значить, треба. Шахтоуправління дало автобус мені, як Учителеві. Сам Іванков Петро Іванович приїхав у мій дім, взяв гроші 34 крб., як задаток. Вони мали домовленість із сином. Я дзвоню в Москву, говорю, як діло з людьми, хто їде, щоб я знав про це. Мені говорять: їдуть робітники, службовці, інженера, художники, артисти і зйомники кіно всього цього діла.

    42. А в самого душа була не в порядку за автобус. Син заспокоює мене, як батька, що буде автобус, він дав дві банки червоної ікри, значить, буде. Уже вранці до приходу поїзду син кинувся до цього Іванкова, а їх нема. Де подівались? Ніхто не знає. Директору таксопарку Фаустову дякуємо, він дав автобус. Ми приїхали на вокзал завчасно. Я доклав начальнику станції, щоб поїзд затримав на цей час, буде кінофільм. Так все зробилось, поїзд № 2 на станції. Я йду до вагона № 14, а Кім зі своїм кадровим апаратом перемотує плівку. Він схопив мені й інших, хто домовився з Учителем приїжджати. Поїзд пішов, а ми всі направились до автобуса. Хтось сів у машину з Яковом, а більшість сіли в автобус. Кінозйомка Кіма працює, їм вистачає плівки на кіно робити при кожному русі. Найголовніше. йому треба чоловік, він старається схопити, Учителя показати людям. Вони чекали це свято на Чувілкіному бугрі. Але ніхто не знав, що буде там. Ніякої підготовки не було, все це робив сам Учитель.

    43. Він просив усіх іти за ним, робити те, що він скаже, сідати в автобус, їдемо у двір Учителя. Учитель зустрічає своїм поцілунком по заходу в двір. Учитель  купає всіх водою, яку принесли. Всі купаються,  сідають їсти за стіл, поїли швидко. Ми поїхали на Боги, в Кондрючий. Нас везе водій Василь. Він не дав свою згоду без самого начальника бути з ночівлею, а приїхав ночувати в Сулін після того, як нас довіз в Кондрючий в дім Учителя, куди ми ввійшли, як у свій дім. Ми побачили на картині Чувілкін бугор, всі дивляться на нього, як такого, а самі нічого не знають, що буде далі. Діло приходило до вечора. Наші гості москвичі попали із столиці в хутір, Валентина зустріла їх своїми умовами, налила чашки борщу українського, ложки розложила, з нами за стіл сам Учитель. Він просив усіх: їжте, як своє. Всі наїлись із трьох страв, Учителеві подякували. А тепер по людському доводилося скупатися холодною водою з такої виритої криниці. А раз скупались, наступила ніч, треба лягати. Десь щось бралось у цьому ділі, всі спали на посланому простиралі, а без подушки ніхто не залишився, всі спали під ковдрою.                

    44. Як би ми не спали тут, всі виспались, Учитель розбудив нас рано. Ми покупались, наш автобус прийшов до нас за нами. Ми, всі люди, нічого не їли, бугор чекає нас на голоді, ми рушили з хутору. Нас водій посадив в автобус не 30 чоловік, а напихав 50 чоловік. Їде по трасі, нам говорить: «Скільки вожу я автобус, але такого не зустрічав, щоб так був навантажений до відказу, а йде автобус легко». А йому, як водію, Учитель говорить: «Тут їде Дух Святий». Одна думка оточує всіх, здоров’я одне. Таке діло розвивається на нас, як ніколи. Люди чекають, не дочекаються слова від Учителя. А Учитель думає, щоб люди залишилися задоволені, їм треба пробути. Вони знають добре, що він не технічний, не в штучному чоловік, хімія не потрібна йому. Йому не треба для цього ніяка хвороба. Йому треба чоловік, він зустрічається з ним, мені жалується, у нього болить. Він шукає засоби на це ось в природі, людей нема, щоб ображеному, хворому допомогти.         

    45. І так скільки люди жили, всім достоїнством не задовольнялись, а всі залишились ображені. Ми їхали з упевненістю на це місце. Сам Учитель написав в райвиконком Лутугіно телеграму, вона примусила їх в Оріхіві в сільраді оповістити, щоб Іванова не турбували на бугрі. Мої посли переконались, їм сказала про це прибиральниця. Так все це діло робилося в природі законно не для одного Паршека, а для всього світу людей. Ми їхали сюди не на ослу, а на автобусі. Сюди всім людям буде доступ у будь-який час року. На цей бугор, на цілинну землю люди повинні прийти роззутим, і поклонитися йому низько до самої землі, і попросити прощення. Ти, як такий чоловік, будеш зберігати істину на цьому бугрі, не будеш таким високим, таким гордим, а будеш ввічливим, і розумно робити на користь усіх людей. Ми не повинні виїжджати на бугор, а повинні не доїхати, зупинитися поблизу, як робилось усіма нами.

    46. В автобусі ми роззулися, і ми пішли до самого центра підвищеного місця. Там наш Учитель Паршек цього села народився в ньому. Ми оточили його, як Бога нашого здоров’я. Він підняв свої руки вверх і сказав: перемога наша з вами, ми ворога перемогли. Він став приймати, декількох прийняв, і пішов разом в колдибаню, сам скупався першим, за ним пішли купатися всі бажаючі. Всі вони їхали з радістю на цей  Чувілкін бугор, і лягали з радістю на землю. Учитель фізично займався з кожним, він так передавав свої сили через руки, а потім посилав їх усіх по-парі в воду купатися. Всі вони були роззуті. Ми не смітили, не плювали, не курили, не пили, танці з піснями не влаштовували там, а просили одного Учителя, щоб він дав нам своє здоров’я. Які ми були хворі, до цього ми теж не купались, боялись води. А повітря ніколи не тягнули, босими ногами не ходили. А тепер наше щастя, воно нас примусило ступати на цьому бугрі, на цьому місці в Оріхівці.

    47. Учитель запросив нас, він знає, що робить. Це його діло, він почав і все рівно свого доб’ється. Він є слуга всього світу людей, він є вболівальник за здоров’я, за життя людей. Люди не хочуть умирати, а нічого не зробили, вони є безсилі в цьому. Мати Романа вмерла. Він був радий цьому випадку: «Я похоронив її добре». Це ж є матір рідна. А ось цього ніхто не зробить, щоб своїм ділом знайти такий бугор,  щоб зробити засоби для людей, їм допомогти, щоб людям було легко від цього. Ми приїхали з Москви, з інших областей не для того, щоб хто-небудь з нас усіх захворів, котрі приїхали на Чувілкін бугор. Ми залишились кріпкими, здоровими людьми, і ми будемо такими, як ми були до цього. Ми побули, покупались, роззутими походили, славу створили нашому Учителеві. Це місце буде пам’ятатись довго, воно не  забуде нас таких у житті нашому.         

    48. Такого експерименту не було ніколи і не буде. А  потік обов’язково буде цього всього. Людям треба життя, та ще яке нове. Ми не будемо боятися природи, підемо по снігу роззутими без усякого такого одягу. Ми прийдемо до одного на бугрі. Не природа буде розпоряджатися нами всіма, а ми будемо обігрівати теплом самі себе. Ми будемо хазяї самі цьому ділу. Що ми захотіли, те зробили, але не тяжко, а легко. Ось чого Паршек добивається в природі. Він недаремно проходив у шортах по природі 46 років роззутим, та по природі продумав, та робив. Він приїхав з людьми на  Чувілкін бугор, проговорив свої слова про нового небувалого чоловіка без усяких потреб, він повинен там бути. Він хотів, щоб матір народила його на цьому бугрі, але охоронці перешкодили, не дали здійснитися практиці на цьому місці. Паршек залишився таким, як з початку життя було.

    49. Своя ідея є в нього, це все треба провести на самому собі засоби природи. Їх знайшов, і зробив у себе Паршек у дворі джерело води, землі, повітря. Також дім спільного характеру поставив у Кондрючому. Також вода джерельна з криниці, і земля, повітря. Але це не все. А ось це Чувілкін бугор, рідне місце, батьком призначено Паршеку жити на ньому. Він оформив його так життям, безсмертям. Це його є місце. Ось що дав нам бугор у цьому ділі. Ми з вами всі до одного чоловіка зі своєю технікою, з штучним стоїмо в черзі, чекаємо завтрашнього дня, щоб у ньому захворіти серйозною хворобою. Ми маємо отримати це. Наше таке завдання є, такий путь є, викладений у природі, людям показати те, чого люди зроду не бачили. А природа показала їм, щоб люди знали про це. Але у людей є надія на щастя. Що з тобою трапиться, з тим будеш оточувати себе. Це так воно було, так воно є, і так воно залишиться в людях.

    50. Ми бачимо людей, але нічим ми не допомагаємо. А люди живуть так погано, у них матеріальна частина є в нестатку, їм треба допомогти, треба дати без усякого такого. Це таке життя є в природі в людях, воно таке видно здалеку. Але ми всі, такі люди, не розуміємо того, що Паршек відкриває своє безсмертя на Чувілкіному бугрі. Йому бугор є їжа, йому бугор є одяг, йому бугор є житловий дім. Люди є на бугрі такі, як Паршек зароджений. Він оволодів цим бугром, всією природою. 46-й рік пішов, треба всякому чоловікові тисячу разів так умерти. А Паршек  жив, так він живе, і так він буде жити вічно без усякої потреби. Ми приїжджали для цього всього. У нас усіх, 50 чоловік, був у душі й серці Дух Святий. Учитель дав нам на бугрі свої природні сили, ми отримали їх. Жоден не застудився, і жоден не захворів.

    51. Всі решта повернулися назад живі й кріпкі зі своїм здоров’ям. А люди не знають про це. Коли вони  узнають про це, вони заспівають і скажуть в один голос. А хто ж це є такий у цьому ділі Паршек? Він був наш такий, як і всі живущі на білому світі люди, що борються за своє таке життя. Він хотів брати від природи її сили, ними оточувався добре і тепло, потім визнав: все це є неправда. Він поділився з нами, нам  залишив наше, а з собою взяв своє. Ми пішли в путь так з хорошим і теплим, він пішов теж в путь до поганого і холодного. От його життя дісталось це Чувілкін бугор. Він доведе свою природну правоту всьому світу,  всім людям. Це є повітря, вода, земля, що створило нам усе в житті. Ми оточили себе ними і зробили все мертвим капіталом, ми помираємо в ньому. Природа не держить нас, жене нас із землі геть подалі.

    52. Ми з вами не народжувалися так, і не думали бути такими, наше таке самовілля було  облюбувати це місце. Ми шукали його довго, природа дала його нам, вона зробила нам все, земля чорноземна була для цього. Ми орали її, клали її під зиму під сніг, під морозні холоди. Ми не забували самі думати про зимовий час, що йде. Рано вранці сонечко сходило, воно гріло нас весь день, а ввечері воно заходило за землю, а ми, такі люди, готувалися спати. Сон не долав нас, а ми щупали  своєю думкою по цій ось місцевості, дивились, слухали. Нам здавалося, начебто я бував на цій місцевості, проходив по ній, до неї готувався. А сам сплю у цей час з хропінням. Мені здається, я не там, а в другому такому місці. Зі мною є не ті люди, вони робили не те саме. Я сплю, таке зустрічається, котрого не бачив у житті. Я сплю далі, а ніч довга.

    53. Це було до цього часу, ми жили так. На сьогодні ми збираємося в Нью-Йорку в Асамблеї говорити щодо озброєння, щоб не було того, що є, його треба скасувати. Ми не знаємо ворога, хто він є, і для чого він прийде до нас на землю таким. Ми боїмось втратити місце. Чувілкін бугор не мав такого в своєму житті. він не плодоносний, такої енергії ніде нема. Струм, магніт і електрика закладено в ньому. Вся сила є в ньому, це все збереже людей. А ми такі є люди зі своїм здоров’ям у житті. Нам з вами не треба буде робити те. Нам треба для цього. щоб ми з вами не застуджувались і не хворіли в природі, що найголовніше в людях. А ми живемо між собою з ненавистю, зло маємо, один на одного нападаємо. Сильний відбирає у безсилого, і він присвоює це все до себе. Мені допомогла зброя моя, я озброювався для цього діла довго, я озброївся в цьому, нехай хто-небудь з усіх попробує напасти.

    54. Як Гітлер не порахувався теж сам із собою. У нього була зброя чудова, вона відігравала ролі в людях. Він діяв цією зброєю будь-якому ворогові, що чинив опір, такому, як Радянський Союз був. А в нього були ображені в цьому ділі люди, їм довелось терпіти свою невдачу від такої техніки. Місцевість за місцевістю він забирав, оволодівав. Гітлер не знав, що він програє війну через Паршека. Паршек вважався в природі в людях психічно хворим чоловіком. Він не ішов з дому, чекав німця в свій Сулін, дочекався.  Німці прийшли,  вулицю Леніна перегородили мотузкою від руських. Я старався перешкодити цьому всьому своєю ідеєю. Я не убоявся вартового, він стояв на посту штаба генерала Паулюса. Він зупинив мене, він командував мною, говорить по-німецьки: «Ком пан». Я пішов вперед, веди пана, куди хочеш. Я був руським, так і залишився руським. У мене два сина були в Червоній армії. Я шукав по природі такий вихід завадити цьому азартному у війні. Я брав у свої руки три карти козирні: туз, король і даму.        

    55. Так я думав, коли йшов у штаб: їм залишив 33 карти, а собі взяв три. А в штабі мене захищав руський німець, він рекомендував мене, такого небувалого на землі чоловіка. Німець поклонився моєму здоров’ю, він сказав «гут пан», і дозволив зробити зустріч з генералом Паулюсом. Я говорив з ним через руського офіцера перекладача. Їм не довести мені. Моя ідея не воювала за що-небудь з природою, їй не треба була економіка і політика. Я був чоловік, робив це все для Червоного Хреста, для міжнародного здоров’я. Я сказав Паулюсу свої слова. Моє загартування робило для всього світу для людей, щоб вони не застуджувались і не хворіли так само, як я, це моє завдання. У мене була довідка руським шрифтом, написана мною, щоб  командири допомогли мені в моїх кроках. Я попросив Паулюса від свого імені, щоб він передрукував мені на німецький шрифт на машинці, і герб свій приложив. Паулюс зробив усе такому чоловікові, як Паршек був, після чого він пожав мені руку, і дав своє німецьке побажання. Я оточив уже себе атомою. Німець був  переможений мною. Я був у путі, йшов по снігу, а німець офіцер на коні до мене, командує «ком пан». Він застряв артилерією, хотів допомогти. Я дав йому цей документ, він тут же перемінився, говорить «гут пан», мені дає дорогу.

    56. Я пішов. Це моя є атома. Міськвиконком підписав, цей документ зберігається в архіві міськвиконкому Красного Суліна, він допоміг мені. Я зустрічався із Сталіним, з Ворошиловим і Михайлом Івановичем Калініним. Він сказав мені: «Сталіну доведеш своїм усім, будеш у славі, якщо не доведеш, скажемо, був такий, а тепер його нема». Що я зробив фронту вітчизняної війни, я про свою ідею. Гітлер назвав мене Богом, він помилився. Я був руський чоловік, вболівальник за руського ображеного солдата, цим Гітлер помилився. Я робив у природі те, чого всі люди землі не зробили. Гітлер хотів залишитися переможцем над руськими, але Паршек не дав йому. Він був разом з військами німецької армії весь час, отримував продовольчий пайок. Паршек був перед ними «гут пан», його це бадьорило. Він знав багато такого, але не робив, чекав від них їхнього авторитету.                                          

      1978 року 24 травня, середа.

     Учитель вносить людям свою еволюційну спільну свідому пропозицію, щоб жити однаково в природі. Людям не треба ніякої політики, не треба такий ріст економіки в житті. Нам треба рівна зарплата одна для всіх.

    57. Ми всі до одного человека маємо згодитися із цим утриманням, і взяти свою належну спільного надбання зарплату від малого до старого 33 карбованці в місяць.  Ми повинні ліквідувати всі наявні засоби в житті. Люди повинні простити людям наявні борги, не мати злоби і ненависті на кожну людину. Ми повинні випустити всіх ув’язнених і божевільних за моєю ідеєю. Якщо нам усім буде мало, всім прибавимо.  Ми будуємо комунізм у житті. У нас має бути для всіх ввічливість і свідоме вміння, людська проста мудрість. Вона не примушує, а просить своєю такою просьбою, котрою Учитель досяг своїм тілом Чувілкіного бугра. Йому не потрібно мертвий недвижимий капітал на бугрі. Учителеві треба буде на цьому бугрі  земля, не зайнята ніким ніде від адамових часів. Струм, електрика і магніт є в ньому. Вода обмиває його з усіх боків, повітря оточує його. У цьому є все для життя живих людей.

    58. Цього всього достатньо в житті. Учитель не адміністратор, щоб він повинен заставляти когось. Він робить сам за його такою ідеєю, котру він створив сам на цьому бугрі. Це є поміч, легке людям у житті. Ворог щезнув, котрий робиться людьми, його не стане на бугрі. Ви спитайте, у людей, котрі визнавали, був який-небудь нестаток у себе? З ними був Святий Дух, здорове тіло, здоровий дух. Ворог є переможений, його нема в людях. Але таке суспільство, але такий людський вчинок люди знайдуть потрібним цим людям. Вони не будуть заважати в цьому. У нас нема свого місця, щоб його зайняти і ним розпоряджатися. Природа стоїть горою за це все зроблене еволюційне. Чувілкін бугор не за мертве, а за живе, за енергійне, щоб жити в природі, не хворіти, не застуджуватись. Продовження життя буде в цьому. Ось що треба людям, життя, але не смерть. Це Чувілкін бугор несе нам усім. Це є наш початок у цьому всьому. Нам усім треба навчитись, як треба буде жити, а умирати не треба. Це  несе нам усім Чувілкін бугор, він є весь живий, енергійний, ніколи не вмираючий. 

    59. А раз він невмираючий, він буде жити вічно. Чувілкіному бугру не треба помилки, він не озброюється. У нього є своє, чужого нема, своє енергійне живе невмираюче є. Ось де людям треба жити. На Чувілкіному бугрі все є безсмертне, зовсім невмираюче. Бугор це не адміністративна особа, щоб людей примушувати. Бугор є всім помічник легкому ділу. Там люди всі однаково живуть, еволюційно, свідомо. Якщо треба робити, іди на бугор. Чувілкін бугор є рай людського життя. Там незаконне явище спорити з кимсь. За що? За якусь межу, за кусочок свій власний. Це є моє, а це твоє. Ти не підходь до мене, я вбю тебе. Ось які діла проходять між людьми. А бугор не має торгівлі, базару нема, гроші не треба, одна душа є в цьому. Місце є твоє сьогодні, а завтра у тебе відберуть його. Воно не твоє, ти не людина без місця. Ти навчився отримувати прибуток на цьому місці. Сьогодні треба, завтра треба, а життя продовжується. Дні йдуть по порядку, одні відходять, другі приходять. А щоб їх не було, цього не можна зробити.

    60. Якби Чівілкіного бугра не було, то ідеї Учителя не було. Це діло буде треба комусь, воно ніким не робилось. Воно було, воно є, воно буде в житті, якщо ми всі візьмемось за це. У нас це вийде із-за цього діла. Ми будемо робити те, що буде всім по душі. Це не бувало, і люди не пробували це, це холодне і погане не цікавило їх. Я, говорить природа, люблю того, хто не відвертається від мене, хто ближче до мене. Я даю йому своє життя вічного характеру. Це є холод, це жара, це хороше і погане. А ми такі є великі люди зі своїм таким здоровям. Нам дай, ми нічого не розуміємо в житті. День прийшов такого часу, у нас приготовлено, ми наперед передбачили це, самі ще не жили так. А де взялось це ось? Природа дала сама нам. Що дала? Ми не розуміємо самі цього. Наше діло: готуємось, що в чашці є. Ми не знаємо про це все, що буде з тілами. Може бути, животи заболять від цього всього.

    61. А ми потребували лікаря, такого чоловіка, як ми є люди. Вони є теж такі само люди, як ми є в природі. Вони є вчені в цьому, технічно підковані в своєму житті. Їхнє діло: диплом. Вони є вчені люди. Їм треба практика на нас така, випробувати на наших тілах. Їм треба наш точний діагноз, вони базуються на цьому. Лікарі вивчають нас за станом, у них є всі природні багатства для цього, а їх треба розуміти, і їх застосовувати на тілі. Один сприймає так, а другий інакше. Все робиться в природі, вони надіються на щастя. Якщо у нього буде виходити,  скажуть, добре все, а це буває. Самі люди готуються, їм хочеться зробити, щоб вийшло. Де тільки він не був, чого не робив, і що не бачив, а від того не пішов. Він зустрівся з чоловіком, він звернувся, пожалівся, сказав мені, що його непокоїло в житті.

    62. Він зустрівся з бідою, біда зашкодила йому в цьому. Він став жити не в собі. Думка примусила його лазити по природі, шукати це спасіння, щоб позбутися від цього свого болісного діла в житті. Звідки це горе взялося на мою таку душу? Я хворію так в житті своєму, не знаю, що робити в цьому. Це моє не одне  горе нав’язалось, я залишився не один такий у цьому ділі. Нас не перерахувати на цьому світі таких у житті. А якої хвороби нема в наших тілах, вони мучать  нашого брата, не дають людям так допомогти, щоб від цього всього стало легко. Він захворів на це, його оточило так. Він не знає, що робити в житті своєму. Цьому горю, цій біді не знайшли засобів, щоб допомагати цим людям. Він зробив так у природі, вона  взяла та образилась на нього за його такі гріхи. За що, а вона нав’язалась.

    63. Хто не брався допомагати цьому горю, а хвороба  залишилась. У нас нема того, щоб помогло, і більше не хворіти в цьому ділі. Діло таке зав’язалось у житті своєму, це діло необхідне треба зробити. Наші предки ввели це діло. Наш чоловік став робити в житті для себе, цього діла недоробив, втомився, ліг в постіль відпочити. А койка є така річ, лише б вона прив’язалась. Цей магніт тягне до того, щоб не жити.  Люди всі до одного чоловіка вмерли від цього в цьому ділі, недоробили, захворіли, похворіли, і вмерли на віки віків. Їх примусили такі ось болісні умови. Жодна людина не обійшлася без хвороби в своєму житті. Лише б це діло прийшло на арену, воно положило людей для цього діла. Вони, бідні, стали хворими. Люди не знайшлися зробити це, щоб цим людям якимись шляхами перегородити цю дорогу, щоб вона не була більше в цьому. Одне ніколи не буває в житті, воно побуло, пожило, сваволило, а потім зникає із цього всього.

    64. Смерть це є така штука в житті, всіх прибирає з дороги геть подалі з життя. Це є такий життєвий в людях потік, вони зробили його, вони продовжують його в житті. Якби не природа, цього не було в житті. Природа робила все це, вона робить, вона буде робити до указаного часу. Тепер люди живуть тяжко в цьому, природа розоряє їх, не дає їм такого легкого життя, щоб вони жили легко. А людям жити тяжко, вони не хочуть так жити. А щоб цього всього не робити, цього нема, засобів таких нема, такого діла, щоб зробити таке діло, і ця смерть пішла. Ми не знайшли діло для цього, люди не шукали його і не змогли, у них нема бажання робити це в природі. А природа не рахується з нами ні з чим. Вона карала, карає, і вона буде так карати нашого брата за наше нехороше до неї. Ми повинні любити її, а ми такі є в цьому ділі. Нам треба змінити свій напрям, і природі буде краще від цього діла. А ми не хочемо міняти своє хороше і тепле, тому ми отримуємо так вічно холодну смерть, закопуємо в землю.

   65. Найгірше діло, лежати в праху в землі. Це все ми  зробили самі, не знайшли цих засобів у житті. І людей нема таких, щоб вони знайшли таке місце й указали нам таким невмираючим. Це тільки довелось взятися за це діло одному з усіх Паршеку. Він знайшов ці якості в природі, он розвинув їх на собі, став робити це діло, від чого Паршеку стало легко. Він скинув тяжке, шапку носити на голові, також скинув чоботи з ніг, і пішов роззутим по снігу енергійному, холодному, морозному. Він скинув весь одяг до шортів. Нашій природі є непогано від цього, і непогано людям скинути  весь свій вантаж із себе, щоб він не гнив на них. Це є для всіх людей наше одне процвітання. Це ж є Чувілкін бугор, там земля лежить не орана від адамових часів. У неї є струм, електрика, магніт. Це все є в людях, вони оточені ним. Повітря має теж ці якості, вода є така жива енергійна, початкова джерельна освітлена, цих людей пробуджує, щоб вони не застудилися, не захворіли.

   66. Це дало нам, усім людям, наше здоровя. Це ми заслужили у вітчизняну війну. Він допоміг нам позбавитись від цього всього. Ворога не буде, щоб на нас, таких людей, накинутись. Гітлер пішов на нас не з пустими руками. Всі учасники цієї війни. Такого не було в житті, щоб ватажків розстріляли за війну, почату ними. Такого не знайдеш, як Гітлер. І ніхто не має права нападати на безвинний народ, ображений природою. Він підкоряється адміністратору, він робить в природі те, що їм тяжко. Він, може, не робив цього,  історія самодержавного царя навчила робити його. Люди чекають цей час, ще  білого морозного снігу нема на землі, а ми зваляли вже валянки, чоботи зшили, шубу змайстрували, одягнулись, взулись, досита наїлись, вийшли на вулицю до мужиків, ми хвалились цим. Ви, мужики, подивіться, яке у мене є черево. А воно таке заболіло в мене.

    67. А до кого  звертатися із цим? У нас є приготовлений учений чоловік, він є лікар цьому всьому, технічно, штучним огороджений, робить те, чого навчили його. Він є бідний чоловік у цьому, сам стоїть на цій черзі, чекає завтрашнього дня. Він захворіє не такою хворобою, як хворіють люди. Його зустріла стихія серйозніша, він скоро вмер теж, його не стало. А от Паршеку не доводиться умирати так, як умерли всі ці люди. У них є мертві умови, вони вмирають у неживому. Паршек є на Чивілкіному бугрі, на таких умовах. Такого не було в житті, щоб люди зустрічалися із цим. На цьому бугрі того нема, що є в селі Оріхівка. Там є мертве, все оточене штучним, хімія введена, в чому ми легко помираємо. Це наше є село, це наш житловий дім, наша земля рідна. Ми отримуємо за рік великий прибуток від неї, вона зберігає нас у цьому ділі весь рік. Ми трудимось весь рік весь час. Ще ми не жили, а запаслись на весь рік.

    68. Чівілкіному бугру треба день такий, він прийшов і до нас. Лише б чоловік прийшов на нього, інший чоловік прийде до нього, такий терпеливий, як і він. Партія поповнювала ряди свої людьми, вона втрачала здоровя. А в Паршека не втрачається здоровя в цьому, він є переможець цьому. Природа така є, і буде вона в житті своєму. Природа як не вмирала, так вона і не буде вмирати. Природа чекає цього діла, приходу Паршека. Я виявлюсь на цьому бугрі і притягну до себе всіх таких людей, котрі підуть вслід за мною. і вони зроблять те, що буде треба нам усім. Це життя наше буде невмираюче, вічно буде жити на цьому бугрі. Там  курочки нема, яєчко нести нема кому, ягнятка не буде, ниточки не навєш. Поросятка не будеш мати, телятка не будеш мати, корівки не буде, бика не запряжеш в ярмо, а конячки не буде, конячку не запряжеш у хомут, сили такої не буде. Це все є чуже природне явище.

    69. Воно треба буде цьому селу. Хто живе в цьому селі, він помирає там. А на цьому ось бугрі життя буде прославлене Паршеком безсмертним, в усьому світі всіх людей діло буде. Якщо я нічого не зроблю в житті своєму, в людях не покажу свою славу, мене, як такого, не стане в житті. Я буду творити дива на бугрі Чівілкіному у людей. Я їжджу туди, і там на бугрі буваю, і я купаюсь в колдибані для того, щоб люди не сказали, що я був на бугрі й нічого такого не зробив. Я приймав людей через руки на бугрі, вводив їм свою силу в тіло, щоб воно не застудилось, не захворіло. Це робилось, робиться весь цей час, і воно буде робитися нами в житті. Ми, всі люди, будемо робити так не на одному бугрі, ми будемо так робити скрізь у всьому світі. Тоді життя буде в людях безсмертне.                                 

    70. Ось чого сам Паршек добивається в житті, він пише нам усім, малює цю картину в історії. Вона хотіла  показати в людях у житті новонароджену людину без усяких таких потреб. Не ми будемо вчити його в природі з малих років, а він буде вчити нас своїм учинком у своєму житті. Маленьке дитя не буде претендував ні перед ким щодо їжі, як раніше. Він буде жити так, як він не жив ніколи. Ми маємо   народити  його так, як будь-яка матір народжувала своє рідне дитя. Тільки наша мати ніколи не виходжувала в череві це дитя без людей всіх наших. Вона була не одна, як всі матері цих дітей. Заочно матір готувала йому передчасно все необхідне в житті. Вона не керувалась сама собою. Вона дала таке слово всім від Учителя: вона буде народжувати своє дитя не для себе, а для всіх людей усього світу на цьому бугрі.

    71. Ви думаєте, що ми нічого не знали, що нам доведеться народжувати живе енергійне дитя на бугрі. Ми думали, гадали, чекали слова від матері. Коли дитина облилась водою, чекай роди в житті своєму. Про це діло не один бугор знав, москвичі знали про це. Матір цього дитя була москвичка, вона дала свою  згоду. Як Учитель хотів, щоб його ініціатива прокотилась від краю до краю в житті, щоб це дитя навчило нас усіх бути без усяких потреб у природі в людях. Учитель брав приклад з життя свого, що це діло можна звершити на цьому бугрі. Ми приїхали туди, поспішили на цей бугор. Матір проінформувала нас не так. У неї води проходять із ранку, а дитя народжує пізно ввечері. Ми поспішили, взяли таксі в свердловському парку багатомісне. І, як треба, з нами поїхали дві жінки, Тамара матір і Рима, вона фельдшер, приймала дітей.

    72. Кому є яке діло, де мати хоче народити дитя. Де б вона не хотіла, лише б роди були благополучні. Адже це було вперше. Ми будуємо на самому бугрі. Про це все Оріхівка узнала, сімсот дворів, що ми приїхали народжувати чоловіка без усякої потреби на Чувілкін бугор. Голубовка узнала, і Круглик узнав про це, слідом за цим усім район Лутугіно узнав. Радянський Союз закричав, що ми звідкись взялись, якась секта взялась у людях. Голова сільради прибіг з кулаками  на цей весь великий крик на допомогу, хотів довести Учителеві його таку істину. Учитель пішов на уступки поїхати в район в райвиконком до голови, з ким була домовленість. Людський потік треба змінити, уже людям набридло вмирати із-за цього всього. Паршек знайшов природний вихід у цьому, він практично проробив це все на людях. Жодна людина не претендувала на їжу. Люди розвинули свою потребу в апетиті в процесі цього всього. Паршек не хоче.

    73. Ця історія робилася Паршеком  лише тому, що він стояв за природу, за ображених, хворих, бідних людей.  Їм доводиться стояти в своїй такій не надуманій черзі. Вони навіть не думають і не гадають про це. А не кожен є огороджений від стихії. Вона лазить, вона не питає ні в кого, лише б тільки вона захотіла, у неї є на путі дуже багато різних людей. Вони є не гарантовані перед нею. Якщо їй треба буде напасти, вона візьметься тут як тут, вона має сили на це все. Людей є дуже багато для цього. У неї є свій порядок, вона знає своє діло, їй треба обов’язково робити. Всі люди є зі своїм направленням, вони лізуть на гострий рожен, у них є таке життя в природі. Якщо сьогодні вона не справилася, вона зустріне їх завтра.

    74. Про цю ось систему, про стихію. Вона є в нас така перед усіма людьми, вона панує. Лише б тільки вона намітила своє діло, у неї нема різниці, чи старий, чи малий. Вона вважає, ми всі, такі люди, є невмілі. Ми не знаємо, це одне, а не хочемо, це друге. А в природі це все є з початку, але ця історія не доходила до нас, таких людей. Ми відходили поодинці кожен з життя. Дивишся на близького сусіда, а у нього лице червоніє, значить, у нього є все в порядку. Він не потребує стихію і не хоче бачити її. У нього є одне своє перше, це дні треба зустрічати і проводжати, що йдуть. Він оволодіває з ними, старається робити це все, а в ділі буде живий факт, він не буває так. У нього є зброя на це, він упевнено озброєний цим. Йому доводиться пускати в хід цю всю зброю. Він зробив велику ложку, і навчився черпати нею, щоб вона попадала йому в рот. Він жував це все зубами, він глитав зі своєю слиною.

    75. Це така звичка є введена в природі. Він їде на запряженій конячці, сам сидить на возі, бє її по спині батогом. А пастух цього села найнявся пасти корів, а в самого палка є в руках, вона може вдарити будь-яку скотину ні за що. А пчілка жалить тіло людини своїм жалом, а як після цього всього шкідливо. Ми добре  знаємо, що ми робили в цьому житті. Нам треба було робити, щоб із цього вийшло таке, що краще дивитися на це, як хорошу річ. Таке діло буде треба. Воно є в нас, та ще воно яке. Ми завидуємо, але воно апетитне, солодке, жирне, потрібне. А коли ти придивишся до цього, воно треба буде? Хіба це буде не діло нашого життя, котре робилося нами так. Ми почали його самі, робили  для цього. Ми взялися за це діло всі як один.

    76. Це наше все зроблено нами. Це неможлива картина є, вона робилася нами такими. Ми почали це діло, самі довго копалися в цьому. Ми з вами спритно спорудили якось з великим трудом це все. Ми були праві в цьому ділі, коли подивитись та придивитись до цього, як такого об’єкту. Ми, такі люди, спорудили його, ми повинні жити в ньому. Він буде зберігати нас від усякого горя в своєму житті. Ми є в таких умовах, як ми зробили їх. Це наш з вами є такий розум. Коли ми робили його, дивились, придивлялись, не допускали своєї помилки в цьому. Особливо наш закладний фундамент вийшов у нас, це найголовніше з усіх діл. Ми поставили на ньому міцні стіни,   ввели вікна великі світлі, двері високі поставили.

    77. Це ми зробили дім житлового характеру в житті.  Він є сама основа для нас у житті. А до цього дому другий дім поставили не такий, а кращий від цього. Їх стільки наробили, скільки в силах було із цього всього добра чужого. Ми. такі всі, є нехороші люди зі своїм таким азартом. Чого ми не мали в цьому аулі чи хуторі  в житті, цього нам мало. Ми добре огородили двір наш забором, поставили другу потрібну будівлю, вона треба буде  не одному мені. Всі ми є хазяї цьому місцю індивідуальному. Ми є не люди без чужого. З самого ранку, зі сходу сонечка ми не задовольнялися цим, що є в нашому дворі, а за двір ми виїжджаємо. Ми їдемо на всіх волах і конях в степ, стараємось попасти на цю землю, котру восени зорали.

    78. А тепер весна прийшла на арену, тепла така пора, сніг прибрався геть подалі, а зелена трава прийшла на це місце, білі квіточки різного виду. Літаючі пташки появилися зі своїми голосами, вони літають з місця одного в інше. Трійця не прийшла ще до нас, а зозуля  кукує вже. Чорна птиця шпак пролетить де-небудь зі своїм веселим вчинком, зі своєю сміливістю, сам собі зробить гніздечко в цьому місці, там яєчок нанесе, і він виведе пташок. Вони збираються зграєю і летять додому. А люди зробили б теж це, кочували, але у них не вистачило таких сил зі своєю снастю, зі своїм таким табором, такою силою, котру дивляться і примічають по небесним світилам. Вони знають, вони готові залишити це місце, а попасти в інше. Природа прокладає килим на це діло, своє природне стелить. Люди вірять зелені, готуються.

    79. А так воно ніколи не робилось, щоб природу не робили рідною своєю. Вона лежала, вона дихала, вона чекала в себе такого діла, котрого не було ніколи. Це місце є природне, воно не давало ніякого прибутку ніде, воно ніким не зайнято. А Паршек обгрунтував  своєю думкою це місце, врахував його практично. Природа треба для життя людського, але не таке діло, щоб його довелось недоробити, і в ньому помирати,  наша помилка є в усьому, ми застудились, захворіли. А от Паршек знайшов Чувілкін бугор, він допомагає йому, як другу життя свого. Там є повітря, вода і цілинна земля, не займана ніким. Це, на викладену думку Паршека, є милі в любові невмираючі, вічно живущі друзі. Я оточив їх природною любов’ю на цьому місці. Батько призначив це місце Паршекові, він відділив його сюди, людям своїм показував його  життя на ньому. Паршек вивчив його. Паршек відкрив всі ці світила, щоб у людей зникли хвороби на цьому місці, люди робилися в цьому здорові й кріпкі назавжди.

    80. Паршек досяг цього в природі. Хто має сказати цьому всьому, що це є неправда? Ми не вбиваємо зайчика в цьому, як це робилося всіма людьми. Я був партизан Білоусовського загону, з Круглика наступали. Я перший був на цьому Чувілкіному бугрі, а потім закричали: «Ми відступаємо». Мені доводилося бігти. Це треба дякувати кулеметникам, вони підібрали мене на підводу. Я був один відомий цьому селу. Ешелон козацький Македонова спустили під косогір, а літак козацький спалили. Я є рідний цьому бугру, він дістався мені по природному через це. Я проходив для цього по природі від самого Адлера, я піднімався до Ленінграда, робив часткову прогулянку на всіх зупинках. Я знав, робив те, що треба в своєму житті. Я готувався до цього Чувілкіного бугра, нікого не боявся  своїм учинком у житті, старався не заважати людям, а своє старався ввести те, що я робив. Це було треба. Всі люди були задоволені моїм цим усім, старалися дати мені свою дорогу.

    81. Ось що я отримав від людей своїх. Особливо моя робота загартування-тренування проходила в нашому транспорті. Як рубіж було завойовувати в цьому ділі. Найголовніше, мені доводилось оволодівати низькою температурою в цьому ділі. Вона приходила на землю кожен рік із самої початкової осені, вона починала з білого морозного снігу. Це тільки комусь сказати про це діло, воно починається нами всіма. Що людям буде треба в житті? Їм треба в житті повітря, вода и земля, що створило їм діло. А в ділі вони створили техніку, і штучним огороджені, а хімія введена, вона зашкодила їм у житті. Люди не змогли завоювати у себе продовження життя. Стихія зустріла їх у путі, вона не дала можливості їм жити. Вони відірвалися безсило від усього живого, оточили себе мертвим на віки. Їх діло одне: це є прах. А всі люди лежать у ньому безслідно.

    82. Ось що Учитель думав. А раз така думка зародилася в нього, то не буде діватися. Чоловік є на цій арені, він робить сам ці діла, у нього є все. Я, як такий чоловік у природі, задумав написати свій лист про це діло такою датою. Я боявся робити це в природі, але робив, старався не на комусь, а я робив на собі в природі. Думка моя родилася раніше в цьому, я  довго опрацьовував її в себе. Я не ходив ніяк ніколи без головного убору в житті. і не показував нікому, що я пішов по снігу роззутим. Це був мій злочин для всіх у природі, я не побоявся зробити його. Моя істина підтверджувала мені в цьому. Природа пхала мене своїми силами в це, що я робив у людях моє це діло. Людям доводилось допомагати, щоб їм було легко від цього діла в житті.

    83. Він чи вона знав це діло, це те, що доводилося робити в житті. Це є не вбивча сторона, вона робилась так, як це буде треба. Я робив свідомо усе це в житті. Природа стояла близько до цього. Вона була страшна, як і тепер нею робиться. Вода є холодна, льодяна, а нею треба купатися. Тобі є холодно від цього. зате, коли скупаєшся, тобі стає тепло. Це тепло утворюється не із зовні, а зсередини. Ми, такі люди, самі виграємо в цьому. Коли ти виходиш з кімнати в атмосферне повітря, холод охоплює тебе небувало, як вогонь. Але ти, як чоловік живий, занурюєшся в цю холодну масу, котра в природі. Вона не спала, а енергійно жила, живого характеру. Ми є живі такі люди, вона теж має у себе живе холодне. Воно старається оточити це, і енергійне тепло робиться тут же в тілі твоєму. Я, такий Учитель, хто привчив зустрічатися з ним, і так доводиться терпіти в цьому в природі.

   84. У природі є не технічна сторона і не штучна, а своя природна, жива, як ми є всі люди. Нікого не треба боятися в житті писати про істину, як це є. Таке завдання стоїть перед нами всього світу: не писати, а все треба робити. Нам усім треба навчитися жити. А ми з вами навчилися в хуторі. Де ти народився, там повинен і вмерти. Ти є оточений там, у тебе біля твого тіла живого є все чуже і мертве, воно є провідник до смерті. Ми з вами щохвилини йдемо не до життя зі своїм розвитком. Ми ввели це діло для того, щоб його робити. А там треба буде зробити друге яке-небудь в цьому діло, а діло ділу є різне. Одне робиться легко, а друге ти поколупаєш, а доводиться робити. Люди почали робити його, і роблять у ньому без усякої зміни, ми помираємо в цьому. Так наша робота в шахті є вічно введена на нас.

    85. Ми з вами більше не знаємо нічого, що робити. Ми живемо в таких умовах, у нас є завод, роботи вистачає в ньому. Якщо заводу або шахти тема, сільське хазяйство є в нас, ми продовжуємо свою роботу в ньому дінь і ніч. Нам треба хліб, ми не зуміємо жити без цього. Ми є люди технічні, любимо робити діло в будь-якій формі. Умови наші примушують нас, ми з вами навчилися жити так. Тільки що ми народилися, а наша смерть прийшла за нами. Природа народила нас, навчила нас, що робити в ній так, ми робимо в ній так. Наше з вами таке треба робити, сьогодні робити, завтра робити, і післязавтра теж треба робити, а в цьому ділі треба утомлятися. Лише б тільки ти ліг один раз, то тебе тягне в другий раз. Це звичка така нехороша в селі жити по-сільському. Як би ти не жив, і що б ти не робив у своєму такому житті, а доведеться робити щось, у чому треба помилитись. 

    86. Ми з вами не помічаємо це. Коло нас близький сусід умер, так воно треба вмерти, його захоронили, як і всіх. Це звичка є розвинута, нема гірше від неї на білому цьому світі. Нам треба буде жити, а ми з вами не навчилися, як треба буде жити. Учитель за 46 років знайшов місце. Вивчив його, зрозумів це все, що треба буде зробити в житті, щоб ми жили так, а вмирати не треба буде. Паршек підхопив цю систему в природі. Він народився в 1898 році тоді, коли наша партія народилась. Еволюцією підхопить її потім. Цей бугор, ці умови збережуть для неї невмираючі народи. Вони поповнять її невмираючі ряди. Партія  займе в себе природний рай на землі. Це буде зроблено, і введено в життя вічно жити безсмертним комунізм. Люди будуть жити вічно в природі, вони не будуть умирати так у житті. Вони скажуть про своє місце в природі: місце наше.

    87. А раз вони скажуть про це діло, то вони будуть хазяї. Більшовики займуть своє таке безсмертне  місце, котре Паршек описав. Він взяв із життя. Партія нікого не примушує, не продає, не купляє. Вона  не береже своє місце. Вона урівняє всіх, якщо це треба, від імені Паршека. Він зберіг її такі діла, і заповнив її повні ряди життям, але не смертю. Чого люди чекали? Цього ось Чівілкіного бугра. Він прославив Паршека, захистив цю партію. Еволюція берегла Паршека, вона говорила завжди всім про Паршека. Він є хранитель, він спаситель усього світу всієї природи, вона має жити без усякої такої смерті. Все це наробив у цьому ділі Паршек. Він, його думки створили ці якості, виявили це місце, і стали користуватися цими дарами, котрі були, вони будуть, як завжди. Паршек є засновник, він огороджує і береже всіх наших людей.

    88. Партія це є Паршек, він є Учитель усього народу. Він хоче, щоб люди не вмирали в природі. Він є спаситель народу своїм ділом. Як от тепер ми очікуємо дня цього. Ми збиралися без усякого такого діла з думкою, з любовю на цей бугор. Ми з вами їдемо не для того, щоб ми зробили що-небудь у житті. Я продовжую свою думку, згадую слова, сказані про це природою. Вона поставила мені їх так, спитала у мене, такого чоловіка, хто почав робити це діло цієї ідеї зі своїм практичним загартуванням для людей. Воно є тренування, природний труд у природі, він робився мною. Учитель не рахувався ні з чим, а пішов по землі так, як ніхто з усіх людей не ходив. А чому люди, всі живущі на білому світі, зустрічають самі цей небувалий день, що йде по природі. Всі зустрічають щотижневий відпочинок неділю, як свято.

    89. Всі зустрічають її не погано, а добре. Яка надворі погода лежить у природі! Люди радуються сонечку на небі, що сходить. Воно у нас є як надійна особа, від землі до землі прокладає своє світло, та дає своє тепло. Це людська чарівність, вона робилась на весь рік. Я держусь теж цього. Я орю землю, кладу її під білий сніг, вона лежить усю зиму під цим енергійним білим снігом, вона набирається вологи. Це посіяне зернятко приймає її, дає сходи швидкі, моментальні. Нам, таким людям, несе врожай швидкий, ми збагачуємось цим. У нас є таке діло на це, ми готуємо спирт. И хоч ковтаємо, ось яка комерційна одиниця є. Вона поїть нас, ми напиваємось пяними. У нас болить голова на похмілля, велике навантаження нашому серцю є, це все голка є серцю. Ви жалуєтесь у цьому.               

    90. Я не помічник цьому всьому, ви хворійте самі. Я хочу сказати вам про людські недоліки, вони зустрічаються в природі часто. Це горе природа створює, діло людського життя. 28 числа у неділю ми, п’ять чоловік, приїхали на Чівілкін бугор. Скільки я не жив на білому світі, не бачив того, що довелося бачити. Це не треба говорити, де воно взялось в цьому, стільки різної трави там я не зміг роздивитись. Я не чекав цього на  бугрі. Життєві жовті квіточки зустрічалися зі мною. Ніколи я не думав, що бугор буде зустрічати мене так. Він вчив мене розказувати про це. Ми недаремно зробили цю зустріч для здорових людей. Вони мають попасти туди такими, а звідти мають повернутися іншими. Ці люди мають переродитися, у них буде не те, що було до цього. То ми жили, надіялись на щастя, а тепер уже по-іншому. Як ми жили добре в цьому. А що нам, таким людям помогло? Наше вміння того, що ми зробили.

    91. Сьогодні, в понеділок, я дзвонив Ігореві, говорив про порядок у Москві. Там люди озброюються в природі своєю такою матеріальністю. Вони не жаліють самі себе. Їхній такий стан є видний у житті. Я був якраз на переговорах, дивлюсь, іде знайома особа, Ілля його імя. Він робив теж так само, як і я. У нього здоровя зберіглось краще від цього. Він є пенсіонер. Ми не ходили куди-небудь зайвий раз, у нас був такий час. А тут, можна сказати, здоровя дає знати про себе, ноги болять, радикуліт. Можна було піти на рибалку, охота велика, але сил не вистачає в мене. А коли я побачив його такого, я злякався, що ми такі є люди в житті. Ще ми не жили на білому світі, а наша старість і неміч зустріла нас у цьому. Коли я був молодий, і моє здоровя десь бралось. За законом, я їв багато жирного і солодкого, умови дуже примушували.                                                                                              

    92. Я не бачу цього тепер на ньому, щоб йому хвалитися чимось. Він ішов з людьми такими, як і він. Якби я не знав його такого, я б не зацікавився зустрітися з ним. Моє це діло треба буде в житті. Я пишу, хочу сказати про це діло. Я зупинив його, назвав його по імені Іллюша. Він був радий моєму ділу, але його довела хвороба в цьому. Він не хотів зустрічатися зі мною таким, але я примусив його обізватись. Я йду до нього, як людина, він бачить мене такого. Вже давно ми не бачились, і не треба було бачитись таким. Це горе одне. Він говорить: «Я лізу ледве, ноги болять, моя бідність є в цьому, мене мучить радикуліт». Видно його, такого от забіяку, який він був у цьому. Його матеріальність була непогана в житті, він потягне горілочки коли-небудь, любитель цього діла. Він є такий і раніше такий був, а тепер я звертаюсь до нього. Іллюша, як же ти поживаєш, хочеться знати? Ми є такі люди, раніше зустрічались, як ніколи, не хотіли говорити, а сміялись. От життя є так життя, він говорить мені, іду на уколи; колють, 32 уколи прийняв, а вісім уколів треба прийняти.        

    93. Це моє таке заняття є на хуторі на пенсії. А ми, всі люди, є які в цьому. Ми живемо в природі так один раз зі своїм здоровям. Ми потрібні скрізь, але ми хворі. У нас є здоровя вдосталь, а більше від всього ми почуваємось погано, нас мучить весь час не природа, а щось таке неживе, зовсім мертве. Люди народжують самі чоловіка природного енергійного живого, він народжується нами, як і завжди. Його виштовхує чиста енергійна повітряна струмина, а водою це все обмито, а земля як така тягне. Це значить, ми зустрічаємо це дитя таким завжди, тільки з чужим, а не своїм, зробленим руками з природи. Уже з перших початковий днів технічна сторона оточує його, а штучне вводиться вмілим ділом, і хімія є між усіма. Люди роблять те, що людям шкідливо. Люди навчаються всі в цьому ділі.

    94. Всі люди роблять, їм буде тяжко в житті від цього діла. Він починає держати в руках, зубами кусати, а ротом жувати, з повітрям ковтати, і всередині все збирати. Це буде перше таке діло людини в своєму житті. А друге діло рук, це що-небудь з матеріального натягнути на себе в житті, це ганчірка, який-небудь кусок матерії, він робиться. Людина це є жива істота, вона чутлива. Він бачить, він чує, йому здається, йому це буде треба. Він колупає, він щось споруджує, йому це треба. Він прокладає дорогу, по цій дорозі проходить декілька разів. Він зустрічається з багатьма іншими видами. Йому хочеться мати те, і він хоче зробити те, що він виявив у житті. Він споруджує, думає про інше діла, він хоче зробити в себе. А коли він побачить, він старається зробити те, що він багато думав у цьому. Він старався зробити, у нього це діло так добре вийшло, чому треба заздрити. Це все старанність на це діло.

    95. У нас, таких людей, виходить так. Ми їдемо на конях своїх, на підводі сидимо, стараємось подивитись на це, зроблене кимсь. Це чийсь хутір розташувався перед нами, або розташувалося село. Воно поставлено якимись людьми на цьому місці. Вони туди перекотилися, зупинилися на цьому місці. Сказали словом своїм: це, мовляв, моє. Воно належить моєму імені. Ми вміло зажили в цьому селі, стали мати в себе це багатство. А коли ти йдеш по своїй такій місцевості, вона розташована в себе. Ми дивимось на кожну цю людину, на його таке діло, чим він робив це все у себе одне з усіх. Якщо подивитись, і придивитися добре, то вже можна визначити деякі якості. Вони зроблені людьми, при них доводиться сказати своїми словами. Він говорить, що цього, що є на цій арені, не бачив у житті. Це є перше, воно як намальоване якимсь небувалим художником у житті. Коли ми побачили це діло, то тут же сказали: це зроблено кимсь у своєму житті. Якщо тільки гарненько роздивитись, така історія виявилася вперше.

    96. Сьогодні Ігор робить своє математичне діло, розказує перед аудиторією. Моя думка вводиться в те, чого не було в житті. А тепер це природне діло на бугрі зупинить усі технічні діла, котрі не дають людям мати матеріальність у себе в природі. Вони не будуть мати ніякої економіки в себе, вони проженуть адміністратора в людях, такої режимної політики над людьми не стане. Свідомість буде розвиватися в природі, і люди назвуть себе багатими. Ми не будемо мати нужди в житті своєму. Люди будуть сильні в цьому всьому. Що було в нашій техніці? Вона робила все для того, щоб природна матеріальність росла, розвивалась у ній. Вона працює на пальному,  забезпечує живлення машині. Вона розробляється розумом, людськими руками. Люди оволоділи своїми силами це діло одне з усіх те, з чого зроблено; і оволоділи тим, що людям далось зробити розумом, як треба.

    97. Люди заложили немало в цьому ділі. Їхнє діло підказало їм, вони зробили діло в цьому. А воно починалося вперше, щоб зробити це ось діло. Вони оточили себе одним таким ділом, за котре наші люди учепились. Люди не зупинилися на цьому одному ділі, їх примусило думати про друге.  Чувілкін бугор  не має цього в себе, його діло дає велике знання, котре можна отримати на арені всього людського життя. Воно учить  його так, як не вчився ніхто з усіх. Люди практичного характеру проживають у нашому радянському союзі. Люди живуть в інших малих і великих національних державах, вони влаштувалися зі своїм індивідуальним власницьким, облюбували місце свого імені. Він вважає себе, як король, нікому не кланяється.                           

    98. Я живу сам, нікому нічим не кланяюсь. А сонечко приходить до мене щодня рано вранці, воно кланяється своїми променями не одному мені весь день. Воно просить і благає нас усіх таких гордих, щоб ми змінили свій потік, на потік нашої свідомості. Якщо тобі треба цей чоловік на таке діло, двері відчинені для тебе завжди, ти йди сміло туди. Всі люди хочуть жити, а ти йдеш до них не грабувати. Ти хочеш попросити їх допомоги своєю ввічливістю, своїм вмінням в просьбі. А ця система не має ніякого права допомогу давати. Вони жили для себе так, вони живуть так досі, щоб їм було добре і тепло таким. А люди жили, живуть, і будуть жити так, як всі пожили. Так вони  пожили із цим теплим, хорошим, сваволили, як усі люди, із цим ділом вони вмерли. На це діло і сонечко зайшло. Ми чекаємо в себе інше діло, зовсім не таке.      

    99. Сонечко родилося на другий ранок, не таке, а інше. І люди народилися не такі в природі в своїх умовах. Батька із сином не стало вже, вони пожили один час такими, і вмерли на віки віків. А тепер Дух Святий прийшов на це діло, він привів із собою Паршека не такого, а одного з усіх любителя природи. Він знайшов місце початкове для всіх нас, живе невмираюче від часів Адама. І воно буде вічно жити з нами такими, хто побував на цьому бугрі Чівілкіному. Він прийшов до безсмертя, це наш чоловік наших умов.    Ми їхали на Чувілкін бугор зі своїм здоровям, щоб нам жити, а не вмирати. У нашому такому маленькому автобусі нас 52 чоловіки. Так водій сказав: «Їжджу я багато років, стільки людей в автобусі не возив, а тепер я повно везу, але автобус іде по горам легко». Учитель говорить йому: ти везеш не людей, а ти везеш Духа Святого.

    100. Люди залишились позаду, їх нема. А от цим людям треба Чівілкін бугор, вони хваляться ним через Паршека. Він знайшов це місце, його випробував практично на собі й інших людях, вийшло дуже добре і на плівці, і так. А тепер ми, такі люди, близькі до Учителя, прокричали  на весь світ про цей Чувілкін бугор, про все наше ідейне діло, про наш урок такий. Ми знайшли його, і хочемо тепер, щоб люди всіх національностей їхали на це місце з усього світу нашої планети, всі потребуючі свого особистого здоров’я, не треба чекати милостині від когось, треба знати. Ми повинні допомогти людям не тоді, коли захворіють. Бугор приймає нас таких ходячих через руки Учителя. Вони приходять нужденні. А потім люди ідуть роззутими із бугра до колдибані, до води. Там в колдибані ти скупаєшся, пробудиш сам себе, і твоє все захворювання зникне.

    101. А те нове, що йде по природі, котре природа саджає, робиться безсилим. Це все дається на цьому бугрі Духом Святим. Ми просимо, благаємо ради Бога. Цьому бугру, цьому місцю, як матері рідній, треба поклонитись, і попросити своє прощення, щоб тобі простилось за це все, тобою прожите. Я не стану робити більше. Людина відіграє ролі над хворобами. Це місце є. Ви ідіть по дорозі разом з Учителем, і просіть Учителя. Він сам є всьому діло, він сам вирішить це діло, Учитель допомагає цьому всьому. Він віддав все своє наявне для цього місця, для цього бугра.  Я був пастух цього добра, пас биків своїх. А бик побіг за биками не куди-небудь, а за межу, та в хліб. А тут, як на гріх, десь взявся хазяїн. Так бути, на мого бика наділи вірьовку, і погнали в інше село. Я в сльози, плакати для чого, сам не знав. А коли дядя узнав про це діло, тоді прийшов до нього. Він взяв данину, а потім привів. Такого ніколи не траплялось у житті, а тепер це все трапилось.              

    102. Мій брат стоїть і їсть копійчаного пряника. А мені-то хочеться, він не дає, дражнить мене. Я хотів  побити його за це, це все не допомогло. Я переключився на інше, став його просити як такого, він здався мені. Він розповів мені про все, що було з ним. Я, говорить він мені, набрав у діда Єгора в лавці. А ключ підійшов  від сундука матері, я проліз туди. Я  став просити його: підемо, попробуємо. Ми пішли вдвох, цю роботу зробили, я йшов за ним слідом, він був мій поводир. Діло було на вулиці, а на другому боці проти Чувахіна хата є, вікна перед дверми. А над вікнами прямо прядуть нитку. А наше діло є таке, ми прикрили дворові двері, а двері з фільонок відкрили, замок відімкнувся. Я взяв скоріше гроші, срібла набрав, і пряників взяв. Ми, як і не були в цьому. Це теж звичка була, але дурна. Це діло є не останнє. А раз ти крадеш, колись треба ловитись. Я пішов сам по ось цій звичці тільки в цю лавку, де ми бували не раз. А старостиха піймала в лавці цього Паршека, злодій був на все це село. Хіба не навчишся цього добра в селі.

    103. Нам доводилось навчитися немало діл, коли одне не закінчиш, десь візьметься інше. Мед є солодкий, а щоб купити за щось, цього провідника не було. Хватка парубка була. Якщо я візьмусь за щось, то зроблю. А буває і це, кулачки. Битва буває вулиця на вулицю, край на край. Малі заводяться, а потім дорослі починають. Комусь треба подивитись, а комусь дістанеться отримати по тому, чим сопеш. І це буває в усіх ділах. Говорять, що ми живемо добре в цьому всьому. А коли роздивитись, діло наше не може бути гірше від цього всього. Ось які діла проходять між нами у нас, все це робиться нами всіма такими. Юнаки стоять у гурті, вони дорослі, а один із них усіх виявився без грошей. Я запропонував йому, як своєму такому парню. Він не відмовив собі в цьому, а взяв. На що, про що. Це вранішня пора була, але одинадцяти годин не було. А ми стояли, чекали. Горілкою торгувати, цього нема. Наше це місце, ось таке воно. Не горюють, що його нема такого в житті, як такий є Чівілкін бугор. На нього, на таке місце, ніхто з усіх цих людей не ходить.

    104. Бугор це є дещо таке, ми прославили його за його таку діяльність. Ми відшукали засоби на ньому, вони лежали там весь час, як якийсь мінерал. Він є початкова частина природи. Це є для життя те, котре було з початку всього життя. Він був таким, він є тепер такий ніколи не вмираючий. Це місце, цей бугор збережеться для життя всіх людей. Тілу людини не треба більше нічого такого. Тіло має, по чому ходити ногами по землі. Тіло має, чим дихати, повітря вистачає. Води можна зібрати море за цей час, що пройшов. Ми є початкові свідки цьому всьому. Це місце держить найкращі властивості в себе в житті. Це є струм, магніт і електрика. На цьому ось місці греблю  не можна поставити, станцію ввести, турбіну, струм, енергію, світло подавати по проводам в будь-яке місце. І там десь в якомусь іншому місці відкрити фронт  з природою. І магістраль, дороги і станції провести на бугор з усіх боків. Це місце буде давати всім людям їх життя, здоровя.

    105. Це робиться не так. Перш ніж людям приїхати на це місце, то треба заслужити в людях довіру своїм вчинком. У нас є така ідея, вона є в нас, це природа. Ми є люди всі такі, вступили в таке суспільство робити те, що буде подобатися всім адміністраторам. Нам не треба, щоб у нас  було таке. Гроші роблять усе, за них можна буде купити  все небувале для себе чуже на білому світі в житті, його знайшли в природі, змайстрували якою-небудь небувалою наукою в житті. В природі є все, лише б люди захотіли зробити це все. Вони вчилися на це діло, зробилися в людях таким ділком робити те, чого в житті не було. Він робить у житті все те, що треба людям. Особливо земля цінувалась в житті. Вона давала такий дохід, такий прибуток у себе. Вона була доступна, щоб її мати як таку, і нею розпоряджатися, як своєю одиницею. Земля була панська, нею розпоряджався боярин, князь і військова особа генерал. А всі живущі люди були виконавці. Слуги, прикажчики тягнули слідом за цим найбагатшим паном.

    106. Бояри, дворяни, князі, генерали, всі видні люди були обрані людьми. Їм давалось право розпоряджатися всіма іншими людьми за їхнє діло. Батько рідних дітей був у всьому ділі, він розпоряджався ними, як своїми,  примушував їх робити все. Одні слухали, інші не слухали, всі були залежні від батька. Вожак із вожаків цар або король був найголовніший у житті. У царя були свої близькі прислужники, котрі в синоді бога були служителі. Вони будували життя в людях, залежне від царя. А у царя були всі сили примушувати всіх робити, щоб цар наш добре жив так, як хотілось йому. Він нагороджував того, кого хотів. А тих, хто бунтував, був проти цього устрою, карав тюрмою і засланням. Ці люди гинули там у цьому. Але природа є природа, вона бачила всю цю несправедливість батька на людях. Вона пішла назустріч синові через нехороше діло батька, вона передала  йому право розпоряджатися самим собою. Син став робити над батьком те, від чого батькові стало погано за ці всі його дії. Батькові стало погано від вчинку сина, батько не знав, що робити. Він став старий, йому зробили дім пристарілих, як негожих. В цих умовах люди здихають, тобто вмирають.  

    107. Кому треба старе непридатне життя, якщо воно тяжке. Якби грошей не було, котрих люди збирають для себе, батько треба був би в житті. Гроші роблять усе це в житті. Син не послухав батька, не став жаліти його такого старого. Син посадив старого батька живого на підводу, його везе, скинув з підводи, назад їдуть разом із сином. А син говорить йому: «Батьку, ти для чого дідуся залишив?» Він йому говорить: «Так, сину, треба». А син йому так говорить: «А коли ти будеш такий, як наш дідусь, куди я подіну тебе?»   Ленін був учений чоловік, теоретик, він не послухався свого батька, пішов по своїй задуманій дорозі. Він не думав ніколи так у житті, що йому доведеться вмирати так у житті своєму. Він не знав цього, і він не збирався бачити це. А фактично йому довелось залишити своє діло почате, а сам пішов туди, куди всі люди йдуть. Мовляв,  ви, всі живущі на білому світі люди, робіть, вам буде участь теж така. Він не сказав нам цього, а залишив свою ленінську дорогу так жити, як Ленін жив. Він помер за свою економічну політику, не діждався того, чого хотів.                                            

    108. Слідом за ним Сталін помер, і також інші підуть слідом за їхнім таким прикладом. Паршек це є чоловік, він бачив цю штуку, він не погодився з нею, не пішов по ленінському шляху старому, він не став жити так. Він пішов по незалежному, технічне кинув, штучне не визнав, а хімію не ввів. Чувілкін бугор підхопив, вийшов на нього без усяких потреб, оточив повітрям себе, на землю таку ступив, водою джерельною пробудився. Сам став жити в цьому, цим ось користується як ніколи живим: повітрям, водою, землею. Це перемога моя є.  Я повинен зробити на бугрі те, що підказує нам, всім людям, наша матір. Беріть свої тіла, поки вони не вмерли в природі так, як умирають всі люди на білому світі. Чівілкін бугор послужить для нас, він має нас. Він допоможе не технічним порядком і не штучно, а природно природою тією, котру має весь природний бугор. Він має в себе свої природні сили. Розум людського життя придумав це діло, створив цих ідейних добрих людей для всього світу. Вони є підготовлені в цьому ділі.

    109. Діло таке зроблено нами, всіма людьми. Це треба жити за рахунок самих себе. Це все люди, що вірять у діло Іванова, у його ідею. Вона веде нас усіх до одного чоловіка до мети нашого здоровя. Він приведе нас на Чівілкін бугор, і скаже нам усім, що живуть на білому такому світі. Ви жили, сваволили, ви дотанцювались, догрались, поспівали. А тепер ви, шановні, свідомо терпіть у природі. У нас з вами є все. Ми є не голодні, ми йдемо по шляху Паршека. Він показав нам свою дорогу, свої сили виклав у Дусі Святому. Це бугор Чівілкін прийме нас за нашими заслугами, ми будемо обрані ним на віки віків. Природа прийме нас усіх до одного, і розвине свої такі сили. Вони оточать нас, нагородять, і оточать нашою славою. Ми будемо жити вічно з нею, вона є наша така рідна матір всіх нас до одного чоловіка. Тепер ми не кланяємось їй так, як кланялись.

    110. У природі є Чувілкін бугор, вічно живущий на білому світі, на ньому нема того, що є в людських селах, містах. Там одна смерть прогресує, вона живе разом із людьми. Люди примусили самі себе, ввели революцію. Це все, що робиться своїми руками, прибрали, а своє нове не поставили. Раніше батько очолював сімю, тепер син став розпоряджатися. Раніше батько убив сина, а тепер син убив батька. Ось що ми зробили в цьому, нема гіршого від цього діла. А в ділі нашому всі вчені копались, рились, але вони не знайшли того, що треба в житті. У них була технічна сторона, вона оточена штучним, хімія введена. Життя  нема, щоб людям було легко від цього всього. Ми дуже втомляємось у цьому ділі, робимося стомленими. Ми знаємо добре, від чого це все виходить. Ми захоплюємо, стараємось мати більше. а нам, таким людям, вона не дозволяє.

    111. Люди зробили собі таку штуку. Це їхня звичка робити яку-небудь цяцьку в природі, вона треба буде людям. Це сторона є технічна, в штучному і хімії, вона є гостра голка  природі, нею можна колоти тіло, різати тіло, це мертве. Живому дуже тяжко терпіти  від цього діла. Люди беруть її в землі способом, зробленим руками. Яка ловка зброя, це робиться нею. Воно по порядку береться, бурки буряться, вони вогнем паляться, рвуться на кусочки. Люди  роблять це в природі до указаного часу. Такий стихійний випадок буває в природі в людях, все буває, очі вибиває цим, нівечить, як тільки захоче. Це все люди роблять в шахті, під землею технічне в ґрунту діло. Це, не дай Бог, люди калічать самі себе в цьому, люди залишаються каліками на все життя на віки віків. Природа робить це, вона зробила це, щоб інші здорові люди знали про це діло, щоб вони не лізли туди.

    112. Це страшить їх. Вони не лізли б туди, але треба гроші, нам не дають їх так. Природа робить сама людям таке нещастя. Воно зустрічається з людьми не в одній шахті, воно може стихійно. Люди роблять самі це. Вони беруть кота, у мішок саджають, самі на парі коней запряжених виїжджають, із собою беруть собак, щоб вони стали злі після цього, їм кидають кота. Кіт не дурний, він рятується сам від цього діла, це нам ніщо. Так кішка кидається на зад коню своїми кігтями, і держить себе в цьому ділі. А коні зробилися звірі, побігли в двір. Ворота були зачинені, вони скажено розбили себе в цьому. І ті, хто був на санях, живими не залишились. І це буває, діти ховаються під вітряк від дощу і від великої грози. Вона ж це своєю блискавкою знайшла їх там, освітила і зробила грім, декого вбила. А людям є  такий небувалий страх у житті. Люди не знають місця від цієї грози, і не думали. Хому Сичова убила гроза, жінку на порозі після приємної вечері.

    113. Чоловік їде по дорозі, а йому кольнуло щось під бік, він тут же захворів. Він ішов по дорозі без усякого такого. Йому треба було сказати Учителеві, йому треба вірити. А коли ти віриш йому, його треба просити: Учителю, мовляв, допоможи ти мені, такій жінці, такому мужчині, щоб все було благополучно. Це твій великий самозахист є завжди у житті твоєму. Ти не думай, що ти, такий чоловік, є гарантований від усіх бід твоїх. Ти є оточений горем, твоє діло, ти є кліщ у твоєму такому житті. Воно веде тебе, воно вчить тебе. Ти є мізерна істота в природі, ти не правий в усьому. Твоє діло таке є. Ти надів кашкет на голову, вже ти зробився небувалий чоловік по своїй формі, по твоєму всьому початку в житті. Яка твоя гордість є на тобі. Ти не думай, що це приведе тебе до твого хорошого. Ти захворів через це в житті своєму.                                               

    114. Ця хвороба є така річ, їй доводиться низько кланятись. Вона задумала не сама, і так вона прийшла сюди. Твої заслуги є такі в цьому ділі перед природою в житті. Я, як чоловік своєї сторони, ніколи не подумав, що мені доведеться захворіти так тяжко в цьому. Кому ти вірив, на кого ти такий от в житті своєму надіявся? Ти, учений чоловік, знав, що зробити в природі. Ти ввів  революцію в цьому, замінив батька на свого рідного сина. То батько був розпорядник над сином, а тепер син взяв у руки свої над батьком. Це в людях не є таке завоювання. Природу ніяк не обдуриш нічим, вона є твоя рідна матір. А всі люди прийшли до твого такого енергійного живого тіла. Ми всі такі люди, нас усіх оточила техніка, ми навчились штучному, хімії, вона введена в нас. Ми живемо так, ми всі хочемо, щоб ти пішов теж так по цим слідам, як ми. Іншого не було в житті на це діло. Я, говорить новонароджений такий мізерний чоловік, пішов слідом за цим. Хто народив тебе в цьому ділі. Ти ж був близький до тих людей, хто старався стати адміністратором.   

    115. Ти подумав про це діло, що ти робиш у людях? Людям таким не треба говорити слово, їм треба зробити, щоб із нього була якась енна користь у цьому ділі. Ось чого люди чекають від тебе такої людини. Ми, такі люди, не хочемо вмирати, але умови примушують нас отримати це від неї. Ми не заслужили жити за свій такий учинок. Коли ми були батьками  в цьому ділі, сина свого розстріляли. А коли ми стали синами, батьку голову відрубали. За що нам треба наше безсмертя в житті. Ми люди є всі такі, нам треба хороше і тепле, а комусь погане і холодне. Воно має бути на Чувілкіному бугрі, хто займе його там, той буде безсмертний. Місця свого імені не стало. Через це діло не можна назвати своїм іменем. Мовляв, завтра ти помираєш, кому це місце твоє залишилось? Людям іншим. Таке зло, воно так є це зло, що не вмирає, вічно живе в людях. Воно жило, воно живе, воно і буде таким злом у людях жити. А щоб цього не було в житті, ми не вміємо і не хочемо цього.

    116. Ми збираємося сьогодні на базар. Здавалося б, так і треба, а Оля не захотіла класти баночки з молоком, Марко залаявся на все це таке. А нам доводилось їхати, Вася повезе нас на машині в Свердловськ на переговори. Ми маємо говорити з професором Едуардом Костянтиновичем Наумовим, 4920813, щодо кінофільму. Учитель відіграє роль велику в цьому щодо життя всього людського. Ми з вами так от жили, потоком користувались одним, умирали всі в свій час. А тепер після цього фільму ми займемо це місце цей бугор. Він оточить нас, усіх людей, своїм безсмертям. Там цього нема, щоб від чого-небудь довелось умирати. Неживого нема, щоб мертвий капітал був там на цьому місці. А раз його нема на цьому місці, то і життя буде безсмертне. Цей бугор примусить людей жити в цьому без усякої смерті. Живе діло, живий факт є на білому світі.
    117. Ось що наш Чівілкін бугор принесе нам в своєму житті. Ми зробили самі це все, змайстрували, лише б люди були такі. А раз такі люди будуть на арені, ми знімемо їх на плівку кінофільму, він повинен показати свою користь на людях, як вони роблять у цьому. Він робить не так, як усі технічні люди. Він ходить по всьому морозному, як ніколи з усіх. А люди не живуть без звички якої-небудь. У них, як таких людей, є не те, так інше, воно прививається людям. Воно робилось, воно робиться, і воно буде так робитись. Бо звичка у людей це є їхній такий скарб у своєму житті. Він робився ними, він робиться, він буде так робитися, як ніколи, цими людьми. У свій час ранній ранок приходить на арену свою, і пізнє починає приходити після цього всього. Ми дивимось на наше ярке сонечко, воно прийшло, і зупинилось якраз на обідню пору. Ми приготувались не так, як ми з вами готувалися до  сніданку.

    118. Ми поїли те, що було в нас. А от тепер у нас шеф повар взявся зі своїм приготуванням, приготував нам страву борщ, страву другого з м’ясом, третє він знайшов солодкий компот. Це ми їли, ми наїлися досита. Ми їли б ще, але наш шеф залишив нам всі належні страви на вечерю. Тут уже і сонечко сховалось, наша ніч ввалилась. Не заснув би, але віки очей злипаються. Дрімучий сон взявся в цьому, ми з вами довго не спали, а потім ми солодко заснули всі до одного. Сон такий оточив нас таких. Ми стали зустрічатися уві сні так, як ми ще ніяк не змогли зустрічатися ніколи. У нас навіть була трудна дорога, але ми пройшли її. Вона привела нас до моря до води, нам нема далі ходу. У всіх нас відкрилися очі від такого страху. Ми глянули на такий ранок, білий від сонця.

    119. Ми закричали: ви уставайте всі, наші хлопці й дівчата. Для нас таке було до самого сонечка, воно не сходило ще. Ми повставали по вчорашній такій думці. А коли ми з вами прибули сюди на це місце, з нами зустрілась стихійна неправда. Я прийшов до чергової, а вона ділась десь. Я не заспокоївся, кричу сильно: чергова. А вона мовчить, її нема. А вона не знає, що її чекає Москва, переговори, вона треба нам. Все життя людське є  в цьому, воно залежить від усіх нас таких. Як ми з вами народились. Ми з вами не знали цього нічого, і нам не доводилось знати це в житті. А тепер земний рай розкрив свої краї перед нами такими новими людьми. Він обріс весь травою цілинною і квітами, Духом Святим наповнений. Це наша одна правда прийшла, вона вчепилася за землю, за цей наш величезний бугор. Він приніс нам таким от усі свої сили, всі свої можливості щоб зупинитися на такому бугрі, і вони не стали вмирати так, як вони вмирали до цього.

    120. Він прийшов правдою. Доволі бути цій допомозі, уже доволі робити це. Що робив сам Учитель? Він знайшов для всіх людей таке місце, від котрого буде робитися для того, щоб усі люди отримали свій порятунок від цього діла. Вони вірять цьому ділу, котре сам Паршек знайшов, і проголосив це місце Духом Святим. Він був привезений цими людьми, і введений цими людьми для спасіння своїх тіл. Учитель прийняв усіх, і дав усім свій дух, він  передав його через свої руки, через своє святе таке тіло, через здоровий такий дух. Здорове тіло має здоровий дух. Що послужить кінцем цьому всьому. Хочеш, не хочеш, а життя прийшло Боже. Ви бачили самі на собі, ці якості брали. Він є не наш, а всіх земних людей усього світу. Всіх нас таких, що не вірять в його імя. Який він був перед нами такими, його звали Паршек.

    121. Він виправдав своїм учинком, все зробив  людям, чого вони не мали, їм треба було це в житті. Вони не жили так, як тепер. У нас зійшла солома із криши дому, жінки не стали прясти прядиво, але зате вони стали служити адміністратору своїм трудом. Він примусив її красномовними словами фізично, вона стала заробляти гроші. Це їй привили таку звичку, вона стала потрібна на виробництві. Їй треба думати про домашні умови, її діло не чоловіче. Вони повинні думати, у неї є дуже багато таких турбот, вона є жінка чоловіка. Він не знає про свою любиму жінку, що вона може без чоловіка. У неї є руки золоті, розум є в неї дорогий. Вона не байдужа, у постелі не спить, вона думає, вона гадає. У неї закладено в голові, як за прилавком мануфактури. У торгаша є порядок, так і жінка чоловіка. Тобі не треба буде потягуватися, а ти є порядна жінка, добре знаєш, де є базар. Треба знати сімю, котру вона любить. Сьогодні вона має знати зустрічаючих людей.

    122. Якщо нам розібратися, які обов’язки має жінка в цьому ділі, вона є всім слуга. Жінка робить свою таку роботу, вона є раб для всіх живущих. Куди партія дивиться в цьому, хранитель усього? Жінка народжує нам усім маленьке дитя, вона вигодовує його. Він зростає у нас матір’ю. Матір є рідна і близька йому по тілу. Вона виходжувала його в череві, давала йому спокій. Він зробився у неї людиною, вона дочекалася його, що треба. Адже народжувати, раніше це все обслуговувала старенька жінка. А тепер люди вченого характеру взялися за це, технічні люди. Це є їхня покладена робота, вони отримують гроші за це, вони живуть цим. Мені довелось розібратися із цим. Колись я читав статтю в «Наука і техніка», вона писала про це своїм поняттям свого чоловіка розуму. Він робить це все, і він помиляється в цьому. Він просить владу, його не треба карати так строго. Це уже законне є діло. Із цим усім треба буде розібратися. Адже люди є вчені.        

    123. Тільки мені доводиться розібратися із цим ділом, тільки я є на цьому путі. Я не хочу, щоб це робилося в будь-якій зародженій сім’ї. У неї є батько, матір, котрі назвали себе хазяями цієї сім’ї. У них є свої діти. Вони ростять їх до самої зрілості, їх учать на те, що є в житті. Він учить не те, що треба. Йому треба гроші, він готується до них, це отримує на собі. Так воно робилось, так воно робиться, так воно і буде робитися людьми. Вони почали самі це життя в цьому ділі. Якби не він, не вона, такого не було в житті ніколи. Для чого нам, цим людям доводиться зустрічатися в житті, якщо вони один одного зовсім не знали? А коли доля примусила їх, вони зустрілися для життя такого, вони ніколи не пробували жити так. А тепер вони двоє обнімаються один з одним. Їм хочеться знайти між собою щось інше в цьому. І вони пронюхали похіть у себе, стали робити це діло. Вони не думали чогось, а вийшло інше.

    124. Я є чоловік на бугрі у житті. Я народився на білому світі ради того, щоб ображеному довелося допомогти скрізь. Де б він не був, і який він не був, а він має нужду в цьому, його давить так погане. Учитель не визнає своєю ідеєю одного тільки розпорядника. Це адміністративна особа, що примушує. Він народився таким чоловіком для цього діла, він учився для цього, він обрав цю дорогу. Він залишився задоволений у цьому. Матір не знала про свого сина рідною, що він буде таким. Він пішов у природу для того таким, щоб йому довелося пожити за рахунок цього всього. Як довелось жити такому заслуженому сину? Він навчався цього, він відходив цим самим від усіх хлопців, котрі не пішли за ним. А він кинув їх, став поживати так, як теорія навчала.

    125. Вона учить людей бути між усіма хитруном, вона робить їх командиром між ними. А підлеглі є виконавці. Вони слухають гуртом, як вівці. Їх кидають у море, лише б одну, за нею йдуть інші. Так один чоловік посилається в секрет, він іде вперед, а за ним іде вся належна така армія. З нею іде командир, він веде своїх бійців у бій, сам кричить їм: «Вперед». Дає їм своє бадьоре таке слово сильне. Чи перемога буде яка-небудь у цьому? Безсилий біжить боязливо від цього, це буде тимчасове явище в цьому всьому. Перемога має залишитися не на одному такому фронті. Така от неочікувана перемога була, вона є, і вона обов’язково буде в нас таких. Ми воюємо не завжди з людьми. Ми воюємо з природою теж так само, беремо свою доручену ділянку, котру належить брати штурмом людьми такими, як брали місто Берлін під час вітчизняної війни. Це історія показала всім, що руські люди взяли штурмом силою.

    126. А на мирному фронті робилось, і воно робиться тепер будь-якою стійкою бригадою. Її очолював один хтось з усіх. Люди присвоїли таку велику нагороду за заслуги їхні. Люди не жаліють своїх сил за цю славу,  зроблену людьми. Яка слава може бути в житті? Я працював, робив бігунками амонал, це порох для артилерійських снарядів, це треба було для війни. Заготовка лежала в людях у цьому ділі. Люди знали в лаві це вугілля, лопатами кидали з місця одного в інше. Вугілля треба було подати на-гора. Вагони грузились, люди робили це все, машина допомагала їм у цьому. Вона влаштована так, люди робили так, все подавали на-гора, спішили, і я робив так. Я таскав лямкою  санки в шахті, мені було тяжко, але зате я одержав грошей більше від усіх за наше таке діло в житті. Я був тоді король. Я ріс не по днях, а по годинах. Моє здоровя було одне з усіх, радувало, воно було таке, котрого  в людях не було в житті.

    127. Ось які ми є люди. На нас, таких людей, люди напали теж необдумано. Їхня сила була в зброї, вони бадьоро примусили. Упевнено вони подумали, що Бог піде за них у цьому, їхня одна надія була на Бога. Вони йшли з допомогою Бога. Вони осудили руського солдата. Вони думали, що всі руські зробились комуністами, їх вів у бій Сталін. Він є комуніст, він не нападав, напав Гітлер. Йому, як агресору, не повезло в цьому ділі. Він помилився цим, не знаючи. А нікому не давалося право осуджувати. А самі німці спитали у Паршека про перемогу: «Хто буде переможець у цій вітчизняній війні?» Паршек сказав їм, таким фашистам, без усякого страху в гестапо в Дніпропетровську: «Сталін залишиться в перемозі». Лише тому, що Паршек був на боці цього всього. Він недаремно був у такому випробуванні у німців, він терпів.

    128. Він сидів у морозі, а сам просив велику природу, щоб вона відгукнулася на його таку просьбу, і вона допомогла руському солдату в цьому, щоб далі Гітлер не отримував успіхів. Так природа зробила, вона послухала Паршека, його, такого великого в природі Паршека. Ні Гітлер, ні Сталін, ні Рузвельт, ні Черчель не просили. А велику роль відіграв своїм терпінням в такому холоді Паршек. Він не хотів, щоб далі війна відбувалась. Паршек просив академіка Введенського, щоб він упросив Сталіна, щоб він пішов назустріч цьому всьому. Нам треба домовитись, як з ворогом замиритись, щоб таких боїв не було. Народ попросив Паршека, а Паршек діяв через природу, через ці умови. Перемога була за Сталіним, і залишилась перемога за ним. Він наробив це, що керівництво самої Німеччини постріляли, їх не стало. Це для людей залишилась вічно не забута ненависть, зло невмираюче. Але сьогодні люди озброюються, люди хочуть війни, і люди є, що воюють у цьому, але Паршек скасував війну, щоб не було її.                                                                            

    129. Це так і вийшло тому, сам Паршек стоїть на цьому боці. Він стоїть тепер  не за те, що ми в інших завойованих людей. Вони попросили, вони не хотіли старого історичного, щоб не допустити більше війни. Ми з вами даремно будуємо цю стратегію. Даремно ми оточуємо своє місце,  вважаємо його своїм, і хочемо, щоб воно залишилось таким, котре було до цього діла. Чувілкін бугор є не за це все, він показує свої сили не до війни, не до озброєння, і не для того, щоб армія зберігалась, щоб офіцерський склад адміністративно діяв. Чувілкін бугор не за те, щоб новобранця брати, і його вчити в цьому, щоб засоби відраховувати на це. Бугор  не велить ні одній національній державі цього, щоб присвоювати до свого імені, шо це моє, воно має залишитись  моїм на віки. Бугор не думав цього, він диктує нам усім так.  Тепер у нас нема свого, його не стане, а одне ціле буде в усьому світі. Ні в кого не буде  чужого, а своє життєве, ніколи не вмираюче тіло буде. Воно буде починатися від Чувілкіного бугра.

    130. Якщо ти не хочеш вірити цій системі, цій ідеї, цьому ділу, залишайся при своєму такому технічному, в штучному, в ділі, ти вір мертвому, завжди вмираючому моменту. Вами не буде робитися це, що робиться весь час. А ось це буде робитися. Все мертве неживе скасується, життєрадісне живе буде. Люди не будуть страждати за свою доброту від природи. Хижий звір не народиться на цей учинок. Будь-який ворог зникне в природі. У природі буде таке, котрого не було в житті. За твоє таке, зроблене тобою, одне хороше зробиться, воно оточить себе небувало добре, вічно живуще. як ніколи. Люди не будуть захоплювати землю. Вона буде дихати духом одним, смердіти не буде, як непридатна, вона не стане народжувати з таким наміром за заслуги. Ми будемо жити так, як говорить сам Паршек. За що мене, такого діяча, природа буде карати в житті?

    131. Я є нітрохи не винуватий вам тут, що я народився такий у житті. Ніхто не знав про це, що я буду такий у житті своєму. Мене зустріла зимова пора останніх днів, бурани снігів. Я вів  у дитинстві неладно, мені не довелося вчитися через індивідуальне власницьке хазяйство. Дідусь Іван Тимофійович не залишався без внука, куди хотів, туди мене брав зі своєю любовю. Він вважав мене в себе щасливцем. Дідусеві довелось заборгувати державі,  він поставив дім за ці гроші. А держава є не що-небудь, вона ніколи не милує за це. Холомида десяцький прийшов, він сказав про це: «Старшина приїхав, зве в управління, не забув про тебе». Дідусь знав про цю недоїмку, треба буде розплачуватися. Він бере без всякого всіх овечок, їх повязав, і їде на базар. Він взяв і мене з собою. Сам із собою говорить. Біда одна: ми їхали в не базарний день, він був понеділок. Продажі ніякої не було.

    132. А мій любимий в батьківському житті дідусь був обраний збиральником у селі Оріхівка. Він брав гроші податку з людей, сам любив горілочку попивати. Моя бабуся Олександра Іванівна любила розказувати мені, внуку, про все, особливо про свого такого чоловіка. А він був мені за батьківським рідним теж любимий. Дідусь старався розказати мені, як внуку, про декого, такого мужика багача, який жив на своїй вулиці Забугіній, його прізвище Забуга. Він жив цим. Люди готувались, робили, працювали, орали землю, старалися раніше в суху пору восени зорати, та про неї всю зиму довелось подумати, що поспішити посіяти в цю земельку в свій час. А життя було таке в цьому складеному селі. За що не візьмешся або до чого не кинешся, а його нема. Трудно доводилося зі снастю, плуг залізний був у моді, приходили 8-дюймові плужки. Більшість заможних мужиків мали їх.                                

    133. У них було три пари волів, у них був робітник. Це найголовніше, на кого доводилось опиратись, посилати його, такого не виявилось. Залізо треба тягнути не тоді, коли воно стигле, а тоді, коли воно біле у вогні. А на нема і суду нема, у житті будь-якого хазяїна буває так.  Він приїхав на загін, всіх волів треба запрягати в борони, а в хазяїна не виявилось борони, таке горе оточило його, він був не підготовлений у цьому. Так дідусь розповів мені  про це, особливо про цього Забугу. Хазяїн був непоганий, не все село він жив. Три пари волів, всім є гарби на ходу. Він не боїться нікого, навіть самого Бога. Всі люди працюють у степу весь тиждень на своїй посадці. Вони потім цей сніп руками в’яжуть, косою косять, а копни кладуть вони в хрести, щоб дорідна пшениця показувала свій вид. А як тільки ці люди почують дзвін дзвона, вони дивляться на сонечко, яка пора. Перед вечором, це субота, завтра наше недільне свято буде. Ми, всі до одного селянина, маємо бути у себе в такому обряді святкувати, краще поїсти, краще одягтися, у церкву треба піти, ми, люди, віримо Богу.             

    134. Один Забуга не вірив Богу, три пари волів запрягав у гарби, їхав у степ, під’їжджав під чужі копни, брав, як своє, накладав більше, і віз на своє гумно. Це його свято було в людях більше від усіх нас, воно давало йому прибуток чистий. У нього не було програшу в цьому ділі, а програш був у найчеснішого селянина. Він робив цю роботу, сам кидав усе живе, а поїхав у село за мертвим. Він вірив Богу, який беріг його, а він не зміг зберегти своє добро. Це хто називається між людьми? Та соня. Проспав та молився, вірив Богу, але він не знав свого близького по всьому селу ворога. На його, такого мужика багача, не подумаєш. Він відповідав, як за своє, складував в одинок, молотив, віяв, чисто зерно засипав у засіки.  Він вважав себе правим. Якщо крадія ловлять, крадія карають. До нього не підберешся, він є хазяїн цього всього. А мій дідусь, за розповіддю моєї бабусі, любив інших жінок, що його  примусило, він став здаватись, він пішов під копил. Природа вела його зі своїм добром не до хорошого. Овець своїх треба продати. Це внук мій є цьому всьому щасливець, йому треба купити цукерок.            

    135. Мій дідусь жив так, одне кидав, інше починав, йому хотілось жити в природі так, щоби було добре і тепло. Природа заважала йому в цьому, вона не давала прибутку йому. А найголовніше, вівці довелося продати. Він брав землю в пана на скупщину. Йому возили сіно у скирту, я допомагав йому, він купляв мені  пряники за це. Я був йому помічник у всьому, він брав мене з собою. Перед ним стояло таке завдання: хліб свій у копні треба возити зі степу. У нас було дві пари волів, їх запрягали в гарби. Дідусь був їздовий на одній парі, а я був їздовий на другій. Моє діло було таке. Якщо він скаже, то я був виконавець цьому всьому, їхав слідом за ним таким. Він поставив мою гарбу під копну, став кидати під мої ноги, я топчу. Ми підїхали до другої копни. А в цей час десь вихор  взявся, на наше горе, він звалив мого дідуся своїми силами.

    136. Дідусь неживий лежить, не рухається. Що мені робити такому? Звідкілясь пастухи взялись, два робітники, вони пасли волів. Вони побачили цю штуку мою, прийшли їй допомогти. Мого дідуся, як хворого, поклали, обидві гарби вивели на селищну дорогу, направили, я і поїхав. Сам їду, везу дідуся додому вмирати. Він не зміг жити далі, його сили пали. Я не розумів тоді, думав, що так воно виходить у житті, таким людям треба буде вмирати. Він був сильний  у природі, він робив усе, хотів, щоб я був помічник йому. Його діло було таке. Нам треба жити, як ми не навчились жити в цьому. Ми навчилися вмирати в цьому. Не один мій дідусь залишив нас, багато інших, може, сильніших від мого дідуся. Їм теж була така дорога, участь така. Вони пішли в землю слідом за моїм дідусем. Вона приймає їх, вона держить їх в умовах, всім бути там. Але моєму такому тілу, як воно примусило бути себе.

    137. Я пішов ходити по землі з думкою такою, котрої не було в людях. Вона зустрілася з Паршеком, а Паршека народили ці умови. А бугор цей був тут як тут, та ми не знали про нього. А тепер ми, такі люди, поділились після дідусевої такої смерті. Він залишив нас з вами таких рано. Нам би жити і жити в цьому, та ще як доводилось любити один одного, берегти, цінувати, як своє око. Нас, два брата, Федір і Корній, було в житті. Між ними була різниця. Один був хлібороб по селянству, а другий шахтар. Жінки були зовсім чужі в цьому, вони любили своїх чоловіків по-своєму. Одна командує другою, учить по-своєму, як жити. Ми жили кожен собі зі своїми дітьми, ладу не було, велика недовіра була. Слова говорили до того, щоб не жити. Таке було натягнуте попередження. Ми чекали принцип якого-небудь характеру. Один сірник з коробки залишилось запалити, він спалить усю коробку.

    138. Так і вчинок робиться ними. Ми чекали живого факту, ця історія почнеться між ними. Люди оточили такі: не допомогти, а настроїти, така струнка робилася ними, за що-небудь учепитись. Це було, це є, це буде. Нічого не виходить  без усякої причини. Дідусь мій умер недаремно. Хлібороб з робітником, та ще з шахтарем, з таким заядлим, як був мій рідний батько. Нашого брата народив, а виховувати доводилось самому. Батько заробляв цю копійку в шахті, а я, син Паршек, був за нього. Мені треба вчитись, а такі умови примушують мене, треба підмінити  батька рідного. Я був підходящим, вже допомагав дяді Федору в цьому. Він сіяв зернятко, він був сам начальником цьому. Все годував, поїв, все готував до життя це діло. Він називав мене, як великого дурня, так, як йому хотілось. Він примушував мене такого.                                  

    139. А раз ці ложки купили на це діло, то через них сварка почалася між братами, сімями, ледь не до бійки, що привело до розділу. Як вони жили на своїх місцях, так їм дісталось те місце, котре за жеребом дісталось. Вони отримали батьківський пай, ні в того, ні в другого; стали думати і гадати, щоб було так само. Батько мій не змінив свою форму, був шахтар, так і залишився, а дядя залишився хліборобом. Ми жили по-своєму, і так ми хвалилися в цьому ділі. І от мені, такому парубку, стало не легше, а тяжче в селі. На мені була материнська така турбота, материнський наказ залишився на мені, я був такий помічник у неї. Мені не хотілось, а зробити нічого не зробиш. За віком уже мені доводилось відходити від такого порядку, від життя сільського. Скільки ти не живи в батька і матері, а все рівно треба, як усі роблять. Всі думають про це, а воно народжено природою.       

    140. Природа не народжувала його таким. А раз ми, як батьки, народили тебе, ми повинні утримувати тебе за всім цим початком. У нас введено таке право для дітей, ти вважаєшся наш утриманець. Разом з нами ти спіши зайняти своє місце, що є на столі. Мати думає, вона годує своїх діток. Тільки що ми повставали, очі свої промили, жалоба пішла, мовляв, ми хочемо їсти. А в матері є один запит, вона спекла хліб, а колодязь вирили, води пий, скільки хочеш. Вона не п’ється так, всяку людину треба нагодувати чим-небудь, тоді й вода піде в хід. А тепер вранішнє підійшло, всіх підряд треба годувати. Вона наварила чавун якогось супу з картоплі, спільну чашку велику налила, ложки поклала, хліба по куску дала всім. Вона, як матір, сказала: «Їжте». Ми всі були наготові робити це, не встигли глянути на це, вже цього супу нема. Матір є матір, вона годує свого любимого чоловіка разом з дітьми, він має теж свою таку ложку, хліба шматок держить.         

    141. А гуртом і батька можна бити легко, так і наїдатися. Ти спіши кусати, жувати, а повітря допоможе тоді глитати. Все це робиться досита. Матір питає в них, як у своїх дітей: «Наїлися». Всі сказали: «Наїлись». Спасибі не треба.  Я, Учитель, є помічник цьому всьому, сьогодні буду говорити з Москвою, з Ігорем Хващевським. Він є мій великий помічник у цьому, як теоретик, він цьому дулу один з усіх ділок. Йому, такому чоловікові, довелося низько поклонитися Учителеві, і попросити у нього, такого от чоловіка, як був у цьому наш дорогий Учитель. Він є народжений для того, щоб нам, таким от страждаючим у всіх бідах, як Ігор, допомагати. Він любить нас усіх і хоче, щоб ми з вами були такими, як це треба, щоб ми не застуджувались і не хворіли. Він має це і хоче, щоб люди були такими завжди в цьому. Ігор говорив: «Я доходив, жив у цьому діли, з мене мокрота виходила літрами. Я не знаю, де воно таке ось ділось від одного такого прийому».

    142. Це письменник Лосєв. Коли він тільки прийнявся, простуда зникла в його тілі, котра була в нього. Це все є диво з дива. Я є одне. Селянин їхав по дорозі запряженим конем. І зі мною зустрівся селянин села. Двір один, земля одна попадалась на жереб. Коли ми зустрічаємося по путі, то розмов вистачає в нас. Я почну розповідати йому про одне, він починає про друге, і так у нас із ним не виходить одне. А таке буває в житті нашому. Я згадую дні, деякий час. Особливо перед вечірньою зорею граки прилітають на своє місце. А хлопці зберуться в гурт, і вони стануть наживати своє діло. Один кричить: «Мій летить перший». Другий слідом теж прокричав: «Другий мій пролетів теж». А третій говорить: «Це мій летить задній».

    143. Вони втрачають все своє в житті. А я останній підбираю. Як кулачки людські проходять вулиця на вулицю, край на край. А ми заводимось на кулаки, і так наш півень. Так він розспівався до червоності, йому далі не кричати. Він звик ходити за курями. А погода яка стоїть надворі, щось в цьому ділі незрозуміле. Зранку сонечко погріє, а потім хмари прийдуть не пусті, як нам хотілось, а з дощем. І так ми з вами живемо та подивимося на це, ми побачимо свій нестаток у цьому ділі. Нам, таким людям, холодно, і, так чи інакше, ми живемо без цього всього. А циган є чоловік такій зі своєю системою. Він є коваль, кує залізо на яку-небудь таку деталь. Він говорить: «Я не купляю хліб у магазині. Моя жінка просить хліб для мене. Чому я роблю так у цьому? Я не наїдаюся ним. А коли мені дадуть прошеного, то я їм його так, як ми їмо». А тут я прямо скажу про це життя.     

    144. Все робиться дуже добре для мене. А до того самого хорошого ведуть усі дороги, щоб ми були на  цьому Чувілкіному бугрі. Він розкаже кожному про це все таке, про свої умови. Учитель прожив 80 років свого життя, ніколи ніде ніяк цього не бачив, як така зелена трава утворилась на ньому, і багато її. Це все робилося у цьому році. Він писав і пише в цьому, хоче розповісти вам про його таку істину. Неописане райське царство є в цій траві на цій землі, у цьому повітрі, і в цій воді. Люди не знали про це раніше, і не могли пізнати так. Я є як такий винахідник. Нікому не довелось пізнати так, як одному цьому Паршеку. Він же був один ображений такою природою. Природа пожаліла його, зберегла, обняла, розцілувала, і сказала: «Ти є мій милий, дорогий, як квітка моя».

    145. Вся наша така система учених учепилась за цю  картину, за такий путь. Він починався від півдня, від самого Чорного моря, від снігових Кавказьких місць, де доводилось ступати своєю лапою та з людьми розмовляти. Як мені доводилось завойовувати фізично це все діло в цьому. Мої сили стали робити на цьому місці в цих умовах, там ніколи я не був і не пробував. Я пізнавав сам ці якості, куди діватися  від цього такого. Люди прийдуть із цим сюди, вони скажуть про це. Це є одна істина така в житті, їй треба буде вірити. А коли цьому повірять, то необхідно доведеться робити, і це діло покаже живий факт. Наше діло одне: так робити, як ніколи. Це зробити, щоб чиста вода вийшла.

    146. Ех, і життя моє таке, зрозумійте моє терпіння таке між нами всіма, котрого не було. Сьогодні 5 червня, понеділок. Ми узнали про Ігоря, він сказав нам про хороші результати щодо професора Наумова Едуарда Костянтиновича. Він зустрівся з Учителем для того, щоб ідею Учителя показати на плівці: роботу над людьми, як Учитель передає свої сили іншим хворим людям, хто, він чи вона, прийшов на прийом до нього за своєю просьбою, щоб Учитель допоміг їм для того, щоб було легко від цього прийому. Учитель є такий, як усі люди, тільки в його путі його все діло, котре він робив у природі. Він народився для цього діла в природі таким, він треба був у цьому. Він появився в люди так, як усі люди. Його назвали в цьому всьому по-сільському Паршек.

    147. Я не буду більше точно про це діло, як він жив із ним. Його свідомість визначила його буття те, що він робив всього 35 років. Ця невмираюча неправда оточила його в житті. Люди стали жити в природі за рахунок того, що вони знайшли у ній. Вони стали  копатись і ритись у цьому, знайшли у ній для себе те, що треба було їм. Вони облюбували обране своє найкраще місце, на котрому вони розмістилися. Це було так. Вони присвоїли це місце, своїм назвали, і вони стали доглядати своїми силами за цим куском землі. Вона давала прибуток їм, чим ці люди зробилися своєму двору хазяями. Вони поставили в цьому дворі на розі будиночок з вікнами, дверми. Так вони жили, вони робили все там, куди вони волочили живе. Де тільки вони не брали, що вони не брали, старалися доставити живим. А там вони робили те, що хотіли. Така хазяйська таємниця була в домі своєму. В ньому робили те, що хотіли.

    148. Ідея Паршека є не бунтівника. Паршек народився в цьому році, коли зорганізувалась партія більшовиків. Еволюція оточила мене, як такого. Я був помічник цьому всьому початку, знайшов засоби для збереження і спасіння людей усього світу, щоб вони робили в природі в житті те, від чого їм буде легко. Вони не будуть страждати від застуди і захворювання, а будуть жити вічно не вмираючі. Ось що Паршек вносить нам у процесі цього всього, він ввів таке життя. Він  є помічник партії. Здорових людей треба  прийняти в ряди, всі є свідомі. Перше, це треба буде зробити в людях, звільнити ув’язнених, божевільних. Дати нам, усім людям, старим і малим, однакову зарплату для побудови комунізму в людях. Армію, всіх військових людей звільнити від підлеглості, своїх обов’язків. Ми перемогли ворога, більше люди не будуть стріляти, Бог не дасть робити їм такі дії.

    149. Що найголовніше в нас, усіх людей, поділитись. Паршек не визнав своїм добром це все наше таке. Це все було надбанням природи. Вона берегла це все від усіх наших, живущих на білому світі. Вона не змогла зберегти від такого чоловіка хитруна, від такого розумово розвинутого ділка. Він виявився перед нею чоловік, нужденний в чому-небудь, йому треба  одне і друге в житті своєму. Це все його є вічно розвинуте на собі така звичка, народжена в природі. Сьогодні йому треба дати, і йому треба давати завтра. Та ще таке воно є в своєму житті, у нього таке око. Якщо подивився не так, руки не зробили, уже хвороба є. А здоровя легко не дається, треба шукати в природі, особливо сьогодні вдень.         

    150. Такі люди багато думають, гадають. Це місце є не таке, така річ не по душі йому. Він хворіє, йому хочеться мати в своєму такому житті, він не хоче це. Його діло таке в житті: краще придбати, а гірше викинути геть. Такі діла в житті людей, вона не дає легко дихнути в цьому. Раз воно влізло в мою таку голову, воно сидить. Хотілось би, а от природа не дає нам усім. Ми готувались, ми чекали це діло, ми дочекалися, воно прийшло і до нас таких. Ми кинулись ділити його так, а розуму не вистачило, щоб зробити, знову наша сильна хвороба є. Нам треба було їхати, а колеса нема. Матеріалу нема на те, щоб зробити його, і людей нема на це, щоб хвороби не було. Що ти поробиш, якщо нема, чим доїхати до цього місця. Воно робиться день, а він кормить рік. Яке тяжке діло, земля не зорана восени, у нас не було, чим зробити це. Ми пролежала зиму не так, у хазяїна була думка велика, а от діла нема ніякого.    

    151. Нехай уже так воно виходило в житті. Я, чоловік, не збирався їхати із силами своїми, у мене не було, чим обробляти цю земельку, цю діляночку. Вона дістався мені за жеребом, але ми не робили того, що треба. А весна прийшла така тепла, така хороша, вся в зелені, вона квітами огороджена, духом пахне. А воно як було, так і є на цьому місці. Хазяїна не було, де він  залишився сьогодні. А час і годинник не стоїть, він тікає секунда за секундою, хвилина за хвилиною, година за годиною, день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, а рік за роком. Скільки їх пройшло на білому світі між нами, ми з вами старались зробити, сили свої представляли, а у нас не вийшло нічого. Ми з вами думали жити не мало, а багато, всі наші плани порвалися в цьому ділі. А мені хотілось зробити багато дечого не кому-небудь, а собі особисто. Я зробив, щоб воно вийшло так, як це треба. Я був сам у цьому. Здавалось би, повинно вийти, а нового такого факту не довелось побачити. Що перешкодило цьому? Не знаю.

    152. Я встав з постелі рано, умився водою енергійно, а думка моя така швидка, сильна, як ніколи. Без всякого такого діла у нас змайстрували за цей час, на цьому прекрасному місці стіл стояв, укритий солодкими напоями. Найголовніше в цьому ділі, хліб лежав приготовлений, нарізаний кусками. Збоку лежали разом тут рядом наші улюблені ложки, а чашка велика спільна стояла на середині, уже налито повно картопляного супу. Наше діло прийшло зайняти місце своє і треба поїсти, як слід по-людськи. Ми всі вчинили так, зробили приклад цей. Нам давала наша повариха жінка. Їй не було коли зайве розмовляти, треба підливати, її таке діло. А наше діло є таке в житті, коли його запрошували на яку-небудь роботу, він всім сказав: у нього живіт болить. А коли його, таку особу, запрошували сідати за стіл кашу їсти, то він тут вимагав від нас найбільшу ложку. Не один Тит знає про це, всі люди знають про це.  

    153. Ось які наші з вами є діла. Ми з вами живемо в природі один раз  своєму житті добре і тепло, це тимчасове явище. А вічно невмираюче діло життя вічного характеру,  це є холодно і погано в житті всьому. Воно не щезає ніяк ніколи. Воно жило з нами, воно живе з нами, і воно буде жити з нами так вічно. А хороша і тепла сторона приходить до нас і відходить. Ми не бачимо це, і до нас приходить завтра такий день. А який він у нас добрий, всі промені від сонечка обігрівають. Тільки одному нашому померлому приписана така погана і холодна дорога. Це смерть є для всіх нас, ніколи не вмираюча. Вона жила з нами рядом, вона живе з нами рядом, вона буде жити рядом так. Ми бачимо їх щоденно, але нам не хочеться визнавати це місце своїм, а візьмемо і відвернемось. Ця історія робиться всіма нами.

    154. А ми ліземо самі туди, де пахне. Звідти і починається це все, з живого виникає мертве. Моє таке завдання, мій такий обов’язок є. Якби не щастя на путі, ми б не жили. Я йду далі зі своєю думкою, вона привела мене до того місця, де хвора людина лежить давно. А от щоб їй допомогти, ми не маємо засобів на це діло наше, і людей нема у нас таких, щоб вони допомогли їй. Він хворіє, і йому треба щось. За діагнозом є рецепт. А Учитель не згоден цим лікувати людей. він же хворіє не сам, природа поклала його. Спочатку люди мають запобігти хворобі, щоб вони не застуджувалися і не хворіли. Ось це треба було їм. І пташка появилася тут як тут на білому такому світі. Вона пролетіла своєю бистротою між нами, такими людьми. Люди чекали в себе своє свято відпочинок. Це треба було людям, хто приготував одяг такий хороший і фасонний, а їжу жирну, солодку.                

    155. Знову ми беремося за недороблене діло. Ми беремося за нього так, хочемо зробити його. Воно не дало реального нам у житті, щоб ми побачили живий факт на цьому місці. А у нас приходить у цьому місці, ми бачимо поки що таке, як воно було до цього ось діла напоготові. Ми з вами були готові зустріти зброєю найлютішого агресивного ворога, щоб він даремно не нападав на нас. Ми захищаємо свої рубежі своїх людей, щоб вони спокійно родили врожай на полях своїх для життя. Ми були сильні такому ворогові, як один час фашистський ворог напав на нас, котрого ми з вами не знали, який він такий є, і звідки він візьметься, і за що. Ми зробили для цього діла, бережемо його в запасі, у нас лежить продукція на це, вона готувалась нами для того, щоб її кидати на людей невинних. Ми терпимо від цього всього. Ми знаємо добре минуле, Гітлер накинувся на нас таких.    

    156. Він знав, що ми з вами були не підготовлені в цьому всьому ділі. У нас була домовленість на це. Ми заключили її, щоб сусід на сусіда так сміло не нападав.    Я розкажу вам про один випадок на путі мого проходу. Одна бабуся зустрілась, спитала у мене: «Війна буде чи не буде?» Я знаю добре, що ніхто не давав кому-небудь права, щоб знати про це. Вона спитала у мене не те, що треба. Якби вона спитала в мене про війну, як треба буде запобігти цій війні, я назвав би їй. Якщо люди не озброюються проти людей, ніхто не піде війною на цих людей. А той, хто день і ніч робить зброю для інших людей, то йому, як вояку, доведеться воювати. Він боїться втратити своє таке місце, він боягуз у цьому ділі, думає багато, а бережеться до крайності, він боїться цього. А будь-яка кішка нападає на боягуза.    

    157. Бабуся зрозуміла, що ми цю війну, цю бойню  тягнемо самі своїм учинком. Якби ця бабуся спитала в мене, такого чоловіка, як запобігти цій бойні, я навчив би її, що треба буде зробити, щоб люди не воювали меж людьми. Перше, всім людям треба свідомо зробитися бідними рівно. Хто б ти не був у цьому ділі: злочинець, хворий чоловік, старий, малий, професіонал, учений чоловік, здорового характеру чоловік будь добрий, візьми зарплату 33 карбованці, і роби те, що хочеш. Не створюй зла і ненависті в житті. От тоді війни не буде з природою в цьому суспільстві. Адміністративна особа відмовиться від свого я. Вона не буде мати інтересу, ця бідність свідомо оточить її. Люди свідомі знайдуться для тих людей, але адміністратор не буде примушувати їх. А він, як ділова особа, буде просити так ввічливо людей. Ми упросимо своєю такою просьбою, вона упросить будь-яких людей. Вони стануть на своє місце, вони будуть робити без усякої шкоди. Якщо нам буде мало,  ми всім добавимо, а не одному.

    158. Терпіть. Це колись козак терпів. Він терпів на білому світі без усякої свідомості. А в нас, таких людей, народилась свідомість у житті. Ми, всі до одного чоловіка, терпимо все для цього, щоб нам всім зробити таку штуку, щоб своєю просьбою свідомо упросити, щоб він свідомо робив як один. Себе оточив, і так залишився, як усі, щоб прибавити всім однаково. Якщо ми добємося цього  в своєму житті, ми всі до одного чоловіка кинемо цю роботу. Бугор наш прийме нас усіх таких. Ми прийдемо на цей бугор без усяких таких потреб. Нам нікому не треба буде ніяка техніка, штучне з хімією. Природа оточить нас таких: повітря, вода, земля, що найголовніше. Це все ми маємо в своєму хуторі, селі, місті, ми живемо ним так, як ніколи. Ми трудимось, у нас таких виходить у цьому. Ми жили та сваволили, а тепер свідомість є в нас.

  159. Ми вийшли на бугор такий, як він є в нас тепер. Ми кинули все живе і мертве, а прибули до Духу Святого на бугрі такому. Здорове тіло має здоровий дух. Ось де земний рай буде для людей. Одне щастя є в людях, ми маємо його такого. А це щастя треба буде на цьому бугрі. Ми скільки жили в своїх таких умовах у селі, нас із вами оточував з усіх боків тільки мертвий капітал, неживе в житті. Ми звикли зустрічати одне хороше, а погане ми проводжаємо. День приходив до нас таких людей. Можна сказати, він приходив до нас недаремно. Він є новий для нас, а ми зустріли його по-вчорашньому. Він говорить нам. Я приходжу таким в році один раз у житті, щоб що-небудь зчинилось. А воно як було, так воно і вийшло. Я обійшов щодо їхнього ставлення. Це звичка була їхня, вони зустріли мене в такому стані.

    160. Це теж буває в житті. Товариш із товаришем домовились, два сільських парубка, вони далеко поїхали робити заробіток. Гроші примусили їх поїхати туди. Туди вони їхали з настроєм, щоб там заробити. Вони здержали свій строк, свій час, що треба, зробили своє, заробили грошей. Тепер знову ми двоє від’їжджаємо, зробили своє таке в своєму житті. Тепер наше діло є таке, ми маємо приїхати додому за своїм законом живими. Яка така наша з ним красота була в такому молодому виді, ми зробились друзі свого роду. Туди на місце вони двоє їхали в дружбі, друзі були на роботі, заробили грошей, звідти поїхали друзями такими, як ніколи ніхто. Ми не сказали один одному по дорозі про це задумане діло, а старались іти по цьому путі далі з таким хорошим настроєм. Та особа виявилась перед своїм товаришем, як хороший чоловік. Він задумав убити по дорозі і скористатись всім добром його. Він не зважав ні на що, взяв, підготувався.

    161. Такою задуманою підготовкою, як це зроблено між собою, ти не проживеш довго в цьому. А свого товариша дитинства треба огородити такою думкою, і зробитися вбивцею людини. Він убив його камінням по голові. Це картина ясна. Ти прийшов, а де ж твій любимий товариш? Він, мовляв, залишився там, це його таке неправильне діло. Він мовчав про це, його мучила одна неправда, його дуже примушувала мучитись. Він мовчав про це ось. А в природі залишилось це діло. Ми були засуджені за інше діло, за зовсім не таке порушення. Я говорив їм, 169 стаття, крав гроші у держави. Мені треба заплатити їх, а я думав, так упораюсь. Я працював приватно м’ясником, учився торгувати в Даниловці, а продавав м'ясо на Чурумному руднику. Я працював для того, щоб мені навчитися володіти торгівлею, бо ця фізична робота набридла в селянстві. Кому треба було це хліборобське життя, котре я робив не один. Сам жив у рідного батька, а свого не мав. Я старався пробратися в службовці. На це все м’ясники допомогли мені з роботою. Я працював чесно.

    162. Але за це все не заплатив, сховався за це. А мене знайшли, запросили до суду, мене осудили, дали два роки ув’язнення, за що я попав у Холмогорки в Левашкино. Там я довів свою здібність лісоруба. Я був один ударник з усіх ударників. Мені розказали про це там. Я працював там не в когось, я працював там у самого себе, мене примушувало робити, я робив кубатуру, створював. Ніхто не робив більше від мене. Я держав душу й серце для цього діла, моя сокира була в мене, у двох була моя пилка. Я підходив під хлист якої-небудь породи, це моя була відома деревина. Я клав її так уміло, щоби вийшов штабель. Я не віддавав свою норму ніколи нікому, завжди нею хвалився, виконував, говорив одну правду, вона держала мене. Я був переможець. Мій фізичний труд, моя така робота, вона примусила мене робити облік лісоматеріалу, заміряти. Я був майстер у цьому ділі, робив розпил сосни, ялини. Словом, ми відраховували шпальник, пиломатеріал під товар. Вся деревина пилялась мною. Я був майстер цьому ділу. Мені підійти під хлист, уже я визначав, що буде в ньому, я знаю.

    163. Я пропрацював всього 11 місяців замість двох років. Мені, як кращому робітнику, спостережна комісія дала свободу. Я був довірена особа до всього там, був бригадир сплаву. Роботу на ріці я знав добре, знав добре, що таке є ліс. Встаєш із постелі, глянеш очима на цей ліс: він стоїть перед тобою, яка-небудь ялинка, або стоїть перед тобою якась сосна, або якась берізка, що найголовніше з усіх. А який запах був тут від цього всього діла! За що не візьмись, все з лісу. Ми з вами привчились дивитись, ми бачили далеко. Нам здавалось, ліс наш близький є найрідніший з усіх брат. Я був там таким перед начальником, виконував норму. А начальник садовить мене в карцер за це, хотів убити мене за це. Я даю норму, а він карає за це. І от їхнє все провалилось, такий режим, котрий вони робили над такими людьми. Їх покарали  за це знущання, їх осудили. Мені прийшла свобода в цьому. Я став відчувати не те, я був не таким. Але скажу, мені довірили людей, щоб вони підкорялися мені.

    164. Я був їм батько тоді в дружбі. Вони робили по-своєму, це була шпана. Я не ображав їх цим, сам був  гірший від них. Я не піднімав ніс і не гордився, а завжди вважав, самому зробитися таким. Не вони підкорялися мені, а я старався підкорятися їм. Я робив те, що було угодно їм. Коли з ними рядом треба сідати грати в карти, я не відмовляв їм ніколи в цьому, слухався їх. Вони любили мене за це, у цьому ділі слухались, моя одна совість убивала їх. Вони хочуть погрітися на сонечку, поспати, я не відмовляв їм у цьому ніколи, залишав їм їхнє задумане. Якщо їм треба, значить, треба. Коли їм не треба, я погоджуюсь з ними. Коли приходить такий час в їхньому житті, їм так треба, ти не відвертайся від них. Вважай, це все є наше спільне. Вони були мої такі виконавці, вони бережуть мене цим. Я був сонечко в них. Вони не зроблять шкоду тобі. Я наслідував їх таких. Якщо це діло треба їм, я погоджувався з ними, ішов за них.

    165. Вони були справедливі в усьому. Я не пропускав тоді думку по природі про це. Мене держали ці умови. Я був відірваний від своєї рідної сімї в той час. Я думав тільки, як би звільнитися від цього строку. Життя проходило тяжко в цьому. Тебе примусили перебувати там приготовлені такі умови. Я не думав, а воно виходило, не хотілось, а довелось відповідати. Це моя була така робота, вона добре оточила мене. Я робив, не знав, для кого. Щоб власність якась була, я відмовився від неї такої, не захотів оточувати себе нею. Здоровя було, я хвалився ним перед усіма, надіявся на свій труд, хотілось навчитися чогось у цьому. А час був такий, я запізнився в цьому. Я втік від цього строку, вивернувся. Додому до своєї жінки, до своїх дітей я повернувся знову, а спеціальності не мав. Здоровя було таке, на що я надіявся, як на якусь гору. Воно примусило йти в умови такого характеру, завод металургійний. В ньому роботи вистачить, лише б робив у цьому всьому. 

    166. Це не робота була моя, а якась моя прірва. Цех транспортний, умови. Труд мій був фізичний, це лопата. Мені треба було учитись чогось. Це все, що мною робилось, наближало до кінця, це не робити. Я не знав сам, куди, що дівати, і це все наявне кидати. Лопатою скільки не кидай, а колись кінець прийде цьому. А моїй такій роботі не було видно кінця. Сама природа прийшла, це небувалі умови. Як це вийшло в цьому? Мої ребра  переломились на рейках. Я не вірив цьому, і не хотів знати про це. А живий факт вийшов між природою і мною. А я опинився у верхній лікарні, у лікаря Окулича появився. Він дуже сміявся від цього, що робилося в цьому труді. Я закінчував на цій тяжкій роботі. Все те, що в житті було, проходило в цьому всьому, мої останні такі хвилини, такий останній  час.

    167. Ми, люди, обрали своє таке місце, зайняли від самого початку. Вони жили, вони думали, це був такий перший початок з усіх. Як тяжко нам з вами доводилося займати це місце. І на такому місці нам доводилось зробити це діло за своїм бажанням для свого  життя. Воно нас, таких людей, примусило. У нас була річ, зроблена нами, котру ми робили день і ніч. Але ми з вами не сказали: ми зробили річ своїми руками, ми більше не будемо робити цього, це вже є все. Для чого нам треба буде це, якщо у нас є це.

    168. Ми починаємо робити це знову, буде краще від цього. Ми робимо це все без кінця, краю. Одне зробимо, поставимо на цьому місці, стараємось зробити інше. Як ми сказали: ось це річ. Ми приставили до однієї, у нас вийшло вже дві речі. Ми старались приставити до цих двох третю. А раз ми поставили три, то взялась четверта, а за четвертою ставиться п’ята. Ми поставили дім на цій землі, на улюбленому місці. Це ми поставили його таким, а потім до цього дому ми зробили другий, кращий від цього дому. А раз ми прибавили, то  у нас вийшов перший хутір. А там, дивишся, сусіди зробили хутір більше і краще, уже там люди живуть індивідуально. Вони не починали своє життя без свого батька рідного. Він народив їх для того, щоб жити і що-небудь творити в житті. Ми зробили все за указом рідного батька, він командував нами всіма, робив наряд нам усім із самого вечору.                                                                                                

    169. Ми всі як один слухали його, як рідного батька. Батько був усьому діло, він був голова сімї. Всі слухалися його і робили те, що було сказано ним. Він не скаже не в свою користь. Якщо треба буде робити яке-небудь діло в житті, вони встають рано, все роблять весь день на ногах своє таке батьківське діло до самого заходу сонечка. А коли сонечко ховалося за землю, то тут уже батьку не мода  примушувати своїх дітей. Вони  робляться сліпі, не бачать, що доводиться робити їм. Сон оточив їх так само, як і батька рідного. Вони спали всю ніч, вони не підкорялись нікому, ніхто не розпоряджався ними. А вони робили те, що хотіли. Їх самих була воля, але вони були безсилі, коли не спали. Жоден чоловік не зробив цього в житті своєму, і не збирався зробити цього. Всі батьки були такі, щоб їхні діти були слухняними. Адже батько батьком, а син сином, підкорятися тяжко, але треба. Підкорення іде від самого царя, і спускається по поріжках.

    170. У нас це не була проблема наша. Нас, темних людей, доведеться примушувати. Кому, такому хороброму, хочеться підкорятися, це струнка нехороша. Сам батько був зачинатель цього діла, він зробив цю систему, вона вийшла в нього. Довго цей бич був, це все велось, поки природа підіслала свого молодця, свою цю картину. Вона жила в цьому ділі, а батько держав її міцно в руках. Син служив йому слугою, він слухався його. А коли син побачив свою неправду на батькові, він виступив і сказав батькові свої слова: для чого ти робиш це діло? Батькові було не по душі це синове. Його серце не захотіло, щоб такий син був у нього, він велів розстріляти його. Мені не треба таких синів. Сина люблять найменшого, слухняного. А всі решта близькі рідні, брат і сестра, сказали батьку рідному про це саме. Ти народив нас таких до одного, любив нас усіх однаково. Довго ця історія вводилась у життя, була у них такою неправдою.

    171. Вона жила, вона живе, вона і буде так ось жити. А природі є не до душі підкорятися так, як ми підкоряємось тепер у цьому всьому через це діло, котре хотіли зробити. Ми з вами недоробили таке діло, нам природа завадила. Нам таким вона не дала таке право, щоб ним скористатись. Природа є така матір, якщо природа захоче, вона зробить надумане. Ніхто не гадав, а вона ввела своє. Памятаєте, що ви зробили Учителеві такому в цьому ділі? Він звернувся зі своєю пропозицією до нас, він народив таку думку. Ця ідея підготувала його в усьому, щоб матір хотіла народити наше рідне дитя нам усім таким людям на  Чувілкіному бугрі для всього світу. Ми виростимо це дитя без усякої потреби для спасіння всіх земних таких людей.  Щоб ми, такі люди, не брали його і не вчили, щоб він робив у цьому ділі й помилився, і він загинув за це зроблене ним діло, він недоробив його, вмер на віки віків. А Паршек прийшов до нас на арену на цей бугор.                   

    172. Він знав цей бугор так, як ніхто не знав цього. На цьому місці два бугра збережено, люди не стали тривожити їх, не стали їх примушувати, як інші землі в природі. Люди захопили їх, поділили жеребом, присвоїли до свого імені. Він є хазяїн цій ділянці, її оре,  кладе під глибокий сніг. Ти, така земля, є годувальниця моя. Вона дісталася людям за жеребом. Твоє діло одне з усіх: чекали до себе. А я, такий чоловік, є зі своїм покроєм, з любовю до тебе. Для цього діла я озброївся сам особисто, стараюсь доглядати за тобою. Всю зиму ти пролежала під снігом, та протерпіла під холодом. А ось тепла весна прийшла, вона обігріла землю своїми сонячними променями, сніг покотив водою по струмку. Життя пішло не те, зелена травичка, проліски появились, і тут скоро вода зійшла.

    173. Грунт наш є готовий до обробітку. Ми пустили борони в хід. Як наша оранка добре волочиться, грядку роблять із неї, щоби зерно глибоко посадити. Тоді за все своє це людям треба буде подякувати. Ми дочекалися того часу, всі як один виїхали із села степ, ми спішили попасти туди. Ми з вами їдемо, захоплюємо його, не пропускаємо. Ми говоримо дню: ти такий у нас є день зі своїми початками. Сонечко піднялось, як слід, а твій організм претендував на це. Він говорить, всі дні такі є в житті, вони приходять без успіху такого, а в тебе не те. Я є тут як тут зі своїм добром, з вашою такою роботою. Якщо не дати вам, уже є якась образа на когось. Якщо ти не будеш робити, не будеш їсти. Вони бояться цього, вони не хочуть цього.

    174. Про те, чого ми з вами не робили, але знаємо, що нам доведеться робити його. Ми не забуваємо про це, а все думаємо, як воно буде в нас, і як ми будемо робити це. Ми добре знаємо про Чувілкін бугор, багато говоримо про нього, як про таке діло. Нам всім розкаже наш дорогий Учитель. Він не прикладає його до себе, і не називає його своїм. А це повітря, вода і земля ніким не продається. не купляється, а оточується спільними силами всього світу. Хто знає, хто не знає це місце, він має подумати, сказати про це все. А що це таке є бугор? На ньому нема того, що всі наші селяни мають, котрі живуть, як і всі люди, зі своїми вигодами. Вони їдять дуже багато жирного, солодкого, а одягаються до самого тепла в форму з фасоном, словом, добре і тепло, як самі вони хотіли або хочуть. 

    175. Всі зручності є в нього. А бугор не має цього. У нього нема столу, нема того, що кладуть на стіл і в чашки, нема чужого, щоб його назвати своїм. Техніка відсутня. Природа створила бідність ради нього. Він дуже багато думає в ній про те, що було. А нове для людей це є чисто земний бугор. Такої трави, таких квітів є багато. А по бугру цьому йде ароматний дух. Ось де природне здоровя є. Такого місця нема ніде, тільки тут є струм, електрика і магніт. Воно охороняється в цьому. Природа має хороші живі якості, вона жене від себе мертве. Цей бугор зберігається душею і серцем. Воно живе повною формою на ньому. Це ж є велика матір природа, вона зберегла себе в цьому. Вона жива і така енергійна, як ніколи. Тут є все для цього життя, тут нема смертного.                

    176. Ми визнаємо бугор.  Учені кинулись шукати людське щастя по всьому світу, по всій нашій планеті, навіть примусили свою техніку, своїх учених людей ритися там, де неможливо бути їм. Учені не пожаліли самих себе, кинули свої сили, стали готувати людей в атмосферні умови. Ми не зможемо допомогти ображеним, хворим людям, щоб їм було легко жити на землі. Лікарні величезного значення ставимо для самих себе, вводимо всякого роду техніку, штучним огороджуємось, і хімія процвітає в житті. На це все люди вчаться, робляться дійсно лікарями такими, котрих не було в житті. А тепер великий наплив хворих є, котрі втратили здоровя на фронті своєму. Вони не зможуть знайти здоровя в природі, а за рахунок цього хворого шикують направо, наліво, робляться адміністраторами своєї такої хвороби. Вони кладуть усі сили на своєму фронті, всю свою можливість, держать цього хворого.

    177. А хвороба як була на людях, так вона і залишилась на них. Люди болісно терплять від цієї хвороби, тяжко помирають у цьому. Що тільки вчені медики не думали про це, вони не мали мети змінити напрям своєї роботи, зайнятися іншими властивостями,

допомагати не хворобі на людях, а допомагати самим людям. Вони же захворіли, хворіють дуже, а ми не знайшли таких засобів на це все наявне. У нас нема людей, щоб нашим хворим людям легко допомогти. Люди залишились незадоволені в природі своїм ділом. Гроші витрачають на ці нужди, а щоб вийшло реально в цьому ділі, ми залишаємось незадоволеними досі в житті своєму. Це наша, учених, є своя велика помилка в цьому. Нам треба учитися в природі не тоді, коли людей хворих треба лікувати. Нам треба не лікувати людей, а треба навчити їх запобігати застуді й захворюванню. Ось що очікує від нас наш хворий.

    178. Ми повинні сказати комусь про це все, що у нас, людей на білому світі, народилась нова небувала думка. Ця  ідея є Паршека. Він знайшов її, зробив її у себе у такому маленькому дворі. Там є повітря, вода, і земля, де можливість є всяким нужденним людям, хто хоче отримати від цього легку допомогу. Я маю це в себе. Природа обдарувала, вона освітила мене на це. Я приймаю всіх, не жалію віддати тим людям, хто прийшов, хотів зустрітися зі мною, так як йому хотілось отримати допомогу від мене. У мене є така  сила людям, котрі стоять у черзі, чекають свого дня, у котрому вони мають захворіти своєю хворобою. Я допомагаю цим людям, повертаю назад їхнє здоровя. Вони ідуть від мене з мого двору, зовсім нічим не пошкоджені, а здорові від природи.                     

    179. Я допомагаю людям у житі в природі. Ворошиловградська (Луганська) область, Свердловськ, хутір Кондрючий. Сухаревська Валентина Леонтівна. У неї на садибі ми побудували корисний дім для людей, котрі не знають Учителя. Він думає про них, він хоче знайти їх, він знайде їх, прийде до них. Хворий звернеться все рівно до нього, попросить, скаже йому свої слова: «Учителю ти мій дорогий, дай мені здоровя». Він давав усім його, дає, і буде давати його. Це хвороба є його в житті, вона примусила його відкривати такі місця. Тут у цьому дворі є все, лише б тільки люди робили це. А в ділі є все. Це є повітря, вода, земля. Місце є таке, де людей можна покласти. Учитель приймає всіх однаково через руки свої, через ум дорогий.

    180. Все це робилось, воно робиться, і буде воно так робитись. Люди приходять за допомогою, їм треба легке, муки не треба їм, здоровя треба їм. Природа дає його: повітря, вода, земля, це є три тіла, вони дали нам усе в житті, у нас є все. У нас побудовані дома житлові, побудовані школи, побудовані лікарні, технікуми, інститути, університети, вищі навчальні заклади, радянські установи. Для всього у нас є люди, вони трудяться, придбавають своє необхідне. Комусь треба жити в цьому ділі, а на нього напало таке нещастя, він захворів, хворіє. Лікарі оточили його в цьому, він лежить тепер у лікарні. Там за ним персонально доглядають люди, догляд за ним є за дозволом цього лікаря. Його взяли, скупали, поклали на ліжко в палату, прикріпили нянечку. Вона хазяйка там, у неї питай тепер, що тобі треба.                                                       

    181. Хворого цікавить його здоровя. А його, за законом всієї системи, він отримає від нянечки своєї. Вона дивиться за ним, як за своїм. Що треба цьому хворому, він іде за інстанцією до своєї сестри, з нею ділиться цим, які недоліки є в цьому. Сестра доповідає лікарю про цього хворого. А лікар робить по-своєму, він є адміністративна особа. Якщо він наказав сестрі робити укол, сестра повинна виконувати це все строго. Якщо не допомагає, хворий іде в хронічні хворі на свою домашню койку. Люди не знайшли того, чим  допомагати хворим. Природа це є все для людей, вона згорне їх у баранячий ріг, в купу згортає. Природа не хоче, щоб вони жили.

    182. Чим треба буде жити, тим треба заслужити. Тобі не треба бути вище від усіх, не бути гордим між людьми. Твоя ввічливість в усьому врятує тебе такого. Ти не вчився у тих людей, котрі не вміють робити цього, і вони не хочуть гинути в цьому легко-легко.

Чоловік народжується від матері рідної. Природа зустріла його енергійного здорового, слід промила йому водою, повітрям оточила його, і виштовхнула з тіла, а земля прийняла такого. Він став дивитись, він став бачити, що треба в житті своєму. Він вбив його, з дороги зняв, примусив бути в природі воїном, мисливцем, шукачем. Він став знаходити те, що треба буде йому. А людям треба все в природі. Він береже й інше, не відмовляє. Йому не достає цього, він  примушує себе йти далі в глибину цього всього. Якщо щось треба йому, він з’їдає на ходу, як жрець, а якщо не треба, він іде від цього. Це звичка є не його одного.         

    183. Вони пішли по природі шукати собі хороше і тепле, а наткнулись на холодне і погане. Умови примусили наших людей, з чим жили, їм стало погано. Природа наробила все це, вона збагатила їх, вони зробилися багачі, став мати своє село, жити в ньому, надіятися на щастя. Колись люди не мали в себе хутору, не мали села, і не мали міста. Їм не було, кому щось продавати і купувати. Яка-небудь нужда була в цьому, а люди проганяли цю нужду від себе за гроші. Вони купляли шматок ганчірки, і латали нею латку, щоб не сипалося зерно. Чувілкін бугор відкриває вічно не вмираючу живущу в людях славу. Він завоював її в природі. Він знайшов це місце, на котре багато людей прийде, і вони поклоняться йому, скажуть свої природні слова такі.  Бугор ти, бугор наш, ми знайшли тебе в цьому, зробили тебе таким, що зберігає в житті всієї природи.      

    184. Ми низько кланяємось тобі, і ми просимо тебе, як матір рідну. Ти наш рідний бугор, ти чекав таких людей, ти діждався їх. Вони прийшли самі до тебе, заповідали свої спільні слова. Тільки ми вийшли на цей бугор, і ми визначились. Ми сказали в один голос, тільки ми не допустимо цього ворога своїм учинком, своєю любовю  жити так, як ми жили весь час у цих умовах. Ми боролися з природою, її вбивали, її крали, її присвоювали до себе, називали своїм іменем, говорили: це моє. Я знайшов його в природі, оточив себе ним, це є моя приватна власність. Вона оточила мене, вона примусила нас жити так, як нам хочеться. Ми довго чекали день, ми дочекались, він прийшов до нас таким небувало, зустрівся з нами так, як хотів.  

    185. Це велика матір природа прийшла до нас. Вона не принесла із собою нам те, що вона знайшла нам. Ми вставали, ми умивались, ми готувались, досита наїлись, напились, чекали обідній час. Знову наша потреба гнала нас у бій за провіантом. Ми з вами є такі, наш нестаток оточив нас, наша з вами потреба. Ми з вами хочемо їсти, ми маємо їсти так, як їли завжди.  Пятниця, 9 червня, вона принесла нам нове, все нове небувале в своєму житті. Люди всі побігли до свого цього, живе і мертве стояло з нами. Ми пожирали в цьому ділі, не спитали ні в кого, похватали, поглитали, стали ситі до самої крайності. А потім знову треба бігти так само, задихаючись, полем, котрому кінця не видно в цьому. А ми двоє з Валентиною нічого не їли і не пили.

    186. Матір природа оточила нас усіх, вона жене нас геть подалі. У неї є день п’ятниця зі своїми такими силами. Вона прийшла за нами, за двома ділками. Ми почали самі це діло, самі будемо кінчати це. Учитель  ніяк не примушував нікого, і не примусить нікого, а сам робив, робить, і він буде робити все це. Це є його ідея, це є його путь до життя, але не смерті. Вона гнала в бій нас, а тепер вона просить нас таких, щоб ми, такі люди, кинули стару звичку, кинули те, що люди робили вчора, вони роблять і сьогодні. Їхнє діло одне: їсти, наїдатися досита багато жирного, солодкого. Ось яка наша ця історія є. Путь лежить до цього ось бугра. Ми маємо зайняти його вдвох, Учитель і Валентина. Якщо хто-небудь заінтересується попробувати, зробити це діло, ми просимо його, будь ласка, іди слідом за нами такими.       

    187. Куди ми йдемо, туди ви йдіть. Якщо ми йдемо на бугор, ви йдіть теж на нього, як ми. Ми поділились. Ваше є вам, а наше є нам. Вам є гроби, а нам буде слава в природі. Ми відкриваємо на собі безсмертя те, що ми зробили. Історія видна залишилася позаду. А тепер ми, такі люди, чекаємо 12 число понеділок. Він зустріне нас не так, як зустрічав нас усіх будь-який такий день, що прийшов. Ми довго чекали його, він прийшов таким вперше до нас. Ми взялися не вживати всякі потреби  нарівні з ним. Ми зустрітися готові з такими ж самими днями, котрі ніколи не були. Тепер природні умови будуть присилати їх такими завжди. Ми зустрічати раді їх таких, це буде одне щастя нам. Ми готувалися до цього щастя. Ми хочемо зробити те, чого ми не робили в житті своєму. Ми з вами повинні бути на цьому бугрі із цієї хвилини, з цього часу, місяця, і цього року.

    188. Ми є вже на цьому бугрі, наші тіла прикріплені. Наші серця і наші душі прикріплені до цього бугра, котрого всі не знають. Ми узнаємо його, такого невмираючого. Він є все для нас. Ми не танцюємо, не співаємо на ньому, а сильно терпимо, говоримо: нам не треба це. Природа є така, як треба. Хто тебе опізнає тебе, хто врятує тебе в цьому ділі. Ти знемогла вже, ти не знаєш, що робити з нами. Ми є  такі люди в тебе, не угодиш нам, сьогодні дай, завтра теж дай. А якщо тобі відмовиш, не даси, уже твій гнів і твоя ненависть є на це. Твоє таке діло є в житті, ти робиш шкідливе для себе. Ти робиш усе сам собі. Я люблю і обнімаю з душею і серцем це все.

    189. Ми приїхали на бугор, а умови не такі, як усі живуть люди. Вони не залишаються без чужого. У них є звичка свого роду, вона примушує нас думати звечора вчора, а робити сьогодні вранці. Ще ми не жили, а вчорашнє приготовлено, ми варимо його для сьогоднішнього дня. Ми робимо все, як ніколи, готуємо їжу, смажимо, варимо, спішимо поїдати самі все таке. Так ми привчили себе три рази в день, ми всі стараємось приготовлену їжу поїдати. А коли день приходить, ми не забуваємо про себе. Він посилає нас, таких людей, дає своє завдання в житті. А якщо тільки ти не зробиш у себе нічого, уже велика образа є в цьому житті в цьому ділі. Ти хотів робити, але довелось відмовитись від цього.

    190. А на цьому бугрі люди не будуть робити що-небудь, своє чекати в житті. Якщо люди не будуть їсти сьогодні, не будуть їсти завтра, умови будуть не такі. Люди будуть приймати однаково що холодне, що тепле, потреб не буде ніяких. Як перші люди жили? Ніякого апетиту не було в них. Люди є живі енергійні, вони не потребують усяких потреб. У них є все для цього, щоб жити так, як природа. Вона показала першим людям, природа зробила все для смерті їх. Вона відкрила їм очі, вони пішли самі туди, і зачепилися за неї, розбили своє тіло. Їм стало боляче, а помочі нема в людей.          

    191. Люди на бугрі ніколи не пробували жити без усяких потреб. А ми, такі люди, робимо це для безсмертя, наше таке завдання. Природа чекала від нас таких вона чекає від нас через ідею нашу. А ідея наша існує вже на живому факті 46 років, це не халам балам. Нам можна вмерти тисячу разів. А я знайшов бугор для того, щоб нікому не  вмирати на ньому, хто прийшов на нього. Це таке є святе діло духа людського тіла. Я вважаю, нам усім треба читати цю книгу Губу, народжену людям,  розуміти. Про що це пишеться? Про історію цього Чувілкіного бугра. А якщо це назвати спільним, то це фраза є губа, вона показує свою форму з натури всього мистецтва. Сама природа сказала мені усно про це все. Я прошу її завжди, благаю, як матір свою. Вона народила мене, вона дала мені життя, навчила мене, як треба буде довести свою правоту.

    192. Не я один є творець цього. Моя безпосередня помічниця Валентина Сухаревська трудилася більше всіх для цього. Спасибі велике всім людям. Вони сказали, що я, Іванов, умер, мене застрелив військовий. Я жив, я живу, і я буде жити так, як мене поставила на мої такі ноги. Я вистояв на них цю ідею, котра мені підказала, котрий день обрано в житті. Мій початок є 9 червня, п’ятниця. Я поклонився цьому дню, що прийшов, і сказав йому дякую, що він не погидував моїм таким учинком. Він привів мене до того, щоб у людях змінити їхній гнилий учинок. Це є такий умираючий потік, він жив, а тепер його не стало.

    Бажаю вам усім щастя, здоровя хороше.

 

1978.06.10. Учитель Іванов. Набір – Ош.

 

7806.10   Тематичний покажчик

Губа  6,7,191

Райське життя   7 

Учителя просьба   6,34,102,114

Перший чоловік 11,190

Еволюція   15,16

Новий потік  16

Бугор  2,5,7,24,25,32,35, 40,45-49,53,58,59,

69,78,100,104,105,108,115,158,174,175

183-185,186,190-192

Другий чоловік.Учитель  31,51

Кавказ  33

Хвороба  34,114

5 порад  36,37

Народження ЧБП   48,70,171

Війна 41г.  54-56,127,128,157,158

Одна зарплата, прощати, не карати  56,57,157

Учителя вчення  6

Не розпоряджатися  7,124

Тепло внутрішнє  83

Партія  87,88

Прийом на бугрі  100

Безсмертя і бугор

Ціле, спільне  129

Майбутнє  130

Учитель, автобіогр.  136,137

Холодне погане  153

Оздоровлення  154

Батько, син  170

Медицина  177,181.